Що таке казка, і яке її відмінність від інших літературних жанрів

Коли ми були зовсім крихтами, мама чи бабуся розповідали нам про курочку-Рябі і колобка. Коли ми трохи підростали, нам читали з книжок з картинками. Потім ми дивилися мультики про Білосніжку і сімох гномів, Попелюшку або Василини Премудрої. Потім приходила пора, і ми заспіваємо ковтали «1001 ніч» або «Панчатантра», дивилися «Шрек», поки не дозрівали до таких багатопланових творів, як «Вечори на хуторі біля Диканьки». І все це був один і той же літературний художній вид розповіді. Отже, що таке казка?

Природно, це розповідь про події, яких насправді не було. Але від жанру фантастики даний жанр відрізняє те, що він і не претендує на достовірність. Він заздалегідь визначеними натяками дає нам зрозуміти, що справа тут не в правдивих відомостях, а в самому оповіданні й моралі («В деякому царстві», «За царя Гороха»). Цим він відрізняється від міфу, який розповідає про космогонії, теогонії і подвиги героїв (на зразок Геракла). Епоси, саги і сказання, незважаючи на свій фантастичний сюжет, говорять тварин тощо, оповідають про історію народу, який створив їх. Справді, що таке казка, як не породження того ж народу?

Крім того, що в цьому літературному жанрі відразу ж вказується на історичну недостовірність подій, діє ще одне неухильне правило: добро перемагає, а зло терпить повне фіаско. Якщо розповідь закінчується погано - це вже інші, хоча схожі жанри. Проте їх метою є розповідь про ратні подвиги героя (бувальщина, билина) чи вручення моралі (наприклад, байка про вовка і ягня). Ще однією досить характерною рисою такого жанру є те, що сюжет тут прямолінійний. Оповідання легко, трохи наївно, стосується тільки головного героя. Зрозуміти, що таке казка, допомагають однотипні персонажі, які або однозначно погані, або стовідсотково хороші. Ніяких філософських роздумів, психологічних метань і очисного катарсису в цій літературі не відбувається.

Філологи вважають, що першими в історії людства з`явилися розповіді про тварин. Ще коли люди знаходили собі їжу полюванням, з покоління в покоління старші передавали молодшим досвід про звички звірів. Лисиця завжди хитра, пес - вірний, а ось ведмідь дурнуватий, тоді як лев смів і безстрашний. Потім з`явилися фольклорні фантастичні оповідання, де в літературній формі за придуманим сюжетом видно реальні мораль і звичаї народу. Проте народна казка зберігає анонімність автора, її впродовж століть шліфують і доповнюють різними подробицями і примовками. Люди придумує певних персонажів, які «кочують» з однієї фантастичної повісті в іншу: дракон з трьома головами, Баба-Яга, Кощій Безсмертний.

З XVII століття з`явився новий жанр - літературна казка. Її новизна полягала в тому, що, крім яскравого індивідуального стилю автора, такі оповіді могли бути і поетичними, римованими (наприклад, казки А.С. Пушкіна). Скарбницю світової літератури прикрасили розповіді Шарля Перро, братів Грімм, Андерсена, Гауфа та інших. Авторський твір може бути прикріплено до конкретного місця і часу (Шварцвальд у Грімм, Диканька у Гоголя), але нікому і в голову не приходить розцінювати казку як опис достовірних подій. Вона захоплює, гіпнотизує своїм немислимо прекрасним сюжетом.

Адже що таке казка, і чому ми, виростаючи, переказуємо ці нехитрі історії своїм дітям? У них, незважаючи на гадану примітивність, закладені основні знання про світ, моральні імперативи, основи етики. Так дитина починає пізнавати всесвіт і суспільство, в якому він має жити. Адже недарма кажуть: «Казка - брехня, та в ній натяк, добрим молодцям - урок». До речі, до XIX століття цей термін носив прямо протилежний сучасному сенс. Їм позначали точний перелік і достовірний опис чого-небудь. А жанр, що оповідає про царівну-жабу або живуть в лісі потвори, називався тоді баснь або Кошун.