Картина «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина»: рецензія

Метр вітчизняної кінорежисури Андрій Кончаловський невтомно продовжує збирати професійні кінонагороди і симпатії глядацької аудиторії своїм кінопроектом «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина». Рецензії, відгуки одноголосно підкреслюють оригінальність ідеї творця, адже картина створена за принципом документального кіно - камера немов підглядає життя реальної людини.

Фільм-споглядання

Кончаловський вкотре спробував розширити для себе межі кінематографа і проникнути в сакральні глибини нерозгаданою російської душі. Тому кінострічка не є однозначно документальної, в кожному епізоді відчувається вплив режисерського задуму, нехай і гранично абстрактно і дуже розпливчасто, такий собі арт-хаус в кіно. «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» закликають глядача розчинитися в ньому, плавно слідувати течією сюжетної лінії, яка позбавлена різких поворотів і емоційних перепадів. Фільм вийшов подібним неспішної симфонії, і термін «споглядальний» підходить йому ідеально.

Без відгомону мізантропізма

Практично всі рецензії на фільм «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» відзначають відсутність у сюжеті традиційного для сучасного вітчизняного кінематографа «чернущного» освітлення сільського життя.

Кончаловський показує мешканців села звичайними людьми, з відбитком важкої долі на обличчях, але під гнітом тягот не розгубився людської сутності. Герої картини аж ніяк не деграданти або убогі, які страждають від алкогольної залежності. Багато цікавих, колоритних типажів демонструє кінопроект «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина». Рецензія представника організації «Мистецтво кіно» є підтвердженням цього твердження. Максимально об`єктивно (безоціночно) відобразити реальні характери, особистості, що зустрічаються по всій Росії режисеру, в оповіданні дозволяє відсутність мізантропічних тону (підтексту) і будь-якого натяку на осуд.

Хитка межа між реалізмом і містикою

Варто відзначити, що фільм не обмежується строгим реалізмом, у міру розвитку сюжетного оповідання все виразніше проступають відтінки містики. На рідкість делікатно Кончаловський піднімає завісу у світ непізнаного, так проникливо ощущаемого центральним персонажем кінострічки «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина». Рецензії, відгуки критиків одностайно називають головного героя медіумом, йому незбагненним чином вдається поєднувати не тільки жителів ізольованою села з зовнішнім світом, а й цілі історичні віхи: неосвічене язичництво, канули в лету комунізм, непривабливе сьогодення і примарне майбутнє.

Стан «лихоліття»

Кінострічка, добившая нагороду «Срібний лев» на Венеціанському кінофестивалі в номінації «Краща режисерська робота», знімалася в глухий глибинці Архангельської області (Плесецька район, село Вершино) і епізодично в Кенозерський національний парк. Тому рецензії на фільм «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» стверджують, що автор влаштував прем`єрний показ в Архангельську тільки з цієї причини.

Саме в цій забутій людьми і Богом місцевості, в стані лихоліття і знаходиться село, в якому розвиваються події картини. Створюється враження, що місцевість і населення існують в якійсь іншій, парадоксальною і магічної реальності. Дане припущення підсилюють останні кадри картини та цитування Шекспірской «Бурі». Саме ці художні прийоми у кінострічці «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» (рецензія Д. Бикова «Нова газета» особливо гостро їх виділяє) розбурхують розуми глядача.

Чистий мелодія без фальші

У кінофільмі все суцільно - натурпродукт: пейзажі національного парку з грою світла й тіні, селяни, дивний безшумний кіт з пронизливо жовтими очима і сам центральний персонаж - так говорить одна рецензія. «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» - це кінокартина, подібна чистої мелодії без нотки фальшу. І з цим важко не погодитися, адже всі фабульні повороти картини не першорядні. Головніше приклади непридуманной, справжнього життя.

Велика кількість часу і зусиль автор витратив на те, щоб створити кінострічку «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина». Рецензія оглядача МК Світлани Хохрякова свідчить про те, що зусилля не пройшли дарма. У Кончаловського вийшов елегійністю і злегка поетичний портрет не лише окремої села і листоноші, а в цілому міфічної російської ментальності: позбавленої ясного вектора розвитку, болісно розривається між непереможною вірою у світле майбутнє і безпросвітної ностальгічною безнадією.

Аналогія з Флаерті?

Якщо детально спробувати розібрати фільм на окремі пазловие складові, то можна помітити, що метод, використаний режисером, йде в початок 20-х років. Саме в цей часовий період виходить культова картина Роберта Флаерті із загадковою назвою «Нанук з півночі». Саме звідти Кончаловський і запозичив деякі прийоми, на кшталт: «злегка наміченого сюжету» і «тривалого спостереження». Ці кінематографічні терміни сьогодні згадають лише професіонали, та й то не всі. А Кончаловському вдалося їх реінкарнувати.

Елегія або документалізм

Фільм зображує сільську життя - без розкоші, фінансового достатку, з пиятиками і нецензурщиною, бійками, злодійством і безвихіддю - ось, за великим рахунком, і вся рецензія. «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» вже транслювався на Першому каналі і встиг викликати бурю емоцій у приглядалися, отримати категорично полярні відгуки.

Одні глядачі порахували його гнітюче натуралістичним і назвали документальним, інші назвали його елегій по вмираючої селі. «Білі ночі листоноші Олексія Тряпіцина» (рецензія критика Бориса Безглуздо тому підтвердження) ні в якому разі не можна назвати «біографією звичайного листоноші», весь хронометраж картини - це кілька днів з життя, повсякденність. І цей досить сміливий для сучасних вітчизняних форматів «експеримент» режисера А. Кончаловського безперечно вдався.