Соціальна дія

Соціальна дія - це спосіб існування людини, суспільства, який проявляється в цілеспрямованому перетворенні і відображенні навколишнього світу, життєвих умов. При цьому вплив відбувається як на те, що вже є в природі, так і на те, що формується штучно індивідом (людьми).

Соціальна дія включає в себе протиріччя, основні риси та рушійні сили, які характерні для суспільної дійсності. Невипадково саме йому відводили центральне місце видатні вчені. Так, наприклад, Вебером була розвинена теорія соціальної дії. На його думку, воно може орієнтуватися як на очікуване і сьогодення, так і на минулу поведінку людей. При цьому соціальна дія (невтручання в тому числі) може являти собою помста за образи в минулому, захист від небезпеки сьогодні або запобігання такої, яка передбачається завтра. Направлено воно може бути і на незнайомих, і на знайомих людей.

Згідно концепції Вебера, соціальна дія володіє двома особливостями. В першу чергу воно відрізняється раціоналізмом і усвідомленістю. По-друге, воно спрямоване на поведінку інших людей.

Соціальна дія обумовлюється конкретної людської потребою. Ця потреба формується в ідеальну ціль. У цьому полягає внутрішній імпульс, що викликає дію, в деякій мірі енергетичний джерело. Різного роду незадоволеність має різні форми (голод, тривога, творчий неспокій, моральний дискомфорт та інше). Всі вони вказують на суперечності, які мають місце між тим, що людям потрібно, і тим, чим вони володіють в певних, даних умовах. Незадоволеність провокує певну дію. Метою виступає очікуваний результат, в якому потреба імовірно знайде своє вирішення. Таким чином, після досягнення мети настає рівноважний момент між потребами і бажаним.

Необхідно відзначити, що не всяке дію можна назвати соціальним. Це пов`язано з тим, що не завжди воно спрямоване на інших людей.

Так, наприклад, вузькоспеціалізований науковий діяч може прагнути реалізувати конкретну науково-пізнавальну потребу. Йому відома ситуація, яка передбачає певні відомі відомості і дані, які необхідно досліджувати. Відповідно до цього, науковий діяч розробляє план рішення, будуючи припущення, висуваючи гіпотези, підбираючи прийоми доказів. У цьому випадку дія не відноситься до соціального. Безумовно, здатність до постановки наукової мети, саме рішення її є продуктом розвитку суспільства. Крім того, вчений у своєму пошуку ґрунтується на фундаменті, сформованому попередніми поколіннями. У цьому сенсі науковий діяч дивиться на решаемую задачу очима всього суспільства в цілому. Проте в конкретний даний момент по ходу вирішення проблеми сам пошук не відноситься до дії соціальному.

По-іншому ситуація сприймається в тому випадку, якщо вчений по ходу свого дослідження відчуває потребу у формуванні сприятливих умов. Ця потреба може виражатися, наприклад, в отриманні визнання колег, у подоланні ймовірних перешкод і іншому. У цьому випадку наука розглядається як взаємодія людей. В результаті має місце дія соціальне.

Зазначений статус виникає внаслідок формування спрямованості на інших індивідів, коли передбачається опосередковане або пряму взаємодію.

В якості змістостворюючого початку соціальної дії можна розглядати мотивацію і джерело суспільного розвитку. Спрямованість на інших в суті своїй є найважливішим засобом і умовою, що сприяє задоволенню людської потреби, реалізації життєвих цілей.