"Чим люди живі": короткий зміст. Лев Толстой "Чим люди живі"

Пізніше творчість Л. М. Толстого викликало і досі викликає неоднозначну думку як з боку читачів, так і літературознавців і критиків. Особливе місце в ньому займають так звані «народні розповіді», в яких великий російський письменник культивує жанр притчі як єдино можливий жанр «алегоричної затвердження правди належного». Чи так це? Оповідання «Чим люди живі» допоможе в цьому розібратися ...

«Чим люди живі»: вступ

Жив колись на землі російської швець. Були в нього і дружина, і діточок повний будинок. Жив він у мужика на квартирі, бо не мав він ні вдома свого, ні землі. На хліб він заробляв лише шевської роботою. Але хліб в ті часи коштував дорого, а робота - дешево. Виходило, що запрацює мужик, то і проїсть.

Була у них на двох з дружиною шуба, та й та стала непридатною. Що робити? До осені скупчилися «деньжонки»: три рубля зберігалися вдома у скрині, а ще п`ять - були за мужиками в селі. Робити нема чого, відправився він в село. Йде по дорозі і думає: "Ось отримаю свої п`ять рублів, додам ще три, і тоді вже точно мій овчин на шубу ..."

Та не тут-то було. Як прийшов мужик в село, так і пішов ні з чим - з усіх грошей тільки двадцять копійок і повернули, і овчин в борг не дали. Зажурився швець, випив на всю зібралася дрібниця горілки, і побрів назад додому. Йде і сам з собою розмовляє. Те втішає самого себе, то шкодує, думає, як далі жити. Перегодом трохи і зовсім на весь світ розлютився: їм нужда, а мені що, не злидні, адже у них і будинок, і скотина своя, і хліб, а я весь тут - що заробив, тим і живу ...

Стара каплиця

Як же розгортається далі сюжет твору «Чим люди живі»? Короткий зміст на цьому не закінчується. За всіма цими думами і не помітив, як підійшов до каплиці. Бачить, за нею щось біліє. Придивляється, а розібрати не може. Не камінь, не худоба ... Начебто людина, та вже дуже біло. Підходить ближче, так і є - людина, голий зовсім, сидить тихенько, до стіни притулений. Підійти допомогти або повз пройти? Підійдеш - який він є, хто його знає? Явно адже, не за похвальні справи тут він опинився, та й що з ним, з голим то робити, не з себе ж останню «одежину» знімати ... Пройшов швець мимо, і раптом совість у ньому заговорила, пущі колишніх думок «закричала»: Що ж це ти таке робиш, Семен? Людина в біді виявився, здохнути може, а ти повз проходиш, за багатство своє трясешься: «Алі дюже розбагатів?»

Вернувся Семен, підійшов ближче і бачить: зовсім молода людина, в силі, чи не покалічений, одне тільки - замерз дуже і наляканий до смерті, сидить тихенько, тулячись, ослаб начебто, очей підняти не в силах ... Раптом прокинувся, повернувся і подивився на Семена . Погляд цей розчулив і зворушив Семена. Скинув він каптан свій, чоботи «Вален» і одягнув його: на ось, разхажівайся, зігріває, візьми палицю мою, обіприся, якщо слабкий, і підемо до мене в будинок, «а справи ці всі без нас розберуть».

У будинку у шевця

Йдуть вони легко, говорять мало. Як потрапив сюди людина - сказати не може, одне тільки твердить - нетутешній, ніхто його не образив, йти йому нікуди, та й все одно, бо Бог його покарав. Подивлюся Семен: на промовах м`який, а говорить про себе мало - приховує щось, з іншого боку - та хіба мало якісь такі справи бувають ...

Прийшли швець і мандрівник до першого додому. Як тільки переступили поріг, Мотря - дружина Семена, відразу відчула дух винний від чоловіка. Вийшла у сіни, так і є: чоловік без жупана, без овчина на нову шубу, і з ним мужик якийсь недолугий без шапки і у валянках. Що робити? Обірвалося у неї серце, думає, пропив усе, та ще й зв`язався з якимось недолугих. Видно, як увійшов тільки, так завмер і голову вниз опустив - значить, боїться чогось. Ох, не до добра це ...

Зрозумів Семен, що баба його сердиться сильно, та робити нічого: як згадає погляд його у каплиці, так «заграє в ньому серце». Став він розповідати про те, що у мужиків в селі грошей немає, обіцяли повернути їх пізніше, решта ж «деньжонки» він зберіг, чи не пропив, тільки двадцять копійок ... Продовжив було казати і про каплицю, про те, як зустрів там голого людини, як пошкодував його, та Мотрона слухати не стала, кричить, лається, зупиниться не може ... Хотіла піти - зло зірвати, та зупинилася - бачить, мандрівник цей сидить безмовно на краю лавки, руки - на колінах, голова вниз опущена, все морщиться, ніби горло його здавлює хтось. Каже їй Семен: «Алі в тобі Бога ні?». Почула слова його і ще сильніше зглянулася. Дістала квасу, останню краюшку хліба, подала ніж, ложки, і стали вони вечеряти. Раптом повеселішав мандрівник, підняв очі, подивився на Мотрону, пильно так, добре подивився, і посміхнувся, вперше за весь час.

Поїли вони, лягли спати, та не спиться їм. Як згадає баба, що хліба на завтра немає, що «одежину» останню віддала, так серце стискається. А згадає посмішку його - веселіше стає: що ж, живими будемо - ситими будемо ... А з іншого боку - ми-то даємо, що не скупимося, а добром нам це не повертається. Так і заснули вони в думах цих. Читаємо далі твір, який створив Л. Толстой, - «Чим люди живі». Головні події оповідання ще попереду.

Шевська справа

День за днем, тиждень за тижнем - так і рік пройшов. Живе мандрівник Михайла і раніше у Семена. За яку роботу ні візьметься - всяка виходить у нього так, як ніби століття її робив: і лагодить чоботи, і шиє їх сам. Пішла слава по окрузі, що ніхто так міцно чобіт не зробить, як Михайла. Стало до Семену більше людей приходити, і достаток став збільшуватися. А Михайла, як тільки робота закінчується, сідає, ні слова, ні півслова не говорить і все догори дивиться. Ніколи на вулицю не виходить, їсть мало, говорить мало і не сміється.

Приїзд пана

Одного разу взимку приїхав до шевця барин в шубі, обличчя червоне, налите, шия, як у бика - немов з іншого світу людина. Приїхав він не просто так - привіз «товар шевський», дорогий, якості німецького, і просить чоботи йому з нього пошити, щоб рік носилися, що не порвалися і не стерлися. Якщо виконає Семен роботу добре, то отримає десять рублів, а якщо «распорются» чоботи раніше року - в острозі буде сидіти. Злякався швець, а Михайла йому киває головою, мовляв, бери роботу і не бійся. Став Семен мірки з ноги пана знімати, раптом бачить, що мандрівник його дивиться в кут порожній за паном, погляд відвести не може, потім раптом посміхнувся, другий раз за весь час і прояснився весь.

Барин встав, шубу свою поправив, ще раз попередив шевця, щоб біду він не нажив, і попрямував до виходу. Так забув нагнутися, і вдарився головою об одвірок. Після його відходу взявся Михайла за роботу нову.

Проходить час. Підходить до нього швець поглянути, що вийшло, дивиться - а у нього з «товару» німецької не чоботи зшиті, а Босовик. Ахнув він, і тільки почав лаяти його, як стукає хтось у двері. Відкрили: входить хлопчисько від того самого пана, і каже, що господар до будинку не доїхав - помер на півдорозі, і бариня просить терміново пошити Босовик «на мертвого».

Купчиха з двома дівчатками

Минуло ще два роки. Живуть як і раніше, і не натішиться швець на свого працівника. Сидять раз вони вдома. Хлопчик, син Семена, підбіг до вікна і дивиться на подвір`я. Глядь, до їхнього будинку йде купчиха з двома дівчатками в шубках і в хусточках. В однієї ніжка кульгаючи. Підбіг до вікна і Михайла. Здивувався швець - адже ніколи раніше не визирав він на вулицю.

Зайшли він в будинок до шевця, і просить жінка зшити чобітки для дівчаток. Знімали мірки, розговорилися, і дізналися, що малятка не рідні, а приймака. Шість років тому сталася біда: на батька в гаю впало дерево. Тільки довезли, він і помер. У вівторок поховали. А мати в цей же самий час народила двійню, ось цих самих дівчаток, та не прожила і трьох днів - віддала Богу душу. Так як вмирала, задавила одну з них. От їй ніжку і вивернуло. Залишилися сироти одні. Жили вони тоді з чоловіком по сусідству з ним, тому й забрали маляток. Годувала вона їх грудьми, тому, як і сама тільки народила. Через рік рідний син помер, і більше Бог дітей не давав. А достаток став рости, життя покращилося. І щоб б могло бути, якби не ці дівчатка - «тільки у мене і воску в свічці», що є вони - найрідніші із рідних. Як кажуть, без батька і матері прожити можна, а без Бога немає ... Л. Толстой («Чим люди живі») непомітно підводить читача до головної ідеї твору.

Сповідь Михайла

Л. Толстой, «Чим люди живі» - короткий зміст твору далі оповідає про те, що у весь час розмови не зводив Михайла очей з дівчаток. Склав руки на колінах, як колись, дивиться вгору і посміхається, втретє за весь час. Раптом встав, зняв фартух, вклонився Семену і Мотрону, і просив, щоб пробачили вони його, як і Бог йому простив. І бачать чоловік із жінкою, що від нього світло почав йти. Впали на коліна перед ним, і просили пояснити все: хто він є, чому три рази посміхнувся, і за що його Бог простив ...

І розповів він їм свою історію. Тобто він ангел. Одного разу Бог відправив його до жінки забрати її душу. Прилетів він, і бачить, що народила вона двійню. Копошаться вони біля неї, а вона встати не може, і до грудей їх докласти не в силах. Побачила ангела, і зрозуміла відразу, навіщо він до неї з`явився. Змолилася до нього, мовляв, чоловіка деревом задавило, і ні залишилося у неї нікого, хто ж дітей її вигодувала і на ноги поставить? Пожалів Михайла жінку, доклав одного немовляти до грудей її, а іншого - подав їй в руки. Але повернув Господь ангела на землю, сказавши, що після того, як забере він душу жінки, пізнає він три істини: «що є в людях, чого не дано людям, і чим люди живі». Короткий зміст твору на цьому не закінчується.

Зрозумів ангел, що коли пізнає їх, тоді і повернеться на небо. Вийняв він душу матері, завалилося бездиханне тіло і придавило одну з двійні. Ніжка виявилася вивернутою. Піднявся ангел над селом, та крила його відвалися. Понеслася душа одна до Бога, а Михайла впав на землю.

Л. Толстой, «Чим люди живі»: три головних слова

Каплиця була закрита. Не відав він досі, що є життя людська, що є холод, голод. Тепер же враз відчув на собі всі людські негаразди. Потім зустрів Семена, і зрозумів, що не допоможе він йому, тому як сам не знає, як себе, дружину і дітей своїх прогодувати і обігріти. Зневірився було, та бачить, повертається Семен, і не дізнався він його: то в особі його жила смерть, а тепер він у ньому дізнався Бога. Потім зустрів він Мотрону - дружину Семена, і здавалася вона гірше чоловіка - «мертвим духом дихала вона». Але швець нагадав їй про Бога, і враз вона перемінилася: стала живою, і в ній він дізнався Бога. Пізнав в цю мить ангел першу істину - що є в людях любов, і посміхнувся тоді в перший раз.

Потім в будинок до шевця прибув пан у шубі. Як тільки переступив він поріг, побачив Михайла у нього за спиною ангела смерті, і зрозумів, що помре барин ще до заходу сонця. Значить, не дано людям знати, що їм необхідно для свого тіла. Це і була друга істина. Зрадів він другого слова і посміхнувся.

Минуло ще кілька років, а Бог все ще не відкрив йому останню істину. Але тут прийшла купчиха з дівчатками. Дізнався він їх відразу і здивувався несказанно. Адже думав він, що без рідних батьків не прожити дітям, а, виявляється, зростила і любила їх безмірно чужа жінка. Тоді побачив він в її особі живого Бога, і прийняв третю істину - живий людина не турботою про себе, а любов`ю. Так він посміхнувся і втретє.

Оповідання «Чим люди живі» закінчується чудесним вознесінням Михайла на небо до Бога. Заспівав ангел хвалебну пісню Богу, затрусився весь будинок, розсунувся стелю, розпустилися у ангела крила за спиною, і піднявся він на небо ...

Ще раз хочеться нагадати, що в статті йшлося про твір Л. Толстого «Чим люди живі». Короткий зміст не може так передати той «євангельський дух», який незримо присутній у кожному рядку, в кожній букві розповіді, який вражає несподівано і чарівно. Тому прочитання твору в повному обсязі просто необхідно.