Самостійні частини мови

На розряди в російській мові слова діляться абсолютно все. Частина мови визначається за морфологічними ознаками, синтаксичної функції і лексичному значенням.

Їх склад формувався весь той час, поки розвивалася граматика російської мови. На сучасному етапі виділяють самостійні частини мови (повнозначних) і службові. Окремо розглядаються вигуки, модальні слова і звуконаслідувальні.

Самостійні частини мови (у деяких джерелах їх також називають знаменними) вказують на предмети, кількість, властивості, дія, якість, стан. Вони мають граматичне значення і лексичне. Крім того, вони виконують синтаксичну функцію, виступаючи в реченні головним або другорядним членом.



Самостійні частини мови складаються з семи розрядів слів: числівник, ім`я прикметник і іменник, дієслово, займенник, прислівник і категорія стану. Не всі з них можуть змінювати свою форму за допомогою різноманітних засобів. Ця здатність характерна тільки для прикметників, іменників, числівників, а також дієслів і займенників. Категорія стану (Ніколи, шкода, рад) і прислівники не мають коштів, що утворюють різні форми. Невелике виключення складають якісні прислівники, які здатні створювати ступеня порівняння.

На категорії стану (або предикативу) слід зупинитися окремо, оскільки її виділяють не у всіх граматиках. Вперше це зробили В. В. Виноградов і Л. В. Щерба. Причому розуміння предикативу є вузьке і широке. У першому випадку до категорії стану відносять тільки ті слова, які в безособовому реченні (також і в тому, де головний член виражений інфінітивом) відіграють синтаксичну роль присудка: сонячно, холодно, важко зрозуміти, не можна мовчати, колись, можна домовитися, сиро, тепло . У другому випадку до категорії стану відносяться всі слова, які дієсловами не є, але виступають у ролі присудка: не можна, впору, повинен, радий, зобов`язаний, можна, напоготові.



Граматичні ознаки предикативу: вживання разом зі зв`язкою і значення стану. У разі вузького розуміння сюди додається і незмінність слова.

Існує чимало спеціальної літератури, в якій цілком переконливо обґрунтовується зарахування категорії стану до частин мови. І дійсно, адже існують у мові слова, які не є дієсловами, а виконують синтаксичну функцію присудка, як дієслова. Деякі лінгвісти поняття категорії стану співвідносять з функцією неглагольних словоформ у реченні. Але, тим не менш, це питання досі проблематичний і залишається відкритим.

Прийняте розподіл за частинами мови не можна вважати постійним, так як в мові часто відбувається перехід лексем з однієї частини мови в іншу. Однак не всі слова можуть робити це вільно. Одні самостійні частини мови частіше переходять в інші самостійні, рідше - в службові. Наприклад, прислівники можуть перейти в розряд прийменників: близько, навколо. У іменників з`являється значення займенників: Справа (це) було восени. Деепричастия переходять в прийменники та прислівники: незважаючи, завдяки, сидячи, мовчки, стоячи. Часто іменники стають частинами складних спілок, частинок прийменників: чи жарт, протягом, в той час як та ін.

Частини мови в англійській мові, так само, як і в російській, діляться на повнозначних (знаменні, самостійні) і службові. До перших теж відносять ті слова, які мають повноцінне лексичне значення, є членами речення і називають дії, ознаки та предмети. Англійська граматика відносить до них прислівник, дієслово, займенник і прикметник, іменник і числівник.




» » Самостійні частини мови