Інституалізація корупції - вища і остання його стадія

Приватник в Україні, малий чи великий, поки не зовсім справжній. Він існує остільки, оскільки терпить над собою «дах». «Дах» - це чиновник, зрощений з бандитом. Приватний сектор тут начебто корови в бідній багатодітній сім`ї. Годують абияк, а молока давай всім. Вершки ж - тільки битому, як називався голова сімейства у росіян.

Важко говорити про це байдуже, так важко, що ні-ні та й подумаєш: чи потрібно? Спостерігаючи навіть світ тварин, мимоволі осуджуєш хижака і шкодуєш травоїдна, якому доводиться покладатися тільки на швидкі ноги. А тут все-таки люди. Однак потрібно, потрібно і на світ людей хоч зрідка кинути погляд натураліста.

Отже, радянська держава виявилося поганим господарем і змушене було завести подобу приватників. Одночасно не змогло уникнути прихватизації і воно саме. Казенні посади - від дільничного до міністра - стали приватною власністю окремих осіб. Склалися дуже своєрідні приватновласницькі відносини. У одного - завод, в іншого - посаду.

Ти - мені, я - тобі.

Чи могло бути інакше? Чи було десь інакше в схожих умовах? Не було. Якщо не мудрувати, то треба зробити висновок, що й не могло бути - і ніде не буде надалі. Північна Корея, позбувшись коли-небудь від своїх вождів, швидше за все, пройде той самий шлях, що й Україна.

Чому? Придивімося до цій зв`язці: приватник - «дах». Чи можна без «даху»? Чи можна, іншими словами, нагнати на них - дільничного, міністра, «братка» депутата - стільки страху, щоб їх дрібні душі пішли в п`яти і не поверталися? Не можна. Не можна, тому що нікому.

- Як - нікому? А суспільство?

- Суспільство? А де воно? Може бути, ви мені його покажете?

Погортаємо історію. Нагнати страху на чиновника і бандита може тільки сам приватник, трудівник-буржуй. Це благу справу називається буржуазною революцією. Приватник бере в свої руки владу. Кнут, пряник і молитовник. Не вкради! Інакше потрапиш: в пекло - після смерті, а за життя - на подобу пекла під назвою в`язниця. Так приватник поступово створює для себе сприятливе середовище.

Подивимося на українського приватника. Чи достатньо він сильний, щоб зім`яти свій «дах» в коржик? Поки немає. Чи міг би він обійтися без неї прямо зараз? Теж немає. «Дах» забезпечує сякий-такий порядок. Вона допомагає «вирішувати питання». Це те, що вона робить свідомо. Ще важливіше те, що вона робить несвідомо. Вона виховує в приватнику ненависть до себе. А дозріла ненависть приватника не тільки безмежна. Це творча ненависть. Пригнічуючи «дах», вона створює демократичний капіталізм - вища, ніж має сьогодні людство.

Дослідники відзначають факт історичного значення. Корупція в Україні (у Росії - теж) за останні роки інституціалізувалося. Це означає, що вона узаконилась. Відповідний закон не написаний та не оголошено, але він існує, діє, з ним уживаються. Цим він відрізняється від середньовічного закону про феодальних і казенних поборах - той був не просто оголошений, а освячений. Ось чому священне право побору довелося замінити священним ж правом приватної власності. Клин вибивали клином. Не минути того ж і послесоціалістіческому феодалізму. Інституалізація корупції - вища і остання його стадія. «Помаранчева» революція ще не мала на увазі поставити крапку в цій історії. Вона була скромніше. Але один з її вождів свого часу все-таки оголосив: «Мій уряд не крастиме». Красти, звичайно, ніхто не перестав, але слово вилетіло, а воно не горобець. Так що ще років 30-40, і якщо нічого не трапиться, то ...