Ракетні установки - від "Катюші" до "Смерча"

Попередниками сучасних ракетних установок можна вважати знаряддя з Китаю. Снаряди могли подолати відстань в 1,6 км, випускаючи в цілі величезна кількість стріл. На Заході такі пристосування з`явилися тільки через 400 років.

Історія створення ракетних знарядь

Перші ракети з`явилися виключно завдяки появі пороху, який винайшли в Китаї. Алхіміки відкрили цей елемент випадково, коли виготовляли еліксир для вічного життя. В XI столітті вперше були використані порохові бомби, які направляли до мети з катапульт. Це було перше зброю, механізм якого нагадує ракетні установки.

Ракети, створені в Китаї в 1400 році, були максимально схожі на сучасні знаряддя. Дальність їх польоту становила понад 1,5 км. Вони представляли собою дві ракети, обладнані двигунами. Перед падінням з них вилітало величезна кількість стріл. Після Китаю таку зброю з`явилося в Індії, потім потрапило до Англії.

Генерал Конгрев в 1799 році на їх основі розробляє новий вид снарядів з пороху. Їх відразу приймають на озброєння в англійську армію. Тоді з`явилися величезні гармати, які випускали ракети на відстань в 1,6 км.

Ще раніше, в 1516 році, низові запорозькі козаки під Бєлгородом при знищенні татарської орди кримського хана Мелік-Гірея застосували ще більш інноваційні ракетні установки. Завдяки новому озброєнню вони змогли перемогти татарське військо, яке було набагато численніші козацького. На жаль, секрет своєї розробки запорожці забрали з собою, загинувши в наступних боях.

Досягнення О. Засядька

Великий прорив у створенні пускових установок був зроблений Олександром Дмитровичем Засядька. Саме він придумав і успішно втілив у життя перші УЗО - установки залпового вогню. З однієї такої конструкції можна було випустити майже одночасно не менше 6 ракет. Установки мали невелику вагу, що давало можливість переносити їх в будь-який зручний місце. Розробки Засядька були високо оцінені великим князем Костянтином, братом царя. У своєму звіті Олександру I він клопоче про присвоєння полковнику Засядька чину генерал-майора.

Розробка ракетних установок в XIX-XX ст.

У XIX столітті конструюванням реактивних снарядів на нітропорохів (бездимному поросі) почали займатися Н.І. Тихомиров і В.А. Артем`єв. Перший запуск такої ракети виробили в СРСР в 1928 році. Снаряди могли долати відстань в 5-6 км.

Завдяки внеску російського професора к.е Ціолковського, вчених з РНДІ І.І. Гвая, В.Н. Галковского, А.П. Павленко і А.С. Попова в 1938-1941 роках з`явилася багаторозрядні ракетна пускова установка РС-М13 і установка БМ-13. В цей же час російські вчені створюють реактивні снаряди. Ці ракети - «ереси» - стануть основною частиною поки не існуючої «Катюші». Над її створенням будуть трудитися ще кілька років.

Установка «Катюша»

Як виявилося, за п`ять днів до нападу Німеччини на СРСР група Л.Е. Шварца демонструвала в Московській області нове знаряддя під назвою «Катюша». Ракетна установка в той час іменувалася БМ-13. Випробування проводили 17 червня 1941 на Софрінском полігоні за участю Начальника Генштабу Г.К. Жукова, народних комісарів оборони, боєприпасів і озброєння, і інших представників Червоної Армії. 1 липня ця бойова техніка виїхала з Москви на фронт. А через два тижні «Катюша» побувала в першому бойовому хрещенні. Гітлер був переможений в шок, дізнавшись про ефективність цієї ракетної установки.

Німці боялися цього знаряддя і всіляко намагалися його захопити або знищити. Спроби конструкторів відтворити в Німеччині таке ж знаряддя не приносили успіхів. Снаряди не набирали швидкість, мали хаотичну траєкторію польоту і не потрапляли в ціль. Порох радянського виробництва був явно іншої якості, на його розробку витратили десятиліття. Німецькі аналоги не могли його замінити, що й призводило до нестабільної роботи боєприпасів.

Створення цього потужного зброї відкрило нову сторінку в історії розвитку артилерійського зброї. Грізна «Катюша» стала носити почесне звання «знаряддя перемоги».

Особливості розробки

Ракетні установки БМ-13 складаються з шестиколісний повнопривідного вантажівки і спеціальної конструкції. За кабіною екіпажу була закріплена система для запуску ракет на платформі, встановленої там же. Спеціальний підйомник за допомогою гідравліки піднімав передню частину установки під кутом 45 градусів. Спочатку не було передбачено переміщення платформи вправо або вліво. Тому для наведення на ціль необхідно було розгорнути повністю весь вантажівку. 16 ракет, випущених з установки, летіли з вільної траєкторії до місця знаходження ворога. Екіпаж робив поправки вже при веденні вогню. До цих пір більш сучасні модифікації цієї зброї використовуються армією деяких країн.

На зміну БМ-13 в 1950-х роках прийшла реактивна система залпового вогню (РСЗВ) БМ-14.

Ракетні установки «Град»

Наступною модифікацією розглянутої системи став «Град». Ракетна установка була створена для тих же цілей, що і попередні аналогічні зразки. Тільки завдання для розробників ускладнилися. Дальність стрільби повинна була складати не менше 20 км.

Розробкою нових снарядів зайнявся НДІ 147, який до цього не створював подібної зброї. У 1958 році під керівництвом А.Н. Ганичева за підтримки Держкомітету з оборонної техніки були розпочаті роботи з розробки реактивного снаряда для нової модифікації установки. Для створення застосували технологію виготовлення артилерійських гільз. Корпуси створювали за допомогою методу гарячої витяжки. Стабілізація снаряда відбувалася за рахунок хвостового оперення і обертання.

Після численних дослідів в реактивних снарядах «Град» вперше використали оперення з чотирьох лопатей зігнутої форми, які розкривалися при старті. Таким чином, А.Н. Ганичев зміг домогтися того, що ракета відмінно входила в трубчасту напрямну, і при польоті її система стабілізації виявилася ідеальною для дальності стрільби на 20 км. Основними творцями стали НДІ-147, НДІ-6, ГСКБ-47, СКБ-203.

Випробування проводилися на полігоні «Ржевка» під Ленінградом 1 березня 1962 І через рік, 28 березня 1963, на озброєння країни прийняли «Град». Ракетна установка була запущена в серійне виробництво 29 січня 1964

Склад «Граду»

СЗО БМ 21 включає наступні елементи:

- ракетну установку, яка змонтована на кормі шасі автомобіля «Урал-375Д» -

- систему управління вогнем і транспортно-заряджаючий автомобіль 9Т254 на базі «ЗіЛ-131» -

- 40 триметрових напрямних у вигляді труб, встановлених на підставі, яке повертається в горизонтальній площині і наводиться вертикально.

Наведення здійснюється ручним способом або за допомогою електроприводу. Заряджається встановлення вручну. Автомобіль може пересуватися зарядженим. Стрілянина ведеться залпом або одиночними пострілами. При залпі в 40 снарядів уражається жива сила на площі в 1046 кв. м.

Снаряди для «Граду»

Для стрільби можна використовувати різні типи реактивних снарядів. Вони відрізняються по дальності стрільби, масі, цілі поразки. Їх використовують для ураження живої сили, броньованої техніки, мінометних батарей, літаків і вертольотів на аеродромах, мінування, установки димових завіс, створення радіоперешкод, отруєння за допомогою хімічної речовини.

Модифікацій системи «Град» величезна кількість. Всі вони перебувають на озброєнні в різних країнах світу.

Далекобійна РСЗВ «Ураган»

Одночасно з розробкою «Граду» Радянський Союз займався створенням далекобійної реактивної системи залпового вогню (РСЗВ). До появи "Урагану" випробовували ракетні установки Р-103, Р-110 «Чирок», «Коршун». Всі вони були оцінені позитивно, але були недостатньо потужними і мали свої недоліки.

В кінці 1968 року почалася проробка далекобійної 220-мм СЗО. Спочатку її назвали «Градом-3». У повному обсязі нова система була взята в розробку після рішення міністерств оборонної промисловості СРСР від 31 березня 1969 року. На Пермському гарматному заводі № 172 в лютому 1972 року виготовили прототип РСЗВ «Ураган». Ракетна установка була прийнята на озброєння 18 березня 1975. Через 15 років в Радянському Союзі розміщувалося 10 реактивних артполків РСЗВ «Ураган» і одна реактивна артбригада.

У 2001 році стільки систем "Ураган" було на озброєнні в країнах колишнього СРСР:

- Росія - 800-

- Казахстан - 50-

- Молдавія - 15-

- Таджикистан - 12-

- Туркменія - 54-

- Узбекистан - 48-

- Україна - 139.

Снаряди до «Ураганом» дуже схожі з боєприпасами до «Град». Однаковими складовими є ракетні частини 9М27 і порохові заряди 9Х164. Для зменшення дальності дії на них також надягають гальмівні кільця. Їх довжина становить 4832-5178 мм, а вага - 271-280 кг. Воронка в грунті середньої щільності має діаметр в 8 метрів і глибину в 3 метри. Дальність стрільби становить 10-35 км. Осколки від розриву снарядів на відстані 10 м можуть пробити 6-мм сталеву перешкоду.

Для яких цілей використовують системи «Ураган»? Ракетна установка призначена для ураження живої сили, броньованої техніки, артподразеленій, тактичних ракет, зенітних комплексів, вертольотів на стоянках, вузлів зв`язку, військово-промислових об`єктів.

Точнейшая РСЗВ «Смерч»

Унікальність системи полягає в поєднанні таких показників, як потужність, дальність і точність. Перша в світі РСЗВ з керованими обертовими снарядами - це ракетна установка «Смерч», яка досі не має аналогів у світі. Її ракети здатні долітати до мети, яка знаходиться в 70 км від самого знаряддя. Нову РСЗВ взяли на озброєння в СРСР 19 листопада 1987.

У 2001 році системи «Ураган» перебували в таких країнах (колишнього СРСР):

- Росія - 300 машин-

- Білорусія - 48 машин-

- Україна - 94 машини.

Снаряд має довжину в 7600 мм. Його вага становить 800 кг. Всі різновиди мають величезне руйнує і вражаюче дію. Втрати від батарей "Урагану» і «Смерча» прирівнюються до дій тактичної ядерної зброї. При цьому їх застосування світ не розглядає як настільки небезпечне. Вони прирівнюються до зброї типу гармати або танка.

Надійний і потужний «Тополя»

У 1975 році в Московському інституті теплотехніки почали розробляти мобільну систему, здатну запускати ракету з різних місць. Таким комплексом стала ракетна установка «Тополя». Це була відповідь Радянського Союзу на появу керованих американських міжконтинентальних балістичних ракет (Їх прийняли на озброєння в США в 1959 р).

Перші випробування пройшли 23 грудня 1983. За час проведення цілої серії запусків ракета показала себе надійним і потужним зброєю.

У 1999 р в десяти позиційних районах було розташоване 360 комплексів «Тополь».

Щороку в Росії виробляють запуск однієї ракети «Тополь». З часу створення комплексу було проведено близько 50 випробувань. Всі вони пройшли без будь-яких складнощів. Це говорить про найвищої надійності обладнання.

Для ураження цілей малого розміру в Радянському Союзі була розроблена дивізійна ракетна установка «Точка-У». Робота зі створення цього знаряддя почалася 4 березня 1968 за Постановою Ради Міністрів. Виконавцем стало Коломенське КБ. Головний конструктор - С.П. Непереможний. За систему управління ракет відповідав ЦНДІ АГ. Пускову установку виробляли у Волгограді.

Що таке ЗРК

Набір різних бойових і технічних засобів, які пов`язані воєдино для боротьби із засобами нападу противника з повітря і космосу, називається зенітним ракетним комплексом (ЗРК).

Їх розрізняють за місцем проведення військових дій, щодо мобільності, за способом руху і наведення, по дальності дії. До таких належить ракетна установка «Бук», а також «Голка», «Оса» та інші. Чим же відрізняється конструкція такого типу? Зенітно-ракетна установка включає засоби для розвідки і транспортування, автоматичний супровід повітряної цілі, пускову установку зенітних керованих ракет, пристрої для управління ракетою і її супроводу, засоби контролю над обладнанням.