Що прочитати дитині на ніч?

Ну ось ... «Здрастуйте, я Ваша тітка!» ... Приїхали ... Ніколи б не подумав, що мене про це попросять ... Відразу згадується фільм «Операція« И »та інші пригоди Шурика». Пам`ятаєте, як він дитину кашею годував і спати укладав? Ось-ось ... І я з жахом уявив, що щось подібне чекає і мене.

А справа вся в тому, що сестрі терміново довелося їхати в інше місто, чоловіка вона прихопила з собою, всі родичі кудись таємничим чином випарувалися і, як наслідок, мені випала доля весь вечір возитися з п`ятирічною непосидою на ім`я Олена (прямо скажемо, тайфун з двома бантиками). «Ну що тут такого, - застерігала сестра, передаючи мені величезну коробку з ляльками, м`ячиками, плюшевими зайцями та іншими жахливими речами, - головне, кашу обов`язково зроби на молоці і спати уклади не пізніш дев`ятої вечора». «Легко сказати ..» - подумав я і, дивлячись на з цікавістю дивилася на мене Лену, зрозумів, що вона думає так само.

Ну нічого. Все-таки педагогічну освіту маємо - якось впораємося. У пам`яті спливали лекції за методикою виховання дітей дошкільного віку, але нічого спільного з п`ятирічним істотою, який прив`язує до хвоста мого улюбленого кота бант, не знайшлося.

За годину про ідеальному порядку вже ніщо не нагадувало: я не міг зробити й кроку, щоб не наступити на якусь іграшку, з моїх книг був збудований будиночок, куди в «добровільно-примусовому порядку» був заселений кіт, вже, схоже, здався і смирившийся зі своєю долею, а на білосніжній поверхні холодильника, фломастерами всіх можливих кольорів, утворилася якась бяка. Незабаром я вже знав усіх плюшевих звіряток по іменах, професійно сповивав ляльку Катю, та й взагалі гра в «дочки-матері» мені почала навіть подобатися.

Награвшись вдосталь, я почав варити кашу. Слава богу, що на упаковках пишуть «способи приготування», інакше вже з четвертої спроби я б ні за що не приготував. Каша, звичайно, вийшла дуже смачна і, переконуючи в цьому сумнівається дитя, я сам почвалав добру половину, при цьому «дитя» примовляли: «Ще ложечку ..».

Час невблаганно наближалося до дев`ятої вечора, чому я несказанно був радий, передчуваючи швидку тишу і спокій. І тут маленька Лена мене знову приголомшила: виявилося, що мама на ніч читає їй казки, тому я теж повинен читати, інакше вона рішуче відмовляється лягати спати. У коробці з іграшками я знайшов пару дитячих книжок, завбачливо положеннях туди сестрою.

Так і бути. Маленьке диво забралося в ліжко, я відкрив книгу і ... перша-ліпша мені на очі фраза була: «... а на ранок Білосніжка издохла ...». Ні секунди не роздумуючи, я зачинив книжечку і взяв іншу. Знайшов казку «Про веселого башмачника» (мені здалося, що в ній вже точно ніхто «мертвіти» не буде) і почав читати: «Одного разу навесні, в одній невеликому селі померли всі діти ...». Спочатку я прийшов в жах від того, якими казками пригощають сьогодні дітей. А потім зрозумів, що інших дитячих книжок у мене немає і казкові історії брати нізвідки, окрім як зі своєї пам`яті (подивитися в інтернеті я не ризикнув, боячись наштовхнутися на таких же «іздохшіх» Белоснежек). Єдине, що спало на мій філологічний розум - це ... давньогрецький епос.

- Чи знаєш ти історію про царя Одіссея? - Запитав я у п`ятирічної Лени, яка чекала, напевно, чергову казку про «Варісь горщик» або «Як по травичці їжачок біг».

- Ні. А хто це? - Зацікавилася Олена.

- Ну тоді слухай. Давним-давно жив-був на далекому острові цар ...

Оповідач з мене поганий, та й дітям я ніколи раніше казки не розповідав, але Лена слухала, затамувавши подих, про всі пригоди Одіссея, Пенелопи, Телемаха та інших героїв гомерівського епосу. Я сам так захоплюється історією, що й не помітив, як дитина заснула. Вимкнувши світло і причинивши за собою двері, я відправився до себе в кімнату перечитувати «Одіссею».

Вранці приїхала сестра і забрала доньку, щоб відправити її в дитячий сад, а ввечері подзвонила і, сміючись, розповіла про те, що вихователька в подиві: звідки п`ятирічна дівчинка так добре знає героїв давньогрецької літератури, про які вона сама дізналася тільки в інституті?