Найсумніший фільм у світі! Топ-10 фільмів, які без сліз дивитися неможливо!

Кіно може викликати у глядача цілу палітру емоцій: від гучного щирого сміху до мало не істеричних ридань. Вибір цих емоцій безпосередньо залежить від режисера, який визначає жанр майбутнього кіно, а вибір фільму - це вже цілком і повністю справу кінолюбителів.

Час крокодилячих сліз, або Самий сумний фільм

Комусь подобається лоскотати собі нерви і пачками дивитися жахи, забиваючись ночами під ковдру і здригаючись від кожного підозрілого звуку. Хтось же просто воліє дивитися кіно у веселій компанії, щоб не зациклюватися на якість акторської гри і сценарію, а просто відпочити і посміятися над якісної комедією. Хтось любить запасатися морозивом і шоколадом і ридма плакати через несправедливість, що сталася на екрані з романтичною героїнею якої-небудь мелодрами. Любителів драм, до речі кажучи, існує не так вже багато. Кажуть, що життя і так занадто важка, щоб ще й над кіно сльози проливати. Однак по-справжньому найсумніший фільм зможуть підказати саме любителі цього жанру.

Собачку шкода

На думку багатьох сучасних кінолюбителів, найсумніший фільм - це «Хатіко». Кожен другий глядач стверджує, що після перегляду цього кіно довго не міг заспокоїтися і знаходився в глибокому шоці кілька днів. Пояснити це досить просто. Найчастіше людині жаль не своїх товаришів і навіть не істот, які належать до того ж біологічного виду, що й він. Зазвичай люди найбільше шкодують саме тварин. Багато воліли б шматок хліба віддати саме маленькому бездомному цуценяті, ніж голодуючому африканського малюкові. Деякі аргументують це тим, що щеня не винен у свої жалі, а людина завжди може самостійно заробити на шматок хліба. Насправді ж причина куди простіше: цуценя - милий і симпатичний, маленький африканець - ні. Можливо, саме тому японський фільм про вірного пса Хатіко і його американський ремейк змушують сумувати і сумувати стількох глядачів по всьому світу.

Як можуть засмутити німці

Як не дивно, по-справжньому сумне кіно можуть знімати в тому числі і німці, знамениті своєю строгістю і радикальністю. Гарне підтвердження цьому - фільм «Життя інших». Можна з упевненістю сказати, що «Життя інших» - це найсумніший фільм, коли-небудь виходив на території Німеччини. Він зачіпає безліч тем: проблему відносин можновладців та їхніх підлеглих, безробіття, відносини між чоловіком і дружиною, проституцію заради виживання, цензуру в літературі і безліч інших. Фільм розповідає історію підлеглого з Штазі, який одного разу отримує продиктоване особистими мотивами доручення начальства шпигувати за письменником Георгом Драйманом. Він чує кожне слово, яке вимовляється в квартирі письменника, тому стає мимовільним учасником життя Драймана і його дружини. В один прекрасний момент він переймається глибоким співчуттям до цих людей, тому в його шпигунських доповідях починають з`являтися прогалини і недомовленості. Фільм не тільки значно пробиває на сльозу, але ще й змушує замислитися.

Джаред Лето і його реквієм

Найсумніший фільм у жанрі артхаус - це, безсумнівно, «Реквієм за мрією». Його зміст знають навіть ті, хто ніколи не дивився цей фільм. Раніше «Реквієм» був зведений у статус культового кіно, тому кожен глядач хоча б приблизно знає, про що там йдеться. Тоді ще висхідна зірка Джаред Лето залучив до цього кінотвору така увага мас, що зараз вже вважається мало не поганим тоном не знати про «Реквіємі за мрією». Кіно розповідає про те, до чого людини можуть довести наркотики. У фільмі одна сюжетна лінія, однак чотири центральних персонажа, навколо яких розвиваються події. У кожного з персонажів власна причина вживання наркотиків, але результат один і той же у всіх. Якби не жорсткі кадри, сцени насильства і сексу, цей фільм можна було б показувати в школах, щоб зовсім відвадити підростаюче покоління навіть від думки про наркотики. Образи, які можна побачити в цьому фільмі, геть відбивають охоту вживати таблетки для схуднення або зайвий раз пити снодійне.

Байдужість - найважчий гріх

Найсумніші фільми, список яких наведено в цій статті, концентруються за великим рахунком на побутових ситуаціях, з яких складається вся життя звичайної людини, і від цього глядачеві стає ще сумніше. Росія і Франція об`єднаними зусиллями в 2003 році випустили фільм з милою назвою «Бабуся». У вразливої людини з`явиться ком у горлі вже тільки від однієї назви, а грамотно написана анотація може зворушити до сліз. Фільм показує, наскільки байдужими ми буваємо до своїх вже літнім батькам, бабусям і дідусям, незважаючи на те, скільки вони для нас зробили. Бабуся Тося одного разу залишається ні з чим і змушена шукати собі притулок, та тільки ось рідна дочка її померла, а внуки не поспішали брати бабусю до себе. Як сильно не любили вони бабусю в дитинстві, онуки забули, що вона присвятила їм життя, коли їй знадобилася всього лише дах над головою. Це кіно небажано дивитися на ніч, так як глядач ризикує проридала всю ніч або терміново почав збиратися в гості до своїх бабусь і дідусів.

Любовні печалі

Звичайно ж, для справжніх романтиків потрібен спеціальний список, перераховуючий найсумніші фільми про кохання. Сюди сміливо можна занести такі картини, як «Голова у хмарах», «Щоденник пам`яті», «Один день», «Куди приводять мрії» та «Спокута». «Голова у хмарах» порадує приголомшливим акторським складом і неодмінно викличе у глядача бажання зателефонувати своїм коханим. «Щоденник пам`яті» часто наводять як приклад, коли зачіпають тему найкращих фільмів про кохання. Історія про те, як розквітали прекрасні почуття один до одного у представників різних станів, покаже, якими міцними можуть бути узи любові. У фільмі «Один день» використаний зовсім несподіваний сюжетний поворот, через якого глядачеві перший час буде складно повірити в те, що відбувається. «Спокута» ж - це свого роду військова драма із значним хронометражем, яка говорить нам, що війна і смерть не можуть перемогти любов. Фільм «Куди приводять мрії» сподобається любителям езотерики або просто людям, які вірять в життя після смерті.

Сумний лондонець з карими очима

Англійський актор Джим Стерджесс підбирає собі такі ролі, що скоро стане справжнім драматичним актором. Багато фільмів з його участю можуть не на жарт змусити глядача розчулитися. Один з таких фільмів - «Прах». На жаль, «Прах» ще не перекладений на російську мову, але має повне право входити в топ 10 найбільш сумних фільмів, випущених на території Великобританії. Це історія про те, як син викрадає свого батька з психіатричної лікарні і проводить з ним час у зворотній дорозі додому. В ході подорожі виявляються такі факти біографії обох персонажів, які геть змінюють заявлений в анотації сюжет і змушують глядача стукати зубами від переживання. Найкращі сумні фільми з фільмографії Стерджесса також припасли почесне містечко для «безсердечний». Це не зовсім звичайний трилер з приголомшливо сумної музикою, пейзажами лондонських вулиць і харизматичним головним героєм. Кінцівка цього фільму може не відпускати досить довгий час, тому не рекомендується дивитися цю картину тим, хто не хоче на весь день зіпсувати собі настрій.

Історія про шибеника-інваліда

У топ найсумніших фільмів також можна записати ірландське кіно «... Всередині я танцюю». Історія про дружбу двох інвалідів, які з усіх сил намагаються жити самостійно, не покладаючись на допомогу санітарів, нікого не залишить байдужим. Чудова гра Джеймса МакЕвоя і Стівена Робертсона і дуже душевний сценарій, а також зовсім несподівана кінцівка можуть змусити кого завгодно лити крокодилячі сльози. Критики кажуть, що ці сльози спеціально форсуються творцями фільму, проте художньої цінності картина від цього абсолютно не втрачає. Добре б, звичайно, щоб цей фільм викликав у кінолюбителів не тільки пасивне почуття жалості, а ще й спонукав їх до якихось дій. Наприклад, «... Всередині я танцюю» цілком може надихнути кого-небудь зайнятися благодійністю. Люди, яким потрібна допомога, існують не тільки на екрані, вони є і в реальному житті. Але тих, хто потребує нашої допомоги насправді, ми зазвичай не помічаємо, натомість переживаючи за вигаданих персонажів.

Драма дроворуба

Іноді до глибини душі вражає, наскільки непопулярними можуть бути по-справжньому талановиті і найсумніші фільми. До сліз, наприклад, може довести «Дроворуб» з Кевіном Бейкон в головній ролі. Заявлена тема, правда, не викликає нічого, крім відрази до головного героя, але глядач змінить свою думку, коли простежить за розвитком сюжету. Фільм розповідає про розкаявся злочинця, який відсидів тюремний термін за спокушання малолітніх. Творці кіно не виправдовують таких людей, вони просто показують їхні почуття і говорять про те, що людина може змінитися, якщо дати йому шанс. Кевін Бейкон чудово зіграв свого персонажа, не побоявшись кар`єрних упереджень і висловлювань у дусі «виглядав у цій ролі органічно». Якщо глядач не буде навмисне ловити себе на думці, що він співчуває розбещувача малолітніх, то неодмінно розчулиться до сліз.