Н. Носов, "жива капелюх". Розповідь для дітей

Оповідання для дітей «Огірки», «Мишкова каша», «Фантазери», «Живий капелюх» Носова Миколи Миколайовича відомі, мабуть, кожній дитині. Їх постійно включають до списку книг, рекомендованих для читання в дитячому садку і початковій школі. Короткі, веселі, запам`ятовуються сценки, взяті з життя, дуже подобаються маленьким читачам і слухачам.

Як став письменником Микола Носов

«Живий капелюх» та інші твори письменника з`явилися на світ після народження в його родині дитини. Малюкові, як і всім дітям, потрібно було розповідати казки. Але Миколі Миколайовичу більше сподобалося самому вигадувати смішні історії - так прийшла ідея спробувати себе на письменницькому терені. Перші твори, у тому числі розповідь «Живий капелюх», Носов написав в 1938 році, тоді ж вони стали друкуватися в дитячих виданнях, в основному в популярному тоді журналі «Мурзилка». Незабаром їх накопичилося достатньо, але виходу збірки перешкодила війна. В результаті перша книга з`явилася тільки в 1945 році і відразу ж привернула увагу читачів. З тих пір протягом декількох десятиліть Микола Носов входить до числа найвідоміших і найулюбленіших дітьми молодшого та середнього віку письменників.

Короткий зміст оповідання

«Живий капелюх» Носова починається цілком звичайно. Два хлопчики сидять за столом і спокійно малюють. Неподалік, у комода, грає кошеня. Раптом герої чують, як щось впала на підлогу. Виявилося, з комода впала капелюх. Теж звичайна справа, але вона раптом заворушилася, викликавши у хлопців переляк. Вони розуміли, що неживий предмет сам по собі рухатися не може. Але капелюх ні з того ні з сього стала переміщатися по кімнаті. Хлопчик, що прийшов до товариша в гості, навіть хотів від страху втекти додому. Однак цікавість узяла верх, і герої вирішили дізнатися, що ж все-таки відбувається. Вони стали кидати в капелюх картоплю і раптом почули нявкання. Твір Носова «Живий капелюх» закінчується весело: винуватцем страху друзів виявився нешкідливий кошеня.

Особливості сюжету і стилю

Чим же підкорюють вже не одне покоління маленьких читачів книги Миколи Миколайовича? Щоб відповісти на питання, розглянемо як приклад розповідь «Живий капелюх». Носов вибирає для сюжету цілком реальну і зрозумілу кожній дитині ситуацію, але вносить в неї трохи таємничості. Читач, на відміну від героїв, з самого початку знає, хто сидить під капелюхом. Тому прекрасно працює композиційний прийом, який використовує Носов. «Живий капелюх» - розповідь гумористичний, так як нам весело спостерігати за тим, як абсолютно безпідставний страх все більше долає героїв. Крім того, сюжет в оповіданні розвивається стрімко: Володя і Вадик моментально реагують на події і придумують план дій. Якщо спочатку вони намагаються просто втекти - природна реакція людини при зустрічі з незрозумілим і страшним, то потім вони починають вибудовувати версії того, що відбувається. У якийсь момент хлопчики навіть починають оборонятися ключкою і лижною палицею, але неодмінно бажають розкрити секрет капелюхи. Єдиний герой, який дійсно викликає співчуття читача, - це ловівшій мух кіт Васька, що став одночасно винуватцем і жертвою події.

Близька хлопцям і лексика, яку використовує у творі Носов. «Живий капелюх» - розповідь, де доречно вжиті виразу «щось плюхнулось», «трясуться від страху», «стали жбурляти». Вони найкраще допомагають зрозуміти стан головних героїв, що опинилися в комічній ситуації.

Виховне значення оповідання

Незважаючи на уявну простоту і незначність описаній ситуації, з твору діти можуть витягти кілька уроків. По-перше, головні герої - сміливі, діяльні хлопчики. Подолавши свій страх, викликаний фантазіями, вони стали шукати логічне пояснення побаченому. Наприклад, вирішили, що хтось просто смикає капелюх за мотузку. Важливо і те, що хлопчики вирішили разом докопатися до правди, і зібрався було втекти додому Вовка залишився разом з другом. Взаємовиручка, сміливість, кмітливість допоможуть знайти вихід з будь-якої ситуації, підкреслює Носов.

«Живий капелюх» - розповідь і про те, яка прекрасна пора дитинство, коли можна бути щирим і безпосереднім.

Відгуки про оповіданні

Багато дорослих, вперше познайомилися з твором в дитячі роки, читають його своїм синам, дочкам, внукам. І результат практично завжди передбачуваний: хлопці настільки захоплюються, що починають нестримно реготати. Наприклад, так сталося з синами М. Прілежаєвой, які все ніяк не могли заспокоїтися, дізнавшись про пригоди героїв. А. Іванов згадував, як вперше почув цю розповідь чотирирічною дитиною. Твір настільки йому полюбилося, що незабаром він знав його напам`ять. Але головне, що можна виділити в обох історіях, - знайомство з «Живий капелюхом» пробуджує в маленьких читачів бажання познайомитися з іншими розповідями письменника. А це і є прилучення до літератури.

Переклади і екранізація

Твори Миколи Миколайовича цікаві не тільки російським дітлахам, але й дітям інших країн. На білоруському оповідання «Живий капелюх» з`явився вже в 1938 році. Згодом були зроблені його переклади на естонська, польська, німецька, англійська, іспанська, французька, фінська, ірландський і навіть малагасійська мови. До речі, за даними одного з міжнародних журналів, третє місце серед російських письменників, найчастіше перекладаються на інші мови, займає саме Н. Носов.

«Живий капелюх» - розповідь, який ідеально підходить для інсценування. У 1972 році за його сюжетом був знятий фільм, що став курсовою роботою А. Сурикової.