"Полонений лицар", лермонтов. Аналіз вірша

Михайло Юрійович Лермонтов мав дворянське походження, тому з раннього дитинства його виховували в строгості, з повним освоєнням світських манер. І безумовно, величезна увага приділялася освітньому процесу. Бабуся поета Єлизавета Олексіївна, у якої він з раннього віку виховувався, не шкодувала коштів на навчання свого улюбленого онука. Інакше звідки б у нього взялися такі чудові знання російської та зарубіжної літератури та кількох іноземних мов? Лермонтов також навчався музиці і чудово малював. Усе це невдовзі принесло свої плоди.

«Полонений лицар»

Лермонтов, вихований на літературних творіннях великих Вільяма Шекспіра і Фрідріха Шиллера, творчістю яких в своїй молодості був сильно захоплений, хотів стати теж відомою особою або, на крайній випадок, яким-небудь полководцем, якого б знав увесь світ, і, наприклад, завоювати пів -Європа, як це зробив Наполеон.

Поезією Лермонтов почав захоплюватися з самого дитинства. Його перші вірші були написані французькою мовою. Він був великим мрійником і фантазером, але мрії і бажання його так і не збулися, бо у всі часи завжди було легше жити невігласам і дурням, ніж таким розумним і талановитим людям, якими були, наприклад, Пушкін і Лермонтов.

Свій вірш «Полонений лицар» Лермонтов писав під впливом чогось нездійсненого і нездійсненого. Образ лицаря, який створив Лермонтов за рік до своєї смерті в 1840 році, став в буквальному сенсі посмертною маскою поета. Він практично заживо поховав себе в повному розквіті років. Його душа до того часу була вже знівечена і изранена. Поет розумів, що його час наближається до кінця, для боротьби вже не залишилося ні сил, ні бажання.

«Полонений лицар», Лермонтов. Аналіз твору

Лермонтов став заручником свого часу, йому, як людині прогресивних і революційних поглядів, не подобалися суспільні підвалини, а в такому стані він не міг знайти ту духовну свободу, про яку мріяли декабристи і Пушкін.

Вірш «Полонений лицар» Лермонтова повністю розкриває внутрішній світ поета, хоч і в завуальованій формі. Лермонтов тут асоціює себе з втомленим лицарем, сидячим «під віконцем темниці», якому боляче і соромно. Чому у нього такі сильні емоції? А все через відсутність тієї довгоочікуваної свободи, якої він так довго добивався, але не знайшов.

Метафора

У творі «Полонений лицар» Лермонтов часто звертається до метафори. Його герой - це досвідчений воїн, який розуміє, що вже нікому не потрібен. Втомлений від своєї бездіяльності, він тепер змушений перебувати під замком, в темниці, де шолома забрало - це решітка бійниці, його щит - чавунні двері, а кам`яний панцир замінюють високі стіни. Час асоціюється з конем, яким ніхто не править. Тут Лермонтов увазі власне життя, вже нікчемну, безцільну і нікому не потрібну. Він бажав виконати своє призначення, але був позбавлений такої можливості. І тепер єдиний вихід, який бачить поет, - це смерть. Цей образ проявляється в останніх рядках вірші. Причому сприймається смерть як помічниця, яка може підтримати лицареві стремено, коли він приїде. Тоді-то і настане той довгоочікуване полегшення від самотності, душевних хвилювань і туги, пов`язаних з нереалізованими мріями.

Висновок

У цей час, коли писав вірш «Полонений лицар», Лермонтов часто звертався до теми життя і смерті. І кожен раз віддавав перевагу другому варіанту як рятівного і самому вірному, так як інших шляхів він для себе вже не бачив. У цьому простежувалася найглибша депресія і передчуття фатального результату. Озираючись назад, поет розумів, що для нащадків він нічого так і не залишив. При цьому слід враховувати, що Лермонтов був досить самокритичним і до своєї творчості взагалі серйозно не ставився, вважаючи його юнацької забавою або хобі, на яке не варто і звертати й уваги, тим більше що в той час вірші його не були визнані суспільством, а все більше дратували. Якби він зміг раніше зрозуміти, що російська література в особі поезії була його головним пріоритетом, то можливо, і життя своє він прожив би по-іншому.