Ліві і праві партії: відмінності і подібності в ідеології

В останні десятиліття, після того, як в кожному будинку засвітився «блакитний екран», міжнародні новини не обходяться без згадки лівого крила Бундестагу чи правих у французькому парламенті. Хто з них яку проводить політику? У радянські часи все було ясно: ліві - це прихильники соціалізму, а праві, навпаки, стоять за капіталістів, і крайнє їх прояв - фашисти, вони ж націонал-соціалісти, партія дрібних крамарів і буржуїв. Сьогодні все змінилося, і те й інше з`явилося майже у всіх країнах, що виникли в результаті розпаду СРСР. І ліві, і праві партії займають місця в одному сесійному залі парламенту, іноді конфліктують, а часом і голосують цілком солідарно, а ще й центристи є.

Чому «праві» і «ліві»?

Більше двох століть тому прогриміла Французька революція, що повалила монархію і встановила республіканську форму правління. У «Марсельєзі», що стала державним гімном, є слова «аристократів на ліхтар» - в сенсі з петлею на шиї. Але демократія є демократія, і парламентарії з ворожими позиціями розсілися в одному просторому залі Народного зібрання, а щоб не виникало між ними перепалок, то згрупувалися. Так вже вийшло, що якобінці вибрали собі місця зліва (Gauche), а їхні опоненти - жирондисти - навпаки (Droit). З тих пір і повелося, що політичні сили, які виступають за корінні перетворення суспільного життя, стали лівими. Ясна річ, що комуністи причисли себе до них, досить згадати «Лівий марш» В. Маяковського. Праві політичні партії займають позиції протилежні, вони як би консерватори.

Трохи сучасної історії, або як ліві стають правими

Під гаслами поліпшення становища трудівників до влади багато разів приходили лідери, які приносили своїм народам безліч бід. Досить згадати канцлера Німеччини Адольфа Гітлера, який проголосив націонал-соціалізм. В період боротьби за пост глави держави він обіцяв виборцям багато блага, у тому числі високий достаток і справедливість, анулювання ганебного для німців Версальського договору, роботу для кожного, соціальні гарантії. Домігшись свого, Гітлер першим ділом розправився зі своїми політичними опонентами - лівими соціал-демократами і комуністами, яких частково знищив фізично, інших же «перекував» в концтаборах. Так він став правим, слідом за вигнаним Альбертом Ейнштейном довівши, що все на світі відносно.

Інший приклад. Л. Д. Троцький був «занадто лівим» навіть для В. І. Леніна. Це зовсім не означає, що вождь світового пролетаріату був правим. Просто ідея з приводу трудармії на той момент здалися надто нелюдської, хоча й цілком марксистської. Зарвався Льва Давидовича злегка пожурили, поправили, дали дружню пораду.

Але це все історія, і тепер уже давня. А що відбувається з лівими і правими партіями сьогодні?

Плутанина в сучасній Європі

Якщо до 1991 року все було ясно, принаймні, для нас, то в останні два десятиліття з визначенням «правост» в політиці стало сутужно. Соціал-демократи, що традиційно вважаються леваческімі, в європейських парламенту запросто проводять рішення, які зовсім недавно були б цілком природними для їх супротивників, і навпаки. Величезну роль у визначенні політичного курсу сьогодні грає популізм (в період виборів особливо), на шкоду традиційним платформам.

Ліві політичні партії, а саме ліберали, проголосували за надання фінансової допомоги Греції, що зовсім не узгоджується з декларованою позицією на поліпшення соціальної політики власного народу. Є, втім, і спадкоємність щодо антифашизму. Ліва партія Німеччини неодноразово вустами своїх депутатів виступала проти політики Меркель з підтримки українських націоналістичних сил, аргументуючи свою позицію численними антисемітськими та русофобськими цитатами з промов лідерів «Правого сектору» та об`єднання «Свобода».

Фінансова криза значно ускладнив ситуацію. В даний час європейські ліві і праві партії багато в чому помінялися ролями, зберігаючи при цьому видиму єдність у всьому, що стосується обіцянок щодо підвищення життєвого рівня громадян своїх країн.

"Праві" позиції в колишньому СРСР

На пострадянському просторі тлумачення політичної орієнтації по «сторонах світу» в цілому залишилося тим же, що і в радянські часи. Праві партії Росії та інших країн-колишніх «республік вільних» вказують у своїх програмних документах цілі, до яких, на думку їхніх лідерів, повинен прагнути соціум, а саме:

- побудова істинно капіталістичного суспільства-

- повна свобода підприємництва-

- зниження податкового навантаження-

- повністю професійні збройні сили-

- відсутність цензури-

- інтеграція держави у світову (читати: західну) економічну систему, яка зараз переживає гостру системну кризу.

- особисті свободи, що включають зняття цілого спектру обмежень, якими «обплутав» країну «недемократичний режим». Найбільш сміливі представники правого крила декларують «європейські цінності» на межі пропаганди вседозволеності.

Різноманіття форм «правизни»

Проте і правляча в РФ партія «Єдина Росія» також відноситься до цього парламентського крила, так як виступає за розвиток ринкових відносин. Крім неї, у правому блоці не обійтися без «Єдності і Вітчизни», «Союзу правих сил», «Яблука», «Партії економічної свободи», «Вибору Росії» і багатьох інших громадських об`єднань, що стоять на позиціях лібералізації всіх форм відносин.

Таким чином, в таборі політичних партій однієї спрямованості також можуть бути свої протиріччя, іноді дуже серйозні.

За що виступають ліві

Традиційно партії лівого крила виступають за відродження досягнень соціалізму. До таких вони відносять:

- державне фінансування медицини та освіти, які повинні для народу бути бесплатнимі-

- заборона продажу землі іноземним громадянам-

- державне планування і контроль над всіма життєво важливими программамі-

- розширення держсектора економіки, в ідеалі - повна заборона приватного підприємництва

- рівність, братерство та ін.

Ліві партії Росії представлені авангардом - КПРФ (взагалі-то партії дві, Зюганова і Анпилова), а також примкнули «Патріотами Росії», «Аграрник», «Націонал-державниками» та ще кількома організаціями. Крім ностальгічних проектів пішов соціалізму вони часом висувають цілком корисні і здорові ініціативи.

Українські праві

Якщо в Європі з приводу орієнтації розібратися важко, то на (або в) України це зробити практично неможливо. Про капіталізмі, соціалізмі, лібералізмі або власності на основні засоби виробництва тут мова вже не йде. Головним визначальним критерієм у визначенні політичних, а заодно і економічних цілей служить ставлення до Росії, яку праві партії України вважають вкрай ворожою країною. Європейський вибір - це те, заради чого їм не шкода практично нічого: ні залишків промислово-кооперованих виробництв, ні власного населення. Апофеозом розвитку цього напрямку у внутрішній політиці став горезвісний «Майдан», цілком можливо, не останній. Так званий «Правий сектор», нарівні з іншими ультранаціоналістичними структурами, перетворився на воєнізовану організацію, готову виконувати завдання за етнічним чисткам.

Ліві на Україні

Українські ліві і праві партії постійно протистоять один одному. За весь час існування незалежної держави при владі перебували виключно прихильники ринкових перетворень, що, втім, трактувалося вельми своєрідно. Тим не менше, «Лівий блок», що складається з соціалістів, їх же, але прогресивних, Всеукраїнської партії трудящих, і, звичайно ж, комуністів, постійно перебував в опозиції. Таке положення, з одного боку, зручно, через відсутність відповідальності за події в країні, з іншого ж свідчить про те, що ідеали марксизму великою популярністю в народі не користуються. Власне, в Росії у комуністів положення схоже. Різниця одна, але суттєва. У сьогоднішньому українському парламенті ліві - єдине опозиційне об`єднання, що протистоїть агресивно налаштованої націоналістичної влади.

Кого вважати правим, а кого лівим

Отже, розуміння «лівизни» та «правизни» в західному світі і пострадянських країнах істотно різниться. В даний час українські «правосекі» мають можливість карати співгромадян, які посміли в День Перемоги пов`язати на рукав Георгіївську стрічку, оголосивши таких «сепаратистами» і «Колорадо», і якщо справа обійдеться словесної обструкцією, то це ще не найгірший варіант.

Відповідно, кожен з таких автоматично зараховується до лівих, незалежно від його ставлення до ідей загальної соціальної справедливості. У той же час європейські ліві і праві партії розрізняються лише квітами партійних прапорів, деякими пунктами програм і назвами.