Суд Лінча. Американське товариство стратив без суду
Лінчування, тобто страта без суду і слідства, з`явилося в 1860 році, напередодні війни за Незалежність в США між північчю і рабовласницьким півднем. Засновником цього методу покарання вважається американський суддя Чарльз Лінч, який порахував законну судову владу недостатньою для наведення правопорядку. Воєнний час виявилося благодатним грунтом для виникнення і розвитку дикого самоуправства, як правило закінчується повішенням або спалюванням на вогнищі засуджених, вина яких не завжди була доведеною. Суд Лінча - це безжальна розправа, яка проходила під схвальні вигуки натовпу, спраглої гострих відчуттів.
У більшості випадків Суд Лінча поширювався на чорношкірих, які й насправді нерідко чинили злочини проти білих, крали, гнали худобу, ґвалтували жінок. Однак лінчувати негра могли і по простому підозрою, без пред`явлення доказів. У цьому й полягала суть жорстокого і часто несправедливого акту відплати під назвою Суд Лінча. Після війни за Незалежність в 1865 році, сіверяни фактично окупували південні штати. Змушували жителів півдня за безцінь продавати земельні угіддя і майно. Рабовласництво було скасовано, негри отримали свободу і могли робити все що завгодно.
Але чорношкіре населення отримавши свободу не знало як її застосувати, вчорашні раби напивалися і в масовому порядку скоювали злочини. Покарання слід було практично відразу, злочинця ловили і вбивали в найближчому лісі, застосувавши до нього Суд Лінча. У перші повоєнні роки були організовані групи відплати, так звані загони Ку-Клукс-Клану. Назва цих бойових угруповань походить від характерного потрійне клацання затвора многозарядного карабіна марки «вінчестер», що нагадує звук «ку-клукс-клан». Символікою ККК став вогняний дерев`яний хрест, встановлюваний на відкритій місцевості. Горів хрест кілька годин поспіль і ку-клукс-клановци здійснювали свої ритуальні дії, фіналом яких було вбивство чергового засудженого злочинця.
У 1870-74 році ККК був оголошений поза законом федеральним урядом США, але це мало що змінило, негрів продовжували страчувати без суду, хоча і без ритуальних ходів в білих балахонах і ковпаках. Роботи самозваним суддям вистачало, злочинів було багато і не тільки серед негрів. Білі викрадачі худоби траплялися на місці злочину і смерть чекала їх в той же день, через повішення на найближчому дереві. Така ж доля чекала будь-якого злодія, розбійника або грабіжника. Вбивці і гвалтівники також безжально знищувалися без суду і слідства. Суд Лінча поступово набував навіть подібність легітимності, все частіше в ньому брали участь судді, прокурори, чиновники, наділені владою.
Під 19 столітті в США пройшла хвиля нападів членів груп відплати на в`язниці і суди. Багатьом здавалося, що судова система Америки неповоротка, занадто ліберальна, закоренілі злочинці отримують надто м`яке покарання, незначні терміни за звірячі вбивства та інші злочини. Вже засуджених судом витягали з в`язниць і вбивали прямо на вулиці, було кілька випадків, коли в приміщенні суду засудженого відбивали у конвойних поліцейських і тут же в будівлі суду стратили. Суддя при цьому варварським діям натовпу не перешкоджав. Діяв Закон Лінча, який ще довго задавав тон в американській судовій практиці.