Геннадій Калашник: головне зробити людину красивою! Відомий фотохудожник розповів про секрети свого успіху і про подальші творчі плани.

-Геннадій, а як давно Ви почали займатися фотосправою?

-Ем, точно не скажу, але приблизно років з 13, а все завдяки фотоапарату мого батька, мені подобалося просто брати його в руки, розглядати фотоплівку. Парадоксально, що зараз людина може вийти і купити собі будь-яку фотоапаратуру, а раніше цього не було та й вчитися було ніде. Коли я підріс, з`явилися фотогуртки, і я не роздумуючи записався туди, мені настільки це сподобалося, що довелося закинути навчання, адже фотоапарат завжди був зі мною, його частенько відбирали на уроках і мене неодноразово викликали до директора. (сміється.)

Але мені невимовно пощастило, оскільки керівник гуртка помітив у мені потенціал і став приділяти чимало свого особистого часу для того, щоб розвивати мій талант.

-А що Вас спочатку привернуло у Вашій професії?

- Якесь своє особисте бачення кадру. Мені завжди було цікаво, як виглядатиме реальна людина або ж пейзаж на плівці. Відверто кажучи, я не в силах описати ті емоції, які охопили мене в той день, коли я вперше проявив плівку, це суміш захоплення і здивування, невимовний момент.

- Хтось із Ваших родичів вже займався фотографією або ж ви один такий у своєму роді?

- Ні, я один такий, самородок. (сміється.)

Та й якби мені років в 16 сказали, що через енну кількість років я стану професійним фотохудожником, я б розсміявся їм в обличчя, адже спочатку я навіть подумати не міг, що моє дитяче захоплення стане сенсом всього мого життя.

Спочатку, я поступав до ВДІКу на оператора, навчався в майстерні С. А Герасимова. І, чесно кажучи, всім був задоволений, але після закінчення першого курсу, нас, студентів, послали на практику на БАМ, що особисто мені не могло не сподобатися, і я, як затятий авантюрист, вирішив там залишитися, щоб заробити грошей, ну і у результаті був відрахований. Після, я згадав про своє захоплення і пішов на курси фотожурналістики при будинку журналістів на Арбаті, закінчив я їх цілком успішно. Після чого працював в Зоряному Городку. У 1979 я увійшов до Спілки Журналістів СРСР, з 2010 є членом спілки фотохудожників Росії.

- Багатьом творчим людям для роботи необхідне натхнення. Що Ви можете сказати про себе?

- Особисто мене натхнення ніколи не покидає, просто бувають моменти, коли нічого не хочеться, здається, що це вже було знято або знімалося щось подібне, але коли бачиш, що щось дійсно варте, відразу хочеться працювати.

-Ви пам`ятаєте свою першу зйомку? Якою вона була?

- Перші досліди, так скажемо, я проводив ще на своїх однокласниках. Крім того, дуже любив знімати пейзажі і міг цілий день лазити по пояс у воді заради гарного кадру. Але, якщо говорити про щось більш серйозному, то моя перша персональна виставка відбулася в 1975 році, в основному її складовими були портрети. Це були портрети абсолютно різних людей (космонавтів, людей праці, знаменитостей).

- За останні роки більшу частину часу ви приділяєте роботі зі знаменитостями. Чи траплялися якісь казуси під час зйомки?

- Ох, це, звичайно питання в лоб, але, дійсно, казуси трапляються практично з кожною другою зіркою нашого шоу бізнесу. Адже люди знамениті в основному дуже примхливі. Можу навести кілька прикладів, якщо тобі це дійсно цікаво. (посміхається.)

-Так, звичайно, цікаво. Розкажіть, будь ласка.

Наприклад, дуже знаменитий співак одного разу нервував мене все зйомку, повністю ігноруючи всі мої прохання про зміну пози, пояснюючи таку поведінку тим, що він краще знає під яким ракурсом і в яких позах його потрібно фотографувати. Інший же, під час зйомки міг почати співати якусь партію з опери, тим самим, розлякуючи і смішачи всіх присутніх у студії. А одна знаменитість вразила мене до глибини душі своїм ставленням до зйомки і до мене в цілому. Не знайшовши місце для паркування своєї машини, вона вважала за потрібне взяти і поїхати.

Працювати з ними, безумовно, важко, але все одно як би вони не поводилися на початку, в процесі зйомки вони починають розуміти і довіряти фотографу, розуміючи, що він все-таки тут професіонал.

- Розкажіть про свої подальші творчі плани?

- Зараз велика частина мого часу присвячена підготовці ще однієї персональної виставки під назвою «Дорогі імена». Крім того, в планах також випустити однойменний персональний фотоальбом: псіхопортрети відомих осіб нашої країни.

-І наостанок, якою б пораду ви могли дати початківцям фотохудожникам?

- Як то кажуть: фотохудожниками не народжуються, а ними стають. А поки хлопці знаходяться на стадії фотолюбителів, я можу їм порадити, як можна більше працювати над собою, більше знімати навколишнє і вчитися бачити прекрасне.