Радянська актриса Клара Лучко: біографія жінки і кінозірки

Однією з найбільш чудових «старих» актрис радянського кіно є Клара Лучко, біографія якої свідчить про гідне життя хорошої людини і красивої жінки.

Дитинство, війна, ВДІК

Народилася Клара Степанівна в 1925 році в Полтавській області, в Україні. Батько і мати були головами сусідніх колгоспів. Дитинство майбутньої актриси було щасливим і спокійним, в школі Клара Лучко (біографія свідчить і про цей факт) навчалася старанно, старанно і з задоволенням. Війна почалася, коли дівчинка закінчила 7-й клас. Середню школу Клара закінчувала в Джамбуле, місці евакуації родини. A в Алма-Ату був евакуйований ВДІК, про набір в який у 1943 році дізналася К. Лучко. Переспорити батьків, Клара їде в Алма-Ату і успішно надходить в майстерню Бібікова. Після повернення інституту до Москви вона продовжує навчання в класі С. Герасимова і Т. Макарової, який закінчує з відзнакою. Дипломною роботою була роль Уляни Громової у виставі «Молода гвардія».

Після закінчення інституту в 1947 році талановита випускниця стає артисткою Театру-студії кіноактора. У своїх перших двох фільмах («Три зустрічі» і «Мічурін») Лучко знялася, ще будучи студенткою. Ролі пройшли непоміченими широкою публікою. Не принесла популярність і екранізація «Молодої гвардії», де їй була запропонована роль другого плану.

«Кубанські козаки» - фільм-подарунок долі

Справжню славу приніс К. Лучко фільм А. Пир`єва «Кубанські козаки», удостоєний Сталінської премії 2-го ступеня. Для післявоєнного часу цей фільм був більше, ніж фільм. Він ніс радість у кожну сім`ю, давав людям сили для відновлення країни з попелу. Актори, які зіграли ролі в цьому фільмі, ставали улюбленцями всього народу. Це зараз цинічні користувачі соцмереж можуть міркувати про те, наскільки фільм був казкою, тоді люди дивилися його по 25 разів.

Клара Лучко, біографія якої розповідає про «мішках» листів, яка зіграла роль Даші Шелест, прокинулася знаменитою. Фільм приніс їй не тільки славу й урядові нагороди, але й любов популярного тоді артиста Сергія Лук`янова, який став її першим чоловіком. У 1947 році в щасливій родині народилася дівчинка. Разом вони знялися в такому популярному фільмі-сазі як «Велика родина», у фільмі «Дванадцята ніч». Красень С. Лук`янов, будучи на 15 років старше своєї дружини, любив її шалено, за свідченням дочки, навіть шив їй власноруч босоніжки.

Смерть його в 1965 році була для Клари Степанівни потрясінням. Але вона продовжувала зніматися в значній кількості фільмів (її фільмографія налічує понад 60 картин), які зміцнювали її популярність, але не дотягували до рівня «Кубанських козаків».

У 1969 році актриса знайомиться зі своїм другим чоловіком, майбутнім маститим і титулованим журналістом і письменником, у шлюбі з яким вона щасливо прожила більше 40 років до самої своєї смерті в 2005 році.

«Циган» - слава до кінця життя

Другий раз оглушливий творчий успіх наздогнав Клару Степанівну в 1975 році, після виходу в прокат телевізійного серіалу «Циган». У головних ролях знялися Міхай Волонтір і Клара Лучко (біографія її стала знову затребуваною, про неї писали в усіх журналах), що одержали за ці ролі звання Народних артистів СРСР. Можна по пальцях перерахувати радянські серіали, на частку яких обрушилася така слава. Чи не зменшила її і друга частина серіалу під назвою «Повернення Будулая».

Актриса Клара Лучко, біографія якої з цієї пори свідчить про постійну популярності, будучи енергійною людиною, займалася паралельно громадською діяльністю. На цьому терені вона була удостоєна низки урядових нагород і титулів, у тому числі і міжнародних, таких як «Жінка світу» і «Жінка тисячоліття».

Померла Клара Семенівна, оточена любов`ю рідних і близьких, трохи не доживши до свого 80-річчя. Похорон Клари Лучко пройшли на Новодівичому кладовищі. Громадянська панахида в Будинку кіно була відзначена двома її зоряними ролями: цигани прислали величезний вінок з написом «Від циган», а козаки прислали велику делегацію, очолювану губернатором Краснодарського краю А. Ткачовим, який забезпечив біля труни військовий караул.

Остання робота Клари Степанівни у фільмі Ю. Гусмана «Парк радянського періоду» залишилася неозвучених. На знак глибокої поваги і вдячності актрисі режисер сказав, що ніхто інший не буде озвучувати її роль, а сучасна техніка дозволяє зробити так, щоб у фільмі звучав справжній голос померлої актриси.