Барто Агнія. Біографія і творчість

Який життєвий шлях пройшла Барто Агнія? Біографія улюбленої поетеси, на віршах якої виросло кілька поколінь діточок, викликає інтерес як дітей, які знають її віршики напам`ять, так і батьків, які виховують своїх чад на таких знайомих рядках. Знамениті «Йде бичок, хитається ...», «Наша Таня голосно плаче ...», «Упустили ведмедика на підлогу ...» асоціюються з першими кроками малюка, перший словом «мама», першою вихователькою, першим шкільним дзвоником. Стиль цих улюблених рядків дуже легкий, автор розмовляє з дитиною, ніби ровесник, на зрозумілій йому мові.

Не кожен знає про особисту трагедію цієї світлої людини, про ту важливу життєвої ролі, яку взяла на себе Агнія Львівна Барто, біографія якої тісно пов`язана з дітьми. У післявоєнні роки знаменита поетеса допомогла зустрітися тисячам загубилися під час війни людей.

Агнія Барто: творчість і біографія

Для дітей Агнія Барто – найперший і улюблений письменник, чиї вірші вони, подорослішавши і створивши сім`ї, розповідають уже своїм дітям. Народилася Агнія Львівна 4 лютого 1906 року в родині Волова Льва Миколайовича – ветеринарного лікаря. Сім`я вела типовий для тих часів спосіб життя цілком забезпеченого будинку: з домашнім початковою освітою, французькою мовою, парадними обідами. Вихованням займався батько- будучи шанувальником мистецтва, він бачив свою дочку знаменитою балериною, якій Агнія не стала. Дівчинку цікавило інше русло – віршоване, яким вона захопилася слідом за своїми гімназичними подругами.

У 1925 році були видані перші книги віршів для дітей: «Кітайчонок Ван Лі», «Мишка-злодюжка». Агнія була дуже сором`язливою і, одного разу зважившись прочитати свій вірш Чуковському, авторство приписала п`ятирічному хлопчикові. Остаточно у виборі тематики поезії талановита дівчина визначилася після бесіди з Володимиром Маяковським, в якій він говорив про необхідність принципово нової дитячої поезії, здатної зіграти важливу роль у вихованні майбутнього громадянина. Агнія Барто вірила, що її твори виховають висококультурних, патріотичних, чесних громадян своєї країни. Біографія Агнії Барто для дітей пов`язана з улюбленими стіхотвореніямі- з-під пера поетеси з 1928 по 1939 рік вийшли такі збірки віршів: «Хлопчик навпаки», «Братишки», «Іграшки», «Снігур».

Життя поетеси: творча і особиста

Особисте життя Агнії Барто була скучной- досить рано вона створила сім`ю з поетом Павлом Барто, народила дитину – сина Гаріка. Перший шлюб дав тріщину, можливо, з причини юнацької поспіху, а може бути, це пов`язано з професійними успіхами, з якими не зміг змиритися Павло Барто. У 29 років Агнія пішла до іншого чоловіка – вченому-енергетику Андрію Володимировичу Щегляеву, який став головною любов`ю її життя. Від нього Агнія народила дочку Тетяну. Неконфліктний характер Агнії Барто і авторитет декана енергомашинобудівного факультету МЕІ («найкрасивішого декана Радянського Союзу») – Андрія Володимировича – залучали в їх будинок акторів, музикантів, письменників. Агнія Барто дуже тісно дружила з Ріной Зеленої та Фаїною Раневської.

Барто Агнія, біографія якої викликає інтерес вже подорослішали поколінь, які виросли на улюблених віршах, досить багато подорожувала у складі делегацій від Радянського Союзу, в 1937 році брала участь у минаючому в Іспанії Міжнародному конгресі на захист культури. Саме там вона на власні очі побачила, що таке фашизм, бо засідання проходили в палаючому обложеному Мадриді, а серед зруйнованих будинків бродили осиротілі діти. Найбільш важке враження на Агнію справив розмова з іспанкою, яка показала фотографію сина і закрила пальцем його голову, пояснюючи таким чином, що хлопчикові її відірвало снарядом. Як передати почуття матері, яка пережила власної дитини? На цей страшний питання вона отримала відповідь через кілька років.

Барто Агнія: біографія в роки війни

Агнія Барто знала про неминучість війни з Німеччиною. Наприкінці 30-х років вона побувала в цій чистій, охайною країні, бачила гарненьких кучерявого дівчаток в нарядах, прикрашених свастикою, чула звучать на кожному розі нацистські гасла. З поетесою війна обійшлася мілосердно- вона навіть під час евакуації знаходилася поруч з чоловіком, який отримав направлення на Урал, а саме у Свердловськ. На думку Агнії Барто, яке незабаром підтвердилося словами письменника Павла Бажова, уральці були закритими, суворими і недовірливими людьми. Свердловські підлітки, зайнявши місце пішли на фронт дорослих, працювали на оборонних заводах. Агнії було просто необхідно спілкуватися з дітьми, від яких вона черпала сюжети і натхнення. Щоб хоч якось до них наблизитися, поетеса освоїла професію токаря 2-го розряду. Працюючи у токарного верстата, вона старанно доводила свою користь суспільству, насильно поставленому в рамки жорстокої війни. Агнія Львівна виступала по радіо Москви і Свердловська, писала військові статті, нариси, вірші. 1942 вона провела на Західній фронті, будучи кореспондентом «Комсомольської правди». У післявоєнні роки відвідала Англію, Болгарію, Японію, Ісландію і ряд інших країн.

Особиста трагедія Агнії Барто

До Москви поетеса повернулася в 1944 році. Життя увійшла в звичну колію, друзі поверталися з евакуації, діти знову приступили до навчання. Всі з нетерпінням чекали кінця війни. 4 травня 1945 стало трагічним днем для Агнії. У цей день вантажівка, який виїхав з-за рогу, на смерть збив катався на велосипеді 15-річного Гаріка. Свято Перемоги померк для материнського серця, Герасимчука її дитини. Важко переживши цю трагедію, Агнія всю свою любов звернула на дочку Тетяну, продовжуючи наполегливо займатися творчістю. 1940-1950-ті роки ознаменувалися виходом нових збірок Агнії Барто: «Веселі вірші», «Першокласниця», «Вірші дітям», «Звенигород». В цей же час поетеса працювала над сценаріями дитячих фільмів «Альоша Птіцин виробляє характер», «Підкидьок», «Слон і мотузочок». У 1958 році був написаний значний цикл сатиричних дитячих віршів «Лешенька, Лешенька», «дідусева внучка».

Улюблена поетеса всіх поколінь

Барто Агнія, біографія якої цікава її шанувальникам, завдяки написаним віршам, стала впливовим літератором, улюбленицею всього Радянського Союзу, «обличчям радянської дитячої книги». У 1947 році була опублікована поема «Звенигород», що розповідала про дітей, які втратили в роки війни батьків. Написана вона була після відвідання дитячого будинку у Звенигороді – підмосковному містечку. Цій поемі, в якій використовувалися бесіди з дітьми, була уготована особлива частка. Після виходу «Звенигорода» Агнії Львівні прийшов лист від жінки, яка втратила під час війни восьмирічну дочку. Уривки спогадів дітей, відображених у поемі, здалися жінці знайомими, і вона тішила себе надією, що Агнія спілкувалася саме з її зниклої дочкою. Так насправді і виявилося. Рідні люди зустрілися через 10 років.

На радіостанції «Маяк» в 1965 році почала виходити в ефір передача «Шукаю людину», ведучою якої стала Агнія Барто. В основі пошукових робіт лежали дитячі спогади, які, на думку письменниці, настільки чіпкі і гострі, що залишаються з дитиною на все життя. За 9 років кропіткої роботи Агнії Барто вдалося поєднати тисячі людських доль.

В особистому житті все йшло благополучно: чоловік успішно просувався по кар`єрних сходах, Агнія стала бабусею прекрасного онука Володимира, для якого написала вірш «Вовка – добра душа". Поетеса раніше їздила по світу, була обличчям будь-якої делегації, тому як вміла себе тримати в суспільстві, розмовляла на декількох мовах, прекрасно танцювала і красиво одягалася. Двері будинку Агнії Барто завжди були відкриті для гостей- за одним столом збиралися академіки, починаючі поети, знамениті актори і студенти МЕІ.

Останні роки Агнії Барто

У 1970 році від раку помер Андрій Володимирович – чоловік Агнії Барто, якого вона пережила на 11 років. Всі ці роки Агнія Львівна невпинно працювала, написала 2 книги спогадів, більше сотні віршів. Боячись самотності, могла годинами розмовляти по телефону з подругами, намагалася часто бачитися з дочкою та онуками. З вдячністю її згадують сім`ї репресованих знайомих, яким Агнія Львівна знаходила хороших докторів, допомагала діставати дефіцитні ліки, «пробивала» квартири – навіть для незнайомих людей.

Померла Агнія Барто в Москві в 1981 році, 1 квітня. Зробивши розтин, лікарі були приголомшені дуже слабкими судинами і не розуміли, як в останні 10 років кров надходила в серці такого світлого людини. Коротка біографія Агнії Барто охоплює ключові моменти її життя, важкі і плодотворние- ми досі читаємо її вірші, виховуємо на них дітей, ростимо онуків.