Олександр Іванович Лактіонов: картина "Лист з фронту". Опис

Картина "Лист з фронту" спочатку висіла в темному коридорі Третьяковської галереї. У сходи, що вели на другий поверх. Незабаром відкрилася Всесоюзна художня виставка тисяча дев`ятсот сорок шостого року, і протиснутися у вузькому коридорі стало неможливо. На подив співробітників галереї, глядачі підлягає затримувалися у картини Олександра Лактіонова.

Створення твору Лактіонова і ставлення критиків

Ідея картини виникла у Олександра Івановича, коли на вулиці тилового Загорська він зустрів пораненого солдата, у якого в руці був затиснутий трикутник фронтового листа. Створення твору довелося на тисяча дев`ятсот сорок сьомий рік.

Поки критики не приводили опис картини "Лист з фронту" в своїх оглядах, одні художники лаяли її, а інші просто відмовчувалися. А глядачі проте встигли не тільки дізнатися, а й полюбити цей шедевр.

Польова пошта була дорога в роки війни кожному червоноармійця. У людей були ще свіжі спогади про те, як самі вони чекали будь звісточки або листи з фронту. Фото, надіслані батьками і синами, які захищали Батьківщину, зберігали дуже дбайливо. Адже часто це ставало останнім спогадом про що не повернулися з війни.

Як проходив відбір творів на виставку

Олександр Лактіонов згадував, що натурою було саме життя, а тому й творча робота йшла легко і натхненно. Він відвіз полотно в столицю. Там вона пройшла строгий відбір, під час якого враховувалася художність твору, глибина образу і ще багато інших факторів. Компетентне журі, яке складалося з найвідоміших і визнаних художників, засідало прямо в залах Третьяковської галереї.

Суперечок було багато, але картина "Лист з фронту" відбір пройшла. Але буквально за кілька годин до початку виставки приїхала ще одна група перевіряючих комітетчиків. Саме вони дивилися на твори як з ідеологічної, так і з політичної точки зору.

Опис картини "Лист з фронту" радянськими ідеологами

Представники комітету відразу побачили, як кидається в очі твір. Воно було розташоване на центральній стіні. І, природно, стали міркувати, чи не становить вона небезпеки. І виявилося, що, на їх погляд, радянська сім`я, представлена на цьому полотні, виглядала якось бідно.

У жінки на ногах занадто розпатлані шльопанці. А сам будинок! Стіна, на якій облупилася штукатурка, підлога на ганку з проломленими дошками. Хіба можна так представляти радянську сім`ю. Адже на виставці будуть присутні іноземці.

Член комітету у справах мистецтв зажадав, щоб Олександр Іванович заклав дірки і настелити підлогу з нових дощок. У радянській дійсності такої підлоги не повинно бути.

Однак переробляти підлогу не довелося. Знайшли інше рішення для шедевра, який написав Лактіонов. Художник дізнався, що його картина, створена з такою любов`ю і трепетом, знаходиться в темному коридорі Третьяковської галереї біля сходів, що ведуть на другий поверх.

Маленький темний простінок, де заховали картину

Твір розташували в невеликому прохідному залі. Виходило, що коли люди заходили в Третьяковську галерею, вони просто не помічали його. Але, повертаючись з екскурсії, неможливо було не наштовхнутися на картину. І тоді починало діятися щось неймовірне.

Народ натовпами збирався навколо шедевра. Хтось просто дивився, інші не приховували сліз. Тому що тема, порушена цим твором, чіпала абсолютно всіх глядачів. Нещодавно закінчилася страшна війна, і не було тих, хто б не постраждав за ці роки. А головне, намальована картина була дуже незвично.

Погляд звичайної радянської людини на твір Олександра Івановича

Що ж бачили прості люди, дивлячись на твір Лактіонова? Вся картина "Лист з фронту" була пронизана дуже яскравими фарбами. Сонце, зелень, шалено блакитне небо. Все було настільки об`ємно і ілюзорно, що кожен глядач відчував себе учасником подій, представлених на полотні.

Сюжет дуже простий. Але наскільки емоційно зміг передати його Олександр Лактіонов! "Лист з фронту" - картина, яка відображає невигадливу атмосферу життя простих радянських людей у важкі роки війни. Маленький російське містечко, ясний сонячний день і радянська сім`я, яка зібралася у широко відчинених дверей старенького дерев`яного будиночка.

Щастя, наповнювало серця глядачів, які бачили шедевр Лактіонова

Саме в цій небагатій родині багато глядачів впізнавали себе. Практично кожен чекав звісточку фронту, як і зображена на картині жінка з дітьми. І нарешті, поранений боєць приносить лист батька, яке хлопчик читає вголос. Дорогі серцю листочки паперу він міцно і дбайливо тримає в своїх дитячих руках. А особи матері і сестри осяяні щасливими посмішками.

І все радісні та світлі фарби композиції наповнені відчуттям безмежного щастя. Золотисті промені сонця грають у світлих пасмах дівчата, і навіть саме повітря неначе світиться. Вся картина "Лист з фронту", кожен її штрих наповнені відчуттям дихання близької перемоги.

Минуло кілька років, і одного разу квітневого ранку тисячі сорок дев`ятого по радіо оголосили про присудження творцеві полюбилася глядачеві картини Сталінської премії першого ступеня. І художник, почувши цю звістку, згадав слова батька: "Я-то коваль, а ти в мене, Сашка, видать, художником будеш". Це була найвища нагорода, яку отримав Олександр Іванович Лактіонов. "Лист з фронту" - картина, не тільки полюбився глядачам, але і по заслугах оцінена урядом. А на той момент таке визнання було для радянської людини набагато вище будь-яких матеріальних благ.