Введено-оятскій монастир жіночий

У самій назві «Введено-Оятскій монастир» полягають дані про його місцезнаходження. Варто обитель на річці Ояті, лівій притоці Свірі. Річка Оять є районом стародавніх слов`янських поселень і в літописах згадується з 1137 року.

Стародавній монастир

Зазвичай обителі отримують свою назву від першого свого храму. У цьому монастирі храм був освячений на честь введення в нього Пресвятої богородиці. Спочатку це була чоловіча обитель, і називалася вона Введенський Островський чоловічий монастир. Островський тому, що кожної весни, у момент водопілля на річці, перетворювалася на острів височина, на якій розташовувався монастир. Пізніше він отримав назву Введено-Оятского.

Монастир (як доїхати сюди, ми розповімо пізніше) розташований на місці дуже стародавньої обителі, підстава якої імовірно відноситься до того часу, коли Русь була поневолена Золотий ордою.

Особливо шанований святий

Перші офіційні відомості про нього, згадані в житії святого Олександра Свірського, відносяться до 1545. Цю книгу написав учень святого Іродіон. Згадується обитель у зв`язку з народженням в селі Мандери, що знаходиться на правому березі Ояті, напроти монастиря, в сім`ї вепської (вепси – малочисельний фіно-угорський народ) селян Стефана і Васси майбутнього святого, шанованого в лику преподобних, – Олександра Свірського (1448-1533).Батьки його пізніше прийняли постриг і були поховані поруч на території монастиря (близько 1475-1480 рр.). Існують відомості, що в ті далекі часи в обителі жили і монахині, і ченці, і тільки пізніше нинішній Введено-Оятскій монастир став чоловічим.

Що знаходиться поруч велика обитель

Самим Олександром Свирським в Олонецком краї в кінці XV століття була закладена обитель, яку на пожертвування Василя III звели в 1533 році. Чому про неї згадується в цій статті? Бо в результаті шведських набігів і які чинить ними розорень Введено-Островський чоловічий монастир припинив своє існування. А з середини XVII століття і до 1764 роки він, відновлений, був приписаний до Олександро-Свірського монастиря. Йому була відведена роль хазяйського подвір`я більш великої обителі. А в 1764 році нинішній Введено-Оятскій монастир стає позаштатним, тобто обителлю, що знаходиться на власному забезпеченні, без будь-якої підтримки.

Поступове відродження самостійної обителі

До 1817 року всі будівлі монастиря були дерев`яними. Першим кам`яною будівлею став другий храм обителі – Богоявленський. Він мав теплий приділ, освячений на честь Тихвінської ікони Божої Матері, трапезну, дзвіницю (дата зведення якої точно невідома) з шістьма дзвонами. Будівництво велося за участю ієромонаха Кирила. Будівлі були витримані в стилі провінційного класицизму. Обитель до того часу обзавелася господарськими будівлями, на території був виритий колодязь, а навколо монастиря виросла дерев`яна огорожа зі Святими вратами. Чернечі келії були розташовані по периметру монастиря, який мав і власний млин на річці Чегле, притоці Ояті. Пізніше, в 1862 році, при монастирі був ще й лісопильний завод. Старий двоповерховий Введенський храм, який з моменту зведення залишався дерев`яним і холодним, в 1836 році перебудували, і новий його приділ був освячений на честь Петра і Павла. Враховуючи, що обителі належало ще й 500 гектарів землі, можна припустити, що вона і не потребувала ні якої допомоги. Господарство було добре налагоджено, а в 1910 році нинішній Введено-Оятскій жіночий монастир позбувся старої дерев`яної споруди, оберігає місце поховання батька і матері місцевого святого, і на її місці звели собор Богоявлення Господнього. Величний храм мав три прибудови і був побудований за проектом А. П. Аплаксіна, єпархіального архітектора. Собор був зведений у модному тоді неорусском, або псевдорусском, стилі.

Звичайна післяреволюційна доля

На початок 1917 року цю обитель була найменш численною – в ній проживало всього 10 ченців і три послушника. Трагічна доля більшості культових споруд православної церкви не обійшла стороною і цю обитель. Рішенням влади вона була закрита, а всі проживають на той момент в монастирі ченці і іноки разом з настоятелем були знищені тут же, біля стін обителі. Храм став клубом, а триярусна дзвіниця – водонапірною баштою. Багато споруд піддалися руйнуванню.

Відродження в новому статусі

І ось в такому жахливому вигляді в 1991 році колишній монастир був переданий Свято-Троїцькому Ізмайловському собору. У грудні місяці 1992 року розпочалася нова життя Подвірського господарства собору. Обитель була відроджена, але стала вона називатися Введено-Оятскій жіночий монастир, першою настоятелькою якого була нині почувши Лідія Олександрівна Коняшева (в миру), або матінка Фекла. Сьогоднішня настоятелька – черниця Іоанна. Потихеньку відбудовується Введено-Оятскій монастир. Джерело, який забив біля нього в кінці минулого століття, став однією з його пам`яток.

Чудотворна сила

Родник на Ояті в цих місцях був завжди. Раніше, до революції, він вважався найсильнішим зціляючим святим джерелом. Крім того, що, за переказами, цієї води бояться біси, джерело допомагає жінкам позбутися від безпліддя і вилікуватися від інших жіночих хвороб. Вода в ньому мінеральна. Цікаво те, що температура її не знижувати нижче 12 градусів протягом усього року. Вода не тільки тепла, вона містить йод і радон. Святе джерело Введено-Оятского монастиря має свою цікаву історію.

Чудесне відродження

У роки войовничого атеїзму комсомольці боролися зі святим джерелом – його засипали. А потім, може бути, тому, що поруч була водонапірна башта в колишній дзвіниці, вода пішла і знову забила, як стверджувала матінка Фекла, після шалених молитов монахинь. Вода була їм життєво необхідна, оскільки влада перекрила водопровід, що йде в монастир. Джерело забив знову. І тут біля ожилого джерела стали крутитися енергійні представники зародження буржуазії, які побажали продавати святу цілющу воду. Як тільки її почали фасувати по пляшках, вода знову пропала і знову повернулася після закриття підприємства.

Популярність святого джерела

Зараз монастир активно відновлюється, а джерело користується неймовірною популярністю. Над ним встановлена каплиця на честь ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», а біля природного ставка, в який випливає йодисто-радонова вода, споруджена купальня. Слава про цілющу силу джерела поширилася далеко, і паломники, віруючі в його святу силу, прагнуть в Введено-Оятскій монастир.

Станція "Оять" – головний орієнтир

Як доїхати до цілющого джерела? Обитель відноситься до Санкт-Петербургу і розташована на Великому Сампсонієвской проспекті, в будинку під номером 53. Жіноча обитель знаходиться недалеко від Олександро-Свірського монастиря, від якого, проїхавши зовсім недовго по мурманської трасі, потрібно згорнути до залізничної станції "Оять", і всього через 5 км ви опинитеся у шуканої обителі. На цю ж станцію можна приїхати з Ладозького і Московського вокзалів Санкт-Петербурга, від якого монастир видалений на 200 км.