Балет "Лебедине озеро". Балет Чайковського "Лебедине озеро"

Балет Чайковського «Лебедине озеро» - один із символів великого російського мистецтва, шедевр, що став перлиною скарбниці світової музики і «візитною карткою» Великого театру. Стражданням просякнута кожна нота твору. Напруження трагізму і прекрасна мелодика, характерна для творінь Петра Ілліча, стали надбанням усіх меломанів і любителів хореографії у світі. Обставини створення цього чудового балету не менше драматичні, ніж акорди «Сцени на озері».

Замовлення на балет

Остання чверть дев`ятнадцятого століття була дивним для балету часом. Сьогодні, коли він став складовою частиною класики, важко уявити, що ще кілька десятиліть тому до цього виду мистецтва ставилися як до чогось другорядного, недостойному уваги серйозних музикантів. П. І. Чайковський, будучи не тільки прославленим композитором, а й знавцем музики, проте балет любив і часто відвідував спектаклі, хоча сам писати в цьому жанрі бажання не відчував. Але трапилося щось непередбачене, на тлі певних матеріальних труднощів з`явився замовлення від дирекції, за який обіцяли чималу суму. Гонорар був обіцяний щедрий, вісімсот рублів. Петро Ілліч служив у консерваторії, а в ті часи працівники освіти теж не жили в розкоші, хоча, звичайно ж, поняття про достаток були іншими. Композитор приступив до роботи. Балет «Лебедине озеро» (спочатку замислювалося назву «Острів лебедів») за задумом будувався на основі німецьких легенд.

Вагнер і Чайковський

Так як дія відбувалася в Німеччині, то П. І. Чайковський, щоб перейнятися таємничою атмосферою тевтонських саг і замків, в якій лицарі і прекрасні дами були цілком звичайними персонажами, поїхав в цю країну (це, до слова, про злиднях змісту тодішньої професури) . У місті Байройті під час представлення (давали «Перстень нібелунгів») відбулося славне знайомство двох геніїв - Петра Ілліча та Ріхарда Вагнера. Чайковський був у захваті від «Лоенгріна» та інших опер свого знаменитого колеги, про що не забув повідомити німецькому побратиму по нотного строю. Свого головного героя російський геній вирішив назвати Зиґфрідом, проти чого великий німець не заперечував.

Ще один загадковий німець, Людвіг II

Був ще один загадковий персонаж, серйозно вплинув на майбутній балет «Лебедине озеро». Вагнеру протегував баварський монарх, Людвіг II, людина дивний, але дуже талановитий у своєму роді. Ладу загадкові, фантастичні й незвичайні замки, він створював атмосферу середньовіччя, вельми співзвучну душі великого російського композитора. Навіть смерть короля, що відбулася при вкрай загадкових обставин, цілком укладалася в канву життєпису цієї неординарної і чарівною особистості. Загибель незвичайного монарха справила на свідомість П.І. Чайковського гнітюче дію, його пригнічував питання, чи не накликав він, нехай і ненавмисно, біду на його голову похмурою історією, яку хотів повідати людям.

Творчий процес

У балеті як дійстві завжди найголовнішою стороною вважалася хореографія. За спогадами сучасників, цю традицію порушив балет «Лебедине озеро». Зміст, втім, теж мало неабияке значення, воно підкреслювало смислове навантаження прекрасної музики. Воно трагічно і вписується у визначення нещасного кохання. Так як театральна дирекція виступала в ролі замовника балету «Лебедине озеро», лібрето доручили Володимиру Бегичеву, керівнику Великого. Йому допомагав В. Гельцер, танцівник, а пізніше і сам автор підключився до творчого процесу. Партитура була готова до 1876 року, і при всій ретельності, виявленої при створенні балету, П. І. Чайковський, швидше за все, не припускав, що цей твір увійде в ряд шедеврів, обезсмертила його ім`я.

Дійові особи, час і місце

Місце і час дії позначені як казкові. Головних дійових осіб небагато, всього тринадцять. Серед них владна принцеса з сином Зігфрідом, друг останнього, фон Зоммерштерн, його наставник Вольфганг, фон Штайн з дружиною, фон Шварцфельс, теж з дружиною, скороход, герольд, церемоніймейстер, лебедина королева, вона ж зачарована прекрасна Одетта, як крапля води схожа на неї Оділлія і її батько Ротбарт, злий чаклун. І, звичайно ж, другорядні персонажі, включаючи маленьких лебедят. В общем-то, на сцені протягом чотирьох актів з`являється не так вже й мало артистів.

Сюжетна лінія

Молодий, веселий і багатий Зігфрід приємно проводить час у колі друзів. У нього торжество, день повноліття. Але з`являється лебедина зграя, і щось тягне юного принца за нею в ліс. Одетта, прийнявши людську подобу, полонить його своєю красою і розповідає про підступність Ротбарта, зачароване її. Принц дає обітницю вічної любові, але у матері-королеви є свій план матримоніальному пристрої синівської долі. На балу йому представляють Оділлію, дуже схожу на лебедину королеву дівчину. Але схожість обмежується зовнішністю, і незабаром Зігфрід усвідомлює свою помилку. Він вступає в поєдинок з лиходієм Ротбартом, але сили нерівні. У фіналі закохані гинуть, лиходій (в перевтіленні пугач) теж. Такий сюжет. «Лебедине озеро» став видатним балетом не з причини його незвичайності, а завдяки чарівній музиці Чайковського.

Провальна прем`єра

У 1877 році у Великому відбулася прем`єра. Дати 20 лютого Петро Ілліч очікував з тривогою і нетерпінням. Для хвилювання підстави були, за постановку взявся Венцель Рейзінгер, благополучно провалив всі попередні прем`єрні вистави театру. Надії на те, що цього разу у нього все вийде, було мало. Так і вийшло. Не всі сучасники оцінили чудову музику, психологічно сприймаючи дію в сукупності. Зусилля балерини Поліни Карпаковой у створенні образу Одетти успіхом не увінчалися. Кордебалет заслужив чимало їдких зауважень критики за недоречне розмахування руками. Костюми і декорації були недопрацьовані. Тільки з п`ятої спроби, після зміни солістки (її станцювала Анна Собещанская, прима-балерина з трупи Великого театру), вдалося якось захопити публіку. П. І. Чайковський був засмучений невдачею.

Маріїнська постановка

Так сталося, що балет «Лебедине озеро» виявився гідно оцінений лише після смерті автора, якому не судилося насолодитися своїм тріумфом. Вісім років постановка без особливого успіху йшла на сцені Великого, поки її, нарешті, не зняли з репертуару. Роботу над новою сценічною версією балетмейстер Маріус Петіпа почав разом з автором, допомагав їм Лев Іванов, який володів воістину незвичайними здібностями і прекрасною музичною пам`яттю.

Сценарій був переписаний заново, все хореографічні номери переосмислені. Смерть великого композитора потрясла Петіпа, він захворів (тому сприяли й інші особисті обставини), але, видужавши, задав собі за мету створити такий балет «Лебедине озеро», який став би нерукотворним пам`ятником П. І. Чайковському. Це йому вдалося.

Уже 17 лютого 1894, незабаром після смерті композитора, на вечорі його пам`яті, учень Петіпа Л. Іванов запропонував увазі публіки новий варіант трактування другого акту, охарактеризований критикою як геніальний прорив. Потім, у січні 1895 року, балет був поставлений в Маріїнському театрі Санкт-Петербурга. На цей раз тріумф був незвичайним. Кілька дисонували із загальним духом твори нова кінцівка, щаслива. Її запропонував брат покійного композитора, Модест Чайковський. Надалі трупа повернулася до вихідної версії, яка ставиться і до цього дня з незмінним успіхом театрами усього світу.

Доля балету

Невдача з «Лебединим озером», по всій видимості, стала тією причиною, по якій композитор цілих тринадцять років не брався за балети. Чайковського, можливо, бентежило й те, що цей жанр як і раніше вважався легковажним, на відміну від опер, симфоній, сюїт, кантат та концертів, які він вважав за краще створювати. Всього балетів композитор написав три, решта два це «Спляча красуня», прем`єра якої відбулася в 1890 році, і через пару років представлений публіці «Лускунчик».

Що ж до «Лебединого озера», то життя його стала довгою, і, швидше за все, вічного. Все двадцяте століття балет не сходить з підмостків провідних театрів світу. Свої ідеї реалізували при його постановці видатні хореографи сучасності А. Горський, А. Ваганова, К. Сергєєв та багато інших. Революційність підходу до музичної частини твору спонукала шукати нові творчі шляхи в танці, підтверджуючи світове лідерство російського балету. Знавці мистецтва з різних країн, буваючи в Москві, вважають неодмінним пунктом відвідин Большой театр. «Лебедине озеро» - вистава, що не залишає байдужим нікого, подивитися його - мрія всіх балетоманів. Сотні видатних балерин вважають піком своєї творчої кар`єри партію Одетти.

Знав би Петро Ілліч ...