Хто такий чурка і кому дають це образливе прізвисько?
Одного разу до однієї інтелігентної сім`ї прийшла в гості інша, настільки ж начитана й освічена. У процесі посиденьок, як це водиться, почали розмовляти на злободенні теми, зокрема, про нелегальних мігрантів, на німецький манер іменуючи їх гастарбайтерами. Але називали їх не тільки так, а й більш звичним російським словом. У розпал диспуту хазяйська дочка, зовсім маленька дівчинка, раптом заявила, що знає, хто такий чурка. Це, виявляється, її власна мама. «Але ж я ж донька, значить, вона - чурка!» - З дитячою безпосередністю роз`яснила вона.
Проблема ксенофобії, расизму та націоналізму існує не тільки в Росії. Дуже забавно проявляють своє ставлення до «москалів», наприклад, українські націоналісти. Вони гнівно викривають свіх російських «однопартійців» в тому, що ті, мовляв, страждають нетерпимістю до всіх неросійських, як ніби якщо проявляти її до всіх не українцям, то щось кардинально змінюється. Суть націоналізму якраз і полягає в твердженні, що корінне, або титульне, населення володіє якимись особливими правами.
Хачи, чурки, урюк, опецьки - як тільки не називають представників азіатських і кавказьких народів! Чорношкірих, до речі, чомусь так не дражнять. Малюється певний образ смаглявого розв`язного нероби, на всі питання з акцентом відповідає: «А тому що!» Справедливості заради слід зазначити, що така думка про приїжджих жителів півдня має під собою певне підгрунтя, і виникло воно не в сучасній Росії, а формувалося кілька десятиліть.
У Радянську Армію закликали представників усіх національностей неосяжної батьківщини. Деякі з них дізнавалися, хто такий чурка, тільки після того, як починали хоч трохи розуміти по-російськи, тобто не відразу. Типовий приклад: сержант запитує солдат по черзі, хто вони такі. Всі хвацько відповідають: «Захисник батьківщини!», І тільки рядовий Керімов каже, що він «юзбек». Після цього товаришам по службі пропонується пояснити Керимову, хто він такий. І так кілька разів. Після якогось по рахунку навіювання у вкрай доступній формі Керімов радісно повідомляє командиру, що він - чурка!
В общем-то, під це визначення в нашій країні може підпасти будь-який представник азіатської або закавказької республіки, погано володіє російською мовою і не отримав (не зі своєї вини!) Нормального освіти. Це образливе прізвисько занадто часто дістається людям, сумлінно трудящим за невисоку зарплату на роботах, за які не хочуть братися щасливі власники паспортів з реєстрацією в російських містах.
Діти мігрантів ходять в школи разом з іншими дітлахами, які, переймаючи люмпенським повадки деяких нізкокультурних старших товаришів, швидко засвоюють, хто такий чурка.
Інше питання полягає в тому, що приїжджих стає дуже багато, а міграційне законодавство недосконале. З цією проблемою стикаються і європейські країни, що відкрили в свій час кордону для громадян африканських і азіатських держав в надії на те, що ті з часом стануть німцями, італійцями або французами. Іммігранти асимілюватися не хочуть, навпаки, вони часто намагаються створити навколо себе звичну для них обстановку. Виникають проблеми і конфлікти, завжди супроводжують культурологічні протиріччя.
Іноді трапляються і зіткнення, як у Росії, так і в інших країнах, причому страждають від них не завжди ті, хто вів себе, м`яко кажучи, неправильно. Саме беззахисним роботяга найпростіше пояснювати, хто такий чурка, завдаючи попутно удари кулаками, ногами та різними твердими предметами. А от з бандитами, дійсно порушують закон, озброєними і згуртованими, так розмовляти важко і небезпечно.
На жаль, незважаючи на традиційно інтернаціоналістський виховання, деякі наші співгромадяни, дратує поганим вимовою і численністю приїжджих, висловлюють свої емоції обуреним питанням: «Що робити з цурками?», Знаходячи на нього по-шариковського проста відповідь. Ясна річ, всіх вигнати, а межі закрити! І це ще м`яко, можна й інакше, радикальніше. Тільки не вийде. У робочих мігрантів Росія поки що потребує. А щоб у нашій країні жили все-таки переважно корінні жителі, потрібно просто народжувати більше дітей. І виховувати їх справжніми громадянами.