Найбільший у світі військовий корабель. Російські військові кораблі. Новітні військові кораблі

Найбільший у світі військовий корабель був сконструйований в Росії. Це розвідувальне судно носило назву «Урал».

Унікальна розробка стала справжнім плавучим лихом вітчизняного флоту. А почалося все з номера. Дивно, але з сотень комбінацій був обраний варіант 1941. Не варто навіть пояснювати, які асоціації викликають ці цифри у мільйонів людей. В містиці справу чи ні, але проект «Урал», на який був витрачений не один мільярд радянських рублів, в результаті не приніс ніякої користі.

Для чого він був потрібен

Щоб зрозуміти, з якою метою радянські конструктори створили найбільший в світі військовий корабель, звернемо свій погляд на південний ділянку Тихого океану. Саме там розташовується надсекретний американський полігон, де приземляються міжконтинентальні балістичні ракети типу МХ і «Мінім», що стартують з Каліфорнії для проведення випробувань. З 1983 року це місце відігравало роль ще й одного з науково-дослідних центрів Штатів, що реалізують стратегічну оборонну ініціативу. Ідея його створення належить Рональду Рейгану, що планувався, обеззброїти Радянський Союз. Незабаром з цього полігону стали запускати ракети, метою яких був перехоплення і знищення радянських ядерних боєголовок. Телеметричні відомості про подібні випробуваннях могли б пролити світло на підступи Рейгана, проте як їх можна було добути? Цивільні кораблі кшталт «Академіка Корольова» або «Космонавта Юрія Гагаріна» для розвідувальних цілей не годилися. Хоча ці судна і були оснащені особливими контрольно-вимірювальними комплексами для спостереження за космічними об`єктами, вони не могли добувати розвіддані про події на вищеописаної базі в Кваджалейн.

Основна причина полягала в тому, що вони не мали функціонуючих радіолокаторів і виконували лише прийом сигналів, що посилаються вітчизняними супутниками. Ось чому з`явилася задумка побудувати потужний військовий корабель, здатний уловлювати всю доступну інформацію про будь субкосміческом об`єкті на будь-якій ділянці траєкторії у всіх районах Світового океану. Так виник проект під номером 1941 - «Титан». Він розроблявся на базі Ленінградського конструкторського бюро під назвою «Айсберг», а будували корабель на Балтійському заводі імені Орджонікідзе.

Копітка робота

Для того щоб створити найбільший у світі військовий корабель, оснащений за останнім словом техніки, потрібна була потужна електроніка, інакше збір величезної кількості інформації про пробних запусках американських ракет не представляється можливим. Над створенням необхідного для «Уралу» оснащення трудилися вісімнадцять міністерств за активної участі власних конструкторських бюро і науково-дослідних інститутів. Для оснащення корабля апаратурою були залучені фахівці створеного в цих цілях Ленінградського виробничо-технічного підприємства.

Результати праці

Найбільший у світі військовий корабель був оснащений потужною системою спостереження «Корал». В її основі було сім високоефективних радіоелектронних комплексів. Інформацію обробляли унікальні на той час ЕОМ. Вони надавали можливість розшифровувати характеристики будь-яких космічних об`єктів на відстані до півтора тисяч кілометрів. Як стверджували творці, по складу вихлопних газів рухомих об`єктів екіпаж «Уралу» мав можливість визначити секретні компоненти палива. Крім того, найбільший російський військовий корабель мав видатними оборонними характеристиками. Так, він був оснащений артилерією, приблизно відповідала озброєнню есмінця. Боєзапасу вистачало як мінімум на двадцять хвилин безперервного бою. На кормі мався авіаційний ангар, в якому чекав свого часу вертоліт Ка-32.

Екіпаж машини бойової

Для управління «Уралом» необхідна була команда в тисячу чоловік, з них не менше чотирьохсот мічманів і офіцерів. При цьому передбачалося поділ екіпажу розвідувального комплексу на шість служб.

Конструктори подбали і про умови для відпочинку корабельної команди. Так, на «Уралі» були передбачені курильня, кіно- і спортзал, більярдна, ігрові автомати, басейн і дві сауни, а також салон природи.

Природно, для розміщення техніки і всього іншого необхідний був корпус відповідних розмірів. За основу взяли конструкцію проекту 1144 «Кіров» (атомного ракетного крейсера). У результаті «Урал» міг похвалитися довжиною в два футбольних поля і висотою від кіля до клотика з двадцатівосьміетажний будинок!

Великі плани

Надії, які покладалися на «Урал» Міністерством оборони СРСР, були просто величезними. Про це свідчить той факт, що головному конструктору проекту Архарова, ніяк не пов`язаного з військовою службою, після закінчення робіт було присвоєно звання не тільки Героя Соціалістичної Праці, а й контр-адмірала.

Спуск «Уралу» на воду відбувся в 1983 році. Через шість років він увійшов до бойового складу військово-морського флоту СРСР. У цьому ж році корабель вирушив до місця свого постійного базування у водах Тихого океану.

Спочатку все йшло добре. Екіпаж успішно випробував всі можливості унікальної апаратури. «Урал» без праці виявив стартує американський космічний човник «Колумбія», що знаходиться за тисячу кілометрів. З корабля надходили все нові і нові відомості про переміщення бойової техніки супротивника. Проте працювати з постійно виходять з ладу системами була дуже складно. Ситуація ускладнилася, коли «Урал» прибув до Тихоокеанського - на місце постійної дислокації.

Перший похід унікального корабля виявився і останнім. Причальна стінка для нього підготовлена була, тому ні електрики, ні палива, ні води з берега подавати не представлялося можливим. Котли і дизель-генератори «Уралу» ніколи не вимикалися, знижуючи дорогоцінний моторесурс, витрачати який передбачалося лише під час походів. Можна сказати, що корабель "з`їв" сам себе. Крім того, в 1990 році на «Уралі» сталася пожежа, в результаті чого з ладу вийшло кормове машинне відділення. Більше року запаси електроенергії поповнювала носова машина, проте потім згоріла і вона. Після цього єдиними джерелами енергії були тільки аварійні генератори. Коштів на ремонт не знаходилося.

Безславний кінець

У 1992 році були заглушені ядерні реактори корабля. Його поставили у віддаленого пірсу і перетворили на величезне офіцерський гуртожиток. ССВ-33 «Урал» стали уїдливо називати каютоносцем, а абревіатуру розшифровувати як «спеціальний спальний вагон».

Сучасний стан справ

Російські військові кораблі на всі сто відповідають класифікації, прийнятої в світі. Морально застарілі суду змінюються модернізованими зразками. Флот постійно вдосконалюється.

«Адмірал Кузнєцов»

Найбільші військові кораблі Росії, звичайно ж, представлені класом авіаносців. Гордість флоту - авіаносний крейсер «Адмірал Кузнєцов». На його палубах шириною в сімдесят метрів розміщуються п`ятдесят вертольотів і літаків різних типів. Корпус судна броньований. Він в змозі витримати пряме попадання заряду масою до чотирьохсот кілограм.

«Петро Великий»

Російські військові кораблі поповнюють і ряди крейсерів. Так, ударний ракетний корабель «Петро Великий» втілює міць сучасного флоту. Його ядерна енергоустановки розрахована на п`ятидесятирічну експлуатацію. Це флагманське судно Північного флоту - гроза ударних авіагруп. Швидкість в тридцять два вузла може нескінченно підтримуватися при ході на ядерній установці. Автономного життєзабезпечення екіпажу вистачить на шістдесят діб.

Ударні комплекси крилатих ракет розраховані на дальність понад п`ятсот кілометрів. Справді унікальна система групового наведення: вона була побудована на багатоваріантному інтелектуальному алгоритмі управління.

«Варяг»

Сучасні військові кораблі представлені ще одним потужним крейсером - «Варяг». Він схожий з американськими ракетними судами серії «Тикондерога», проте розвиває велику швидкість і відрізняється значною вогневою міццю.

Новітні військові кораблі незабаром будуть представлені класом універсальних десантних суден. Російські фахівці планують спустити ці новинки на воду ближче до 2020 року. У процесі створення все більше вдосконалюються корвети і фрегати.

Найбільші військові кораблі типу «Стерегуще» забезпечують упевненість в силах ВМФ. Російські кораблі стають світовими лідерами за наступними показниками: наявності бортовий авіації, універсальності виконуваних завдань, вогневої потужності, автономності, надсучасної електроніці, прекрасним ходовим якостям.

Більшість сучасних проектів відрізняються невисокою вартістю створення й експлуатації, що відповідає світовим тенденціям. Згідно зі статистикою, в даний час чисельність російського флоту становить не менше двохсот одиниць. На жаль, деякі кораблі застаріли фізично і морально, не відповідають останнім вимогам морського бою, потребують модернізації або хоча б в ремонті. Крім того, додаткового фінансування вимагають гідрографічні служби, морські частини і допоміжні судна.

Найбільший вітрильний військовий корабель

«Сантісіма Тринідад» - справжній гігант в ряду вітрильних військових судів. Його спустили на воду в Гавані в далекому 1769 року. Він числився за флотом Іспанії протягом тридцяти п`яти років. Весь корпус корабля був зроблений з дуже міцного дорогого матеріалу - кубинської червоною деревини. Товщина бортів доходила до шістдесяти сантиметрів, що робило судно практично непотоплюваним.

Озброєння цього морського гіганта складалося зі ста тридцяти гармат самих різних калібрів. Після модернізації на палубі було вже сто сорок чотири найпотужніших на ті часи знаряддя. Екіпаж корабля включав від восьмисот до тисячі двохсот чоловік.

Важлива місія

У ході американської революційної війни перед «Сантісіма-Тринідадом» стояло завдання відлякувати кораблі британських супротивників у Ла-Манші. Під час бою біля мису Сент-Вінсент судно дивом уникло англійської полону.

Фінальний акорд

Останнім для «Сантісіма-Тринідаду» стало Трафальгарська битва. Це був самий широкомасштабний вітрильний бій дев`ятнадцятого століття. Описуваний корабель грав роль флагмана франко-іспанських сил. Провідним англійським судном було «Вікторія». Воно сконцентрувало всю свою міць на «Сантісіма-Тринідаді» як на найнебезпечнішому суперника. На корабель одночасно напали вісім британських лінкорів. У кожного з них було не менше сімдесяти двох гармат, проте з покладеною завданням вони не впоралися: «Сантісіма-Трінідад» залишався на плаву. Величезний корабель був узятий на абордаж вже після того, як близько чотирьохсот членів екіпажу були поранені і приблизно стільки ж вбиті. Через два дні після закінчення битви судно було вирішено затопити. Так пішло в небуття унікальне творіння людських рук.