Радянський цирк: сторінки історії

Більшість з тих, хто був народжений в СРСР, анітрохи не сумнівалися, що радянський цирк - найкращий у всьому світі. Саме наші ілюзіоністи самі «чарівні», клоуни - смішні, а дресирувальники і акробати - відважні і сміливі. Похід в цирк був великим святом як для дорослих, так і для дітей.

Але радянське циркове мистецтво виникло не на порожньому місці. Про те, як розвивався радянський цирк, розповімо в цій статті.

Історія російського циркового мистецтва

Ще за часів Київської Русі в нашій країні були закладені перші «насіння» циркового мистецтва, про що свідчать фрески в київському Софійському соборі, датуються 1070-1075 роками. На них зображені змагання коней і кулачні бої, еквілібристи з жердинами. У ті далекі часи такі искусники, як бродячі акробати і поводирі ведмедів, скоморохи і жонглери, виступали на міських площах, ярмарках і народних гуляннях, дивуючи і звеселяючи людей. Розквітом справи скоморохів на Русі були XV-XVI століття.

Завдяки старанням царя Петра I в XVIII столітті в столиці і великих містах почала формуватися світське життя і стали з`являтися гастролюють європейські циркачі, що сприяло стрімкому розвитку циркового мистецтва.

Часом розквіту російського цирку вважається XIX століття.

Саме в цей час проходить безліч балаганних ярмаркових уявлень за участю силачів і гімнастів, жонглерів і акробатів, танцюристів і фокусників, а також артистів інших жанрів. З виступу в ярмаркових балаганах почалася артистична кар`єра братів Нікітіних і Дурових, а також багатьох інших. Важливою віхою в розвитку російського цирку було відкриття перших кам`яних будівель: у Санкт-Петербурзі, на набережній Фонтанки, в 1877-м, в Москві, на Кольоровому бульварі, в 1880-му.

Виникнення радянського цирку

Після жовтневих подій 1917 року відбулися значні зміни у долі та історії російського циркового мистецтва. Більшовики, проводячи культурну революцію, надали цирку державну підтримку і зробили його потужним ідеологічним інструментом, за допомогою якого виявлялося вплив на народні маси. Важливий вплив на розвиток радянського цирку надав декрет «Про об`єднання театральної справи», підписаний у серпні 1919 року Ульяновим-Леніним. Згідно з цим документом всі циркове і театральне майно підлягало націоналізації. Однак справа просувалася досить повільно, і до 1922 року вітчизняний цирк складався всього з двох державних московських.

Потім досить швидко, всього за три роки, ще 15 цирків в різних радянських містах стали державними. Першим з них був відкритий на Нижегородської ярмарку радянський цирк-шапіто. Потім були націоналізовані, відремонтовані і почали давати вистави цирки в Ленінграді, Твері, Ростові-на-Дону, Орлі, Києві, Іваново-Вознесенську, Казані, Тулі. Більшість експонованих номерів були іноземними, так як власних артистичних кадрів не вистачало, та й рівень їх підготовки залишав бажати кращого. Для вирішення проблеми в 1926 році були організовані курси циркового мистецтва, що згодом стали технікумом, де і навчалися перші артисти радянського цирку.

Становлення

В кінці 1920 - початку 1930 років на вітчизняних циркових аренах з`явилося багато нових номерів, підготовлених з урахуванням змінених ідеології та світогляду глядачів. Після виходу в 1936 році фільму про видовищному мистецтві в радянський цирк прийшло покоління натхнених і спраглих слави молодих артистів. Саме на цей час припав перший пік популярності великого клоуна Карандаша (М. Н. Румянцев), з`явилися чудові номери повітряних гімнастів Валентини та Михайла Волгіна, Насіння Басти, вражали своєю майстерністю канатохідці брати Свірін і Павло Тарасов. Можна сміливо стверджувати, що в тридцяті-сорокові роки XX століття радянський цирк виробив вже свій неповторний і легко впізнаваний стиль.

Війна і повоєнні роки

Циркова арена виховує в артистах будь-якого жанру такі якості, як витривалість і витримка, відвага і наполегливість у досягненні мети. Всі вони проявилися у важких воєнних умовах. Маршал Черняховський не випадково охарактеризував циркових артистів як людей сталевого характеру.

Радянський цирк під час Великої Вітчизняної війни зазнав великих втрат. У результаті бомбардувань було зруйновано багато будинків, але навіть у найважчі роки війни радянське уряд вживав заходів для підтримки циркового мистецтва.

Ставали льотчиками, десантниками, саперами, артилеристами майстра арени. На другий день війни ансамбль наїзників, очолюваний М. Туганова, разом з кіньми влився в кавалерійський корпус Доватора. Решта артисти продовжували виступи у складі артистичних бригад, що давали концерти на лінії фронту й у госпітальних палатах, на вокзалах і у військкоматах. Великою популярністю користувалися як у бійців, так і у робітників сатиричні номери, які демонстрували клоуни радянського цирку Михайло Миколайович Рум`янцев (Олівець), Борис Вяткін, Костянтин Берман.

Багато хто з артистів загинули на фронтах, а ті, хто вижив, у післявоєнні роки разом з молодими кадрами стали відновлювати і розвивати циркове мистецтво, визнане згодом кращим у світі.