Артилерія Росії: від петровських гармашів до «Іскандера»
Артилерія Росії ось вже більше шести століть є головною вогневою силою країни. Перші гармати при Дмитра Донському були закордонними, але вже в XV столітті було налагоджено виробництво вітчизняних знарядь. Для організації цього оборонного підприємства (так званої «гарматної хати») був притягнутий Аристотель Фіоравенті - знаменитий ливарник і архітектор.
Російські майстри багато чому навчилися у іноземних фахівців, а потім і перевершили їх. Гармати того часу, крім своїх бойових якостей, часто були справжніми витворами мистецтва, їх відливали справжні художники, такі, як легендарний майстер Чохов.
Регулярна артилерія Росії, як і багато інших роду військ, було засновано Петром Великим. Самодержець командував бомбардирських ротою Преображенського полку 11 років, його зусилля сприяли вишколі та організації гармашів, що проявилося в багатьох блискучих перемогах російської зброї.
У роки Другої світової війни радянська артилерія була найпотужнішою у світі.
У міру розвитку реактивних технологій виникла думка про те, що гармати як засіб ураження живої сили і техніки противника застаріли. Після Корейської війни випадків масштабного застосування великих артилерійських підрозділів довгий час не було, проте час показав, що їх роль незаслужено зменшена.
Сучасна артилерія Росії організаційно об`єднана з ракетними військами. У функції РВіА входить знищення точкових і площинних цілей на малих і середніх дистанціях за допомогою звичайних боєприпасів і спецзарядов.
Досвід бойових дій в Афганістані та Чечні показав, що авіація, незважаючи на свої переваги, як правило, виконує лише третина завдань з дистанційного знищення цілей, інша робота припадає на частку артилерії. Незалежно від метеорологічних умов і часу доби, гармати можуть виробляти точну стрільбу. Важливо й те, що вартість артилерійського пострілу незрівнянно нижча, ніж пуск ракети.
Точність вогню забезпечуються АСУ наведення, яка в сучасному вигляді передбачає повністю автоматизовану топографічну прив`язку і навігаційну орієнтацію. Застосування обчислювальної техніки значно знижує витрату боєприпасів і збільшує ефективність бойового застосування вогневих засобів.
Реактивна артилерія Росії почала свою історію з гвардійського міномета «Катюша», який довів свою нищівну силу під час Великої Вітчизняної.
Оперативно-тактичні комплекси «Іскандер», які стоять на озброєнні сьогодні, здатні вражати цілі малих розмірів, захищені засобами електронної протидії. Дальність їх дії перевищує 280 кілометрів.
Артилерія Росії ділиться за функціональним призначенням і технічній базі на гарматну, гаубичну, протитанкову, мінометну, включаючи підрозділи забезпечення, управління та розвідки. У неї також входять протитанкові ракетні комплекси, великокаліберні реактивні установки, тактичні ракети малої і середньої дальності.
Організаційна структура, за якою організована Артилерія Росії, передбачає поділ командних функцій між сухопутними штабами, береговими РВмА, ВДВ, прикордонниками (головним чином, мінометні підрозділи) та внутрішніми військами.
Кадри для російської артилерії готують дев`ять військових спеціальних навчальних закладів по всій країні, включаючи кадетський корпус.