Ніна Берберова: біографія, твори

Ніна Берберова – жінка, яку можна назвати одним з найяскравіших представників російської еміграції. Вона жила в непростий час в історії нашої країни, яке намагалися осмислити багато письменники і поети. Не залишилася осторонь і Ніна Берберова. Її внесок у вивчення російської еміграції неоціненний. Але про все по порядку.

Походження, роки навчання

Берберова Ніна Миколаївна (роки життя – 1901-1993) – поетеса, письменниця, літературний критик. Вона народилася в Санкт-Петербурзі 26 липня 1901. Сім`я Берберових була досить забезпеченої: мати була товариський поміщицею, а батько служив у Міністерстві фінансів. Ніна Миколаївна вчилася спочатку в Археологічному університеті. Потім вона закінчила Донський університет в Ростові-на-Дону. Тут з 1919 по 1920 рр. Ніна вчилася на історико-філологічному факультеті.

Перші вірші, знайомство з Ходасевичем, еміграція

У 1921 році в Петрограді Ніна Берберова написала першу свої вірші. Однак лише одне з них було надруковано у збірнику "Ушкуйники" 1922 року. Завдяки перших творів вона була прийнята в поетичних колах Петрограда. Так відбулося її знайомство з багатьма поетами, включаючи і В. Ходасевича, дружиною якого незабаром стала Ніна Миколаївна. Разом з ним вона виїхала за кордон у 1922 році. Перш ніж оселитися надовго в Парижі, сім`я Берберових спочатку гостювала в Берліні та Італії у М. Горького, а потім переїхала до Праги.

Отже, з 1922 року Ніна Миколаївна перебувала в еміграції. Саме тут відбувся її справжній дебют у літературі. Вірші Берберовой були опубліковані у видаваному М. Горьким і В. Ф. Ходасевич журналі "Бесіда".

Розповіді і романи Берберовой

Ніна Берберова була співробітником газети "Останні новини" та її постійним автором. У період з 1928 по 1940 рр. вона опублікувала в ній серію оповідань "Біянкурскіе пряники". Це іроніко-символічні, лірико-гумористичні твори, присвячені життю в Біянкуре російських емігрантів. При цьому останні є робітниками заводу "Рено", п`яницями, жебраками, декласованими диваками і вуличними співаками. У цьому циклі відчувається вплив раннього А. Чехова, а також М. Зощенко. Тим не менш, в них було багато і свого.

До закриття газети "Останні новини" в 1940 році в ній з`явилися наступні романи Берберовой: в 1930 році – "Останні і перші", в 1932 – "Повелителька", в 1938 – "Без заходу". Саме вони визначили репутацію Ніни Миколаївни як прозаїка.

"Полегшення долі"

Критика відзначала близькість прозових творів Берберовой французьким романам, а також серйозність спроби Ніни Миколаївни створити в епічному ламанні "образ емігрантського світу". Життя за кордоном, соціальний ландшафт "підпілля" (окраїни) визначили звучання "Полегшення долі". Цей цикл оповідань публікувався в 1930-і роки. А в 1948-м окремим виданням вийшла однойменна книга. У цьому циклі народилася тема бездомності, важлива для творчості Берберовой в цілому. При цьому бездомність усвідомлювалася Ніною Миколаївною не як трагедія, але як доля людини 20 століття, вільного від прихильності своїй "гнізду", яке перестало бути символом "міцності життя", "принади" і "захисту".

"Останні і перші"

В "Останніх і перших", однак, була описана спроба побудови такого "гнізда". Заборонивши собі тужити за батьківщиною, герой роману спробував створити щось на зразок селянської громади, яка надавала не тільки дах, а й повинна була повернути відчуття культурної самобутності її учасникам. Зазначимо, що до Берберовой майже ніхто не описував белетристичних життя і побут, сподівання і мрії рядових російських емігрантів. Згодом тема побудови селянської громади не отримала розвитку у творах Берберовой. Однак вона залишилася вплетеній в її біографію. Ніна Миколаївна прожила роки окупації на маленькій фермі, де вона займалася селянською працею.

"Повелителька" і "Без заходу"

"Повелителька" – другий роман Ніни Миколаївни. Він був опублікований в 1932 році. У творі йдеться про подробиці побуту емігрантської молоді, що відноситься до третього покоління. У 1938 році з`явився третій роман – "Без заходу". Перед читачами та героями в ньому ставилося питання про те, чим і як жити жінці-емігрантки з Росії. Однозначну відповідь на нього наступний: тільки взаємна любов може дати щастя. Критика відзначала, що ці розповіді, пов`язані штучно між собою, повчальні, гострі, цікаві, а іноді полонять нежіночу пильністю до людей і речей. У книзі багато прекрасних ліричних рядків, яскравих сторінок, значних і глибоких думок.

Переїзд в США, "Мис бур"

Потім, в 1950 році, переїхала в США Ніна Берберова. Біографія її в ці роки відзначена викладанням в Прінстонському університеті спочатку російської мови, а потім і російської літератури. Однак коло письменницьких інтересів Ніни Миколаївни залишився колишнім. У 1950 році з`явився роман "Мис бур". У ньому йдеться про двох поколіннях еміграції. Для молодого "вселенське" більш важливо, ніж "рідне", а старше покоління ("люди минулого століття") не мислить життя поза російських традицій. Утретє своєї країни призводить до втрати Бога. Однак духовні і життєві лиха, яке вона переживає, осмислюються як звільнення від пут традиційних установлень, на яких трималося світоустрій, що звалилася з революцією.

Дві книги про композиторів

Ніна Берберова книги про композиторів опублікувала ще до війни. Ці твори мають документально-біографічний характер. У 1936 році з`явився "Чайковський, історія самотнього життя", а в 1938-му – "Бородін". Вони були оцінені як явища, що мають нове літературне якість. Це були так звані романи без вимислу або, за словами Ходасевича, біографія, побачена творчо, яка строго дотримувалася фактів, але висвітлювала їх з властивою романістам свободою.

"Залізна жінка"

Ніна Берберова як критик обґрунтовувала безперспективність даного жанру, особливо затребуваного в період інтересу до неабияким долям і індивідуальностям. Вищим досягненням Ніни Миколаївни на цьому шляху стала з`явилася в 1981 році книга "Залізна жінка". Це біографія баронеси М. Будберг. Її життя було тісно пов`язана спочатку з М. Горьким, а потім – з Г. Уеллсом.

Берберова, обходячись без народжених уявою "прикрас" і вигадки, зуміла створити яскравий портрет авантюристки. М. Будберг належала до типу людей, який, як вважала Берберова, особливо наочно виражає типові риси 20 століття. У нещадне час це була виняткова жінка. Вона не піддавалася вимогам епохи, що змушував забути про моральні заповідях і жити просто для того, щоб вижити. Розповідь, побудований на листах, документах, свідченнях очевидців, а також на спогадах самого автора про зустрічі з героїнею і роздумах про хід історії, охоплює практично півстоліття. Він закінчується описом поїздки, яку Будберг зробила в 1960 році, коли відправилася до опального Б. Пастернаку в Москву.

"Курсив мій"

У 1969 році англійською, а потім і російською (у 1972-му) була надрукована автобіографія Ніни Берберовой "Курсив мій". Озираючись на власне життя, Ніна Миколаївна бачить у ній "повертаються теми", а також реконструює в ідейному і духовному контексті часу своє минуле. Визначаючи свою літературну і життєву позицію як прозахідну, антиправославної і антіпочвенную, вона вибудовує через ці характеристики "структуру" своєї особистості, яка протистоїть "неміцності" і "безглуздості" світу. У книзі представлена панорама художньої та інтелектуального життя російської еміграції в роки між двома світовими війнами. У ній є важливі мемуарні свідоцтва (особливо про Ходасевич), а також розбори творчості письменників російського зарубіжжя (Г. Іванов, Набоков і ін.).

Берберова Ніна Миколаївна в 1989 році приїжджала до Росії, де зустрічалася з читачами та літературними критиками. Померла вона 26 вересня 1993 у Філадельфії. І сьогодні залишається затребуваним творчість Ніни Берберовой. Список літератури про неї вже досить значний.