Свято-Успенський Свіяжскій монастир

У середині XVI століття з особливою гостротою вела Росія боротьбу зі своїм агресивним сусідом - Казанським ханством. Для ведення військових дій знадобилася надійна опорна база, і з цією метою у 1551 році, зовсім незадовго до взяття Іваном Грозним Казані, було засновано місто-фортеця Свияжск. Місце для нього обрали в гирлі річки Свіяги. Незабаром місто розрослося і став повітовим центром, а в 1555 році в ньому заснували чернечу обитель, що стала згодом відомої як Успенський Свіяжскій чоловічий монастир.

Підстава Казанської єпархії і монастиря

Рік заснування монастиря відзначений ще однією важливою подією в житті краю - установою Казанської єпархії. Це стало можливим завдяки славним перемогам російського зброї, що поклав кінець пануванню татарських ханів на Волзьких берегах. У зв`язку з цим заснований тут монастир повинен був стати центром духовно-просвітницької та місіонерської діяльності. Його посланці впродовж двох століть несли світло православ`я по всьому Середньому Поволжю.

Засновником обителі і її першим настоятелем був архімандрит Герман (Садиров-Полев). Під його правлінням монастир зростав і набирав силу. Часи тоді були дуже неспокійні. Розбиті під Казанню татари розсіялися по окрузі і, об`єднуючись у зграї, здійснювали набіги на навколишні села. Не раз доводилося і насельників обителі, перервавши молитву, братися за зброю.

Великий подвижник архімандрит Герман

Вельми примітний шлях пастирського служіння, пройдений архімандритом Германом. Залишивши з часом заснований ним Свіяжскій монастир, він очолив всю Казанську єпархію, ставши її другим архієпископом. У 1566 році по велінню Івана Грозного він прибув до Москви, де йому було запропоновано зійти на московську митрополичу кафедру замість потрапив у царську немилість митрополита Філіпа.

Однак від такої високої честі він відмовився і, прийнявши сторону опального архієрея, став викривати беззаконня, творені царськими опричниками. Віддалений незабаром з палацу, архімандрит закінчив свій земний шлях в 1567 році. Обставини його смерті досі залишилися не з`ясовані. За однією версією він був убитий, а за іншою - помер під час епідемії чуми.

Після своєї кончини першого настоятель обителі був прославлений у лику святих, і з 1592 його мощі стали головною святинею обителі. У книгах Успенського собору, де вони спочивали, можна було прочитати багато записів, які свідчили про чудеса, явлені ними по молитвах парафіян і самих ченців.

Роки розквіту монастиря

Періодом розквіту обителі слід вважати XVI-XVIII століття. Протягом цих двох століть Свіяжскій монастир був найбагатшим у всьому Середньому Поволжі і навіть був серед двадцяти найбільш процвітаючих в Росії. Недарма його архімандрит вважався сьомим за значенням у державі. На належать обителі землях до середини XVIII століття жили і працювали 7200 селян чоловічої статі. Стільки ж їх належало всім іншим монастирям Казанської єпархії разом узятим.

Цікава й така деталь: Свіяжскій монастир володів друкарнею, в якій почали друкувати богослужбові книги раніше, ніж це став робити в Москві першодрукар Іван Федоров. Їхня продукція в безлічі розходилася по країні. Коли в 1764 році в Російській імперії була проведена монастирська реформа, то Свіяжскій Богородице-Успенський чоловічий монастир був зарахований до першого класу, який вважався вищим. Такої честі удостоївся тільки він один з усіх монастирів Казанської єпархії. Лише через сорок два роки подібне відміну заслужив Богородицький монастир в Казані.

Епоха секуляризації церковних земель

З згаданої вище реформи, що проводиться Катериною II, почався занепад перш багатою і квітучою обителі. Багато в чому зіграли роль і спостерігався в цей період господарський спад самого міста Свіяжска, і викликане ним збіднення населення. Проте головною причиною стала проведена урядом секуляризація монастирських земель.

В епоху свого правління Катерина II проводила політику, спрямовану на те, щоб позбавити церкву можливості впливати на державні справи. Одним із шляхів досягнення цієї мети було зниження економічного рівня життя храмів і монастирів. З цією метою 24 лютого 1764 був виданий маніфест, згідно з яким всі церковні землі переходили у державну власність.

Роки занепаду монастиря і початок революції

Позбавлений таким чином основної статті доходу, Свіяжскій Успенський монастир поступово почав здавати свої позиції. Досить сказати, що число його насельників, колись перевищувала сотню ченців і послушників, до початку XX століття знизилося до двадцяти п`яти, а рівень доходів став нижче, ніж в інших монастирях Казанської єпархії.

Роки, що послідували за революцією, принесли з собою багато бід всієї Руської православної церкви. Не став винятком і Свіяжскій чоловічий монастир. Його останній настоятель єпископ Амвросій (Гудко) впав жертвою безчинства натовпу солдатів. Через багато років, коли країна нарешті схаменулася від атеїстичного божевілля, його зарахували до лику святих, і світ дізнався його як новомученика Амвросія.

Період атеїстичного розгулу

У роки правління богоборчої влади місто Свияжск став суцільний табірної зоною. Монастирські корпуси і прилеглі до них храми були розграбовані, а раку з нетлінними мощами преподобного Германа розкрили і осквернили. У самому монастирі довгі роки поміщалися то колонія для малолітніх злочинців, то психіатрична лікарня. На довершення бід, після будівництва Куйбишевського водосховища велика територія, прилегла до міста, була затоплена, і Свияжск перетворився на острів.

Відродження обителі

Тільки з настанням нинішніх часів, коли церкви почали повертати незаконно відібране у неї майно, усі будівлі, які включав в себе Свіяжскій монастир, були повернуті віруючим. Виняток склала лише їх невелика частина, яка увійшла до складу музею-заповідника. Це послужило благодатним грунтом і для відродження самого міста. У відреставрованих храмах поновилися перервані колись церковні служби, і знову поплив над річкою Свіяги дзвін монастирських дзвонів.

Пам`ятки монастиря

Свято-Успенський Свіяжскій чоловічий монастир славиться своєю головною визначною пам`яткою - старовинною Микільської церквою. Вона ровесниця самій обителі, і її споруда датується 1756 роком. Зводила її з тесаного вапняку артіль псковських майстрів на чолі з Іваном Ширяєв. Рік потому до неї була прибудована дзвіниця заввишки в 43 метри. У приміщенні церкви знаходиться келія, в якій колись жив перший настоятель монастиря - преподобний Герман. Зі спогадів колишніх насельників обителі відомо, що ще перед самою революцією в ній зберігалися його речі.

Знаходиться поряд Успенський собор був зведений лише п`ятьма роками пізніше Микільської церкви. Над ним працювали ті ж майстри з Пскова. Деякі зміни в нього були внесені в середині наступного століття. До нього додали трапезну частина і циліндр барабана восьмигранного перетину. Наявний раніше купол шлемовидной форми був замінений на більш витончений, у стилі українського бароко. Ще через сто років до будівлі прибудували ганок.

Однак головною особливістю храму є збережені в ньому фрески часів Івана Грозного. Подібний раритет є ще тільки в одному місці - в соборі на території Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі. Мистецтвознавці зазначають, що настінні розписи цього періоду є великою рідкістю.

Є більш ранні зразки, тобто написані сторіччям пізніше, але XVI століття залишило нам у цьому плані дуже мізерне спадщину. Крім своєї історичної та художньої цінності фрески собору мають і одну характерну, притаманну тільки їм особливість: на західній стіні, там, де прийнято зображати пекло з усіма його атрибутами, в Успенському соборі написані сцени раю, що саме по собі створює позитивний настрій у глядача.

Жіноче обійсті Свіяжского монастиря

У місті, крім чоловічого монастиря, про який йшла мова, розташовувався ще один - жіночий Свіяжскій Іоанно-Предтеченський монастир. Він також був заснований в кінці XVI століття. Знаходився він в самому центрі Свіяжска у Соборній площі. Однак незабаром йому довелося пережити ряд сильних пожеж, і насельниць перевели в інше місце, надавши їм приміщення, що належали скасованої раніше Троїце-Сергієву чоловічому монастирю.

У наш час жіночий монастир ще не відроджений в колишньому вигляді, а являє собою лише жіноче Іоанно-Предтеченський обійсті чоловічого Свіяжского монастиря. Проте всі церковні служби ведуться в ньому в обсязі, вказаному Церковним статутом. Крім того, не припиняється реставрація житлових приміщень і храму. Життя повернулася в древню обитель, і її гостинні стіни чекають всіх, хто бажає приїхати і зануритися в чарівний світ православної старовини.