Екстремізм - це ... Причини, прояви, види і поняття екстремізму. Методи боротьби та профілактики екстремізму

Проблема екстремізму торкнулася багатьох країн. Феномен дискримінаційного насильства має давню і трагічну історію. Колоніальне минуле багатьох держав зумовило виникнення змішаних товариств, в яких колір шкіри людини, національна, релігійна чи етнічна приналежність визначали його правовий статус. Але навіть сьогодні серед факторів, які викликають особливу тривогу, - постійне зростання злочинів, пов`язаних з насильством на ґрунті расової, релігійної, а також національної нетерпимості. Боротьба з екстремізмом дуже важлива. Тому що ксенофобія і расизм щодо іноземців нерідко набувають масштабів соціальних явищ, а ряд вбивств та випадків жорстокого поводження викликає велику стурбованість зростанням деструктивної агресії в соціумі. Протидія екстремізму - одне з головних завдань будь-якої держави. Це запорука його безпеки.

Поняття "екстремізм"

Дане поняття тісно пов`язане з крайнощами. Екстремізм - це прихильність в ідеології та політиці до крайніх позицій у поглядах і вибір таких же засобів для досягнення певних цілей. Термін означає в перекладі "граничний", "критичний", "неймовірний", "крайній". Екстремізм - це течія, яка виступає проти існуючих громад, структур та інститутів, намагаючись порушити їх стабільність, ліквідувати для досягнення своїх цілей. Робиться це переважно силовими способами. Екстремізм - це не тільки зневага загальноприйнятими правилами, нормами, законами, а й негативне соціальне явище.

Характеристика екстремізму

Одночасна прихильність до крайніх дій і поглядів можлива в будь сфері суспільного життя. Кожен злочин - це також крайній ступінь антисоціальної поведінки, гостра форма соціального конфлікту, вихід за норми, але ми ж не називаємо всю злочинність екстремізмом. Тому що ці поняття різні. Під екстремізмом слід розуміти чітко певне явище. Деякі дослідники визначають екстремізм як прихильність, відданість крайніх заходів і поглядів (як правило, в політиці). Вони відзначають, що екстремізм проявляється в різних сферах людської життєдіяльності: політиці, міжнаціональних і міжетнічних відносинах, релігійного життя, екологічній сфері, мистецтві, музиці, літературі та ін.

Хто такий екстреміст?

Поняття "екстреміст" часто асоціюється з особою, яка використовує і захищає насильство на противагу загальноприйнятим нормам суспільства. Іноді так називають людей, які намагаються нав`язати свою волю соціуму за допомогою сили, але не так, як уряд або конституційну більшість. Існує й інша думка, згідно з яким екстремізм - це не просто і не завжди течія, яка ототожнюється з насильницьким фактором. Наприклад, англійський дослідник у своїй роботі зауважує, що політика ненасильницької боротьби (сатьяграха) Махатми Ганді в Індії є прикладом нового типу екстремізму. Отже, екстремізм можна розглядати як спосіб радикального заперечення проти не тільки законодавчих правил, а й суспільних норм - встановлених правил поведінки.

Молодіжний екстремізм

Юнацький екстремізм у Росії - явище відносно нове, на відміну від Британії, в якій воно з`явилося ще в 50-60-х роках XX ст. Це зумовлює недостатній рівень розробленості даної теми в юридичній літературі. На наш погляд, існує ряд невирішених проблем, пов`язаних з дослідженнями та запобіганням злочинів екстремістського характеру, вчинених молоддю в складі групи. Екстремізм в молодіжному середовищі постійно набирає обертів. Це, наприклад, такі рухи, як скінхеди, антифа.

Злочинність і екстремізм

Злочинний екстремізм - це протиправне, суспільно небезпечне діяння особи або групи осіб, спрямоване на досягнення своїх цілей (мети), засноване на базі крайніх ідеологічних, політичних та інших поглядів. Слідуючи такому розумінню, цілком обгрунтованим буде твердження про те, що практично кожний злочин і є проявом екстремізму. Злочинність, пов`язану з проявом різних його форм, неможливо розглянути в повній мірі без дослідження екстремізму як негативного соціального фактора і його співвідношення з механізмом державної влади і соціального управління.

Расово-націоналістичний екстремізм

Як підтверджують дослідження соціальної дійсності, одним з поширених типів є національний екстремізм. Як правило, це прояв крайніх поглядів у сфері і з приводу взаємного співіснування різних етносів і рас. Одним зі складових об`єкта зазначених зазіхань є саме етноси у всьому їх різноманітті, а не нації, як часто наголошується в публіцистичних, наукових та інших джерелах. Екстремізм відомий людству з давніх часів, з тих пір, коли владу над оточуючими людьми почала приносити матеріальні вигоди і тому перетворилася на предмет прагнень окремих індивідів. Вони намагалися досягти жаданої мети будь-якими засобами. При цьому їх не бентежили моральні принципи і бар`єри, загальноприйняті правила, традиції, інтереси інших людей. Мета завжди і у всі часи виправдовувала засоби, а персони, які прагнули до вершин влади, не зупинялися навіть перед використанням найжорстокіших і варварських заходів, включаючи знищення, відкрите насильство, тероризм.

Історична довідка

Екстремізм існував з часів появи організованого суспільства. У різні періоди він поставав у різних формах. Зокрема, в Античній Греції екстремізм був представлений у формі нетерпимості до інших народів. Так, у творах відомих давньогрецьких філософів Аристотеля і Платона спостерігається вживання назви "барбара" (barbarus) або "варвари" щодо сусідніх народів. Цим вони проявляли до них неповагу. Римляни вживали цю назву до всіх народів негрецького або нерімского походження, але наприкінці існування Римської імперії слово "варвар" почали вживати в контексті різних німецьких племен. Така ж тенденція спостерігалася і в стародавньому Китаї, коли сусіди Піднебесної сприймалися як дикі і жорстокі племена іноземців. Останні називалися "їжі" ("карлики" і "собаки") або "ці" ("четвірка варварів").

Фахівці в сферах соціології та юриспруденції вважають, що причини екстремізму криються в людській психології. Він виник у момент утворення державності. Проте сучасний екстремізм у Росії зумовлений багатьма соціальними, правовими, політичними, релігійними, адміністративними, економічними та іншими процесами, що відбуваються на певному географічному просторі протягом останнього століття. Аналіз спеціальної літератури з даної проблематики свідчить про те, що в будь-якій державі екстремізм має різні соціальні та кримінологічні характеристики. Крім цього, екстремізм, як і кожне суспільне явище, характеризується історичної мінливістю.

Фактично всі змови і заколоти, якими багата як вітчизняна, так і світова історія, представляли собою, з точки зору чинного на той час законодавства та існуючого суспільного устрою, не що інше, як своєрідні типи злочинних угруповань, які прагнули до досягнення політичних цілей. Але одночасно були випадки групових стихійно-імпульсивних спалахів сваволі, вандалізму і насильства над особистістю, а також існували об`єднання злочинної спрямованості. Думка про те, що у двадцяті роки минулого століття організована злочинність (Принаймні в сучасному її розумінні) не відбулася, навряд чи може бути визнано правильним. Адже історичні дослідження свідчать про наявність розгалуженої структури злочинних угруповань, наприклад в дореволюційній і часів громадянської війни Одесі, причому вказується, що діяльність цих злочинних екстремістських угруповань мала характер і всі ознаки влади (поряд з губернаторської та французької окупаційної). Екстремізм і злочинність - явища споріднені. Тільки злочинці прагнуть до матеріальної вигоди або влади, а екстремісти відстоюють політичні, релігійні чи расові переконання, що теж не виключає прагнення до матеріального.

Злочинність в Радянському Союзі як прабатько екстремістських рухів у Росії

Протягом двадцятих років минулого століття під час реалізації керівництвом Радянського Союзу так званої нової економічної політики (НЕП) організовані злочинні угруповання діяли головним чином у сфері економіки. Прикриття своєї діяльності вони здійснювали під виглядом псевдокооператівов та інших подібних економічних структур. Загальнокримінальної злочинність тільки відновлювала свій вплив після жорстких заходів, вжитих владою з метою вищезгаданого припинення грабежів і вбивств.

Згортання економічних перетворень в кінці 20-х і протягом 30-х років минулого століття відновило домінування загальнокримінальної організованої злочинності. Цей же період характеризується виникненням злочинного співтовариства "злодіїв у законі", причому в науці та публіцистиці висловлюють різні припущення щодо його формування - від стихійного виникнення до навмисного створення органами державної безпеки в місцях позбавлення волі з метою забезпечення противаги можливим об`єднанням політичних в`язнів і контролю за ними . У часи Другої світової війни і в повоєнні роки відбувся другий сплеск організованої злочинності у формі бандитизму. У наукових дослідженнях, в яких зазначено, що організована злочинність не є новим феноменом для суспільства, йдеться про її появу в 50-х роках ... Для боротьби з бандами залучалися військові частини, в органах внутрішніх справ були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з бандитизмом , які успішно діяли до середини 50-х, коли рівень бандитизму в результаті вжитих владою жорстких заходів істотно знизився, і підрозділи були ліквідовані.

Незабаром з`явилися тези про вимирання злочинності при соціалізмі та ліквідації професійних кримінальників і бандитизму в СРСР. Останні постулати, домінуючі в кримінології радянських часів, фактично приховували реальну поступову латентізацію організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості, зародження на тлі деформації економічних відносин організованої злочинності економічної або, як її довгий час називали вчені, "господарсько-корисливою" спрямованості.

Молодіжні рухи в США і СРСР

В 60- х роках ХХ ст. в США виникло нове молодіжне течія, яка тісно пов`язане з музичними групами. Екстремізм в молодіжному середовищі бере початок саме з цих пір. Члени нового руху отримали назву хіпі, або "діти квітів". В кінці 70-х - початку 80-х подібне явище виникає і в СРСР. Хіпі в США проявили себе досить життєздатною силою під час боротьби з ретроградами і консерваторами. На відміну від американських "дітей квітів", які протестували, боролися з війною, що тривала у В`єтнамі, радянські хіппі боролися проти комуністичної репресивної системи. На противагу владній системі радянська молодь створювала свою. З середини 70-х років рух хіпі в Штатах занепадає.

Рух молоді в СРСР, по суті, стало родоначальником всіх наступних молодіжних трендів, в тому числі і екстремістських.

Пострадянський час

Наступна хвиля екстремістської організованої злочинності намітилася на території вже пострадянського простору наприкінці ХХ ст. внаслідок відомих соціальних потрясінь і суспільних перетворень. Цьому значною мірою сприяли такі фактори, як вихід на волю значної кількості ув`язнених, руйнування старих поліцейських структур, мала чисельність і низька професійна компетентність нових, занепад економічної сфери, девальвація усталених соціальних цінностей, дезорієнтація суспільства. Рекет і бандитизм захлиснули суспільство. Поряд з цим почали з`являтися різні молодіжні рухи: анархісти, металісти, репери і т.п. У національних суб`єктах федерації махровим цвітом розцвів релігійно-політичний екстремізм. Війни в Чечні ще більше погіршили ситуацію. Релігійно-політичний екстремізм стали представляти безліч ісламістських терористичних угруповань. Як реакція суспільства на це почали виникати різні націоналістичні екстремістські рухи слов`янського спрямування: скінхеди, нацболи, націоналісти і т.п. До всього цього на додаток домішувалася бандитська і тюремна романтика. Через деякий час у суспільстві починає набирати обертів боротьба з екстремізмом фашистського толку. З`являється рух «Антифа». Також відбувається трансформація фанатських організацій футбольних клубів в угруповання «ультрас». Ідеологія і принципи даного руху були запозичені в Британії (як і уболівальниками практично всіх футбольних клубів у світі). З середини 90-х експансія бандитських громадських структур стала набувати зухвалий характер. Організовані злочинні угруповання вступили в період бурхливого розвитку. Гарне технічне оснащення і озброєння, налагодження міжнародних зв`язків ОПС і ОПГ зробили міліцію фактично неконкурентоспроможною з ними. Причини екстремізму і бандитизму 90-х років пов`язані з соціально-економічними, політичними і військовими потрясіннями. Таке масштабне прояв екстремізму і бандитизму на просторах країни змусило державний апарат приймати якісь заходи.

XXI вік

У XXI ст. ситуація змінюється з початком кризи ідеологій. Старі форми ідеологічної політики втратили свою значимість. Насамперед, це означає їх перебудову, розвиток і перехід на нові форми. Влада змогла приборкати бандитизм і стала вживати заходи щодо профілактики екстремізму, особливо ісламських течій. У нове десятиліття сміливо зробили крок скінхеди, їх опоненти - «Антифа», націоналісти. Рух «ультрас» набрало ще більших обертів. Протидія екстремізму з боку держави більше стосувалося ісламських терористичних організацій та організованої злочинності. Це й зрозуміло, оскільки вони представляли найбільшу небезпеку. Тому профілактика екстремізму мало торкнулася слов`янські молодіжні рухи. В той же час кризу політичної ідеології призводить до утворення протестних рухів. Він мобілізує різноманітні опозиційні структури, а саме активних меншин, метою яких є привернення уваги громадськості до певних ідей та соціальних проблем. Тут провідну роль відіграє протест, а не контрідеологія. У відповідь на це з`являються провладні організації. Існує також споживчий екстремізм.

Світові тенденції

У світі радикальні рухи протесту спрямовані на зміну свідомості людини. Отже, зараз виділяють три основних види таких рухів: антиглобалісти, неоанархісти і енвайронменталісти. Антиглобалісти - сепаратистський рух за національне визволення та збереження етнічної унікальності. Неоанархісти виступають за опір централізованого державного апарату знизу вгору і домінування суспільства над державою. Енвайронменталісти, як зазначає англійський дослідник політичних ідеологій Джон Шварцмантель, - це рух, спрямований на вирішення однієї з проблем - виживання. Воно спрямоване на критику освіти і антропоцентризму, які отримали вищий рівень розвитку в індустріальному суспільстві, в якому людина постулюється як вища істота в природі. Дані руху можуть виступати в двох формах: як суперідеологія майбутнього або вузьконаправлене екологічний рух. Боротьба з екстремізмом забирає багато сил і часу у всіх світових спецслужб та органів правопорядку.

Типи екстремістських рухів

Розмежовувати екстремістські співтовариства і злочинні об`єднання, що посягають на особистість і права громадян, слід за такими ознаками.

1) Екстремістський рух, створений з метою здійснення злочинів, а також розробляє плани та / або умови для їх вчинення.

Метою створення злочинного об`єднання виступає саме насильство над громадянами, заподіяння шкоди їх здоров`ю, спонукання до відмови від виконання громадських обов`язків або до здійснення інших протиправних дій.

2) Екстремістський співтовариство, створене для вчинення злочинів малої або середньої тяжкості.

Діяльність злочинного об`єднання з`єднана з вчиненням злочинів всіх ступенів тяжкості.

3) Екстремістський рух, створений з метою підготовки до вчинення злочинів екстремістського толку на основі ідеологічної, расової, політичної, релігійної чи національної ненависті.

Наявність цих мотивів є обов`язковим, конструктивною ознакою екстремістського співтовариства. Чисто злочинне об`єднання може бути утворено за різними мотивами, які не є визначальними.

Підсумки

Отже, підводячи підсумок, можна зробити висновок, що сучасний екстремізм - одне з найбільш руйнівних явищ. Воно впливає не тільки на правосвідомість, а й взагалі на образ думок і життя людей. Для необхідних численних реформ, що проводяться сьогодні практично у всіх сегментах держави, екстремізм виступає вагомою загрозою на шляху досягнення успіху. У зв`язку з цим будь-які дослідження в даному напрямку не що інше, як просто спроба оцінити ситуацію і розібратися в даному феномені, а з іншого боку - вироблення ефективних заходів з нейтралізації найбільш небезпечних проявів негативного течії. Профілактика екстремізму всіх розмов (у тому числі провладного) є запорукою успіху розвитку будь-якого суспільства. Будь-які рухи подібного роду починаються з протесту. Коли в суспільстві сильно збільшується маса протестного електорату, атмосфера в ньому загострюється. Поява екстремістських організацій - це вже наступний етап. По суті, в соціумі спрацьовує якийсь клапан. Тобто таким способом скидається напруженість. Однак існує певний поріг, за яким слідує соціальний вибух. Боротьба з екстремізмом не повинна спиратися лише на силові методи. Вони, як правило, дають лише тимчасовий ефект.