Якщо твій друг безкорисливий - це здорово!

У геніальному романі Ільфа і Петрова «12 стільців» є вельми колоритний персонаж - горе-батюшка, поп Федір Востріков. Дізнавшись про скарби мадам Пєтухової, він намірився випередити законного спадкоємця Іполита Матвійовича Вороб`янінова (Кісу). Свої аж ніяк не християнські цілі аферист батько Федір прикривав однієї видатної фразою, давно стала самостійною: «Не користі заради, а волею послала мя дружини!»

Корисливий і безкорисливий

Що таке корисливість? Жадібність, вигода, переслідування своїх інтересів на шкоду іншим людям. А якщо людина безкорисливий? Це вже зовсім інша морально-етична категорія. Як правило, основна риса характеру таких особистостей - альтруїзм. Все, що вони роблять для когось, виконують старанно, сумлінно, аж ніяк не для галочки. Головне, людина не вимагає і не чекає за свої добрі справи ніякої подяки та плати, коли він безкорисливий. Це відрізняє його від тих, хто теж допомагає, але вже за гроші.

Нагорода за доброту

Як би це дивно не звучало, проте за безкорисливість теж існувала певна плата. Точніше, нагорода. Ще в першій чверті XIX століття (1824 рік) російський імператор Олександр I заснував відповідну медаль. Відлили її зі срібла, а прикрашав регалію власний імператорський профіль.

За історію існування медалі тільки одна людина удостоївся бути нею нагородженим, тобто був в очах держави безкорисливий. Це був такий собі Ховрин, унтер-офіцер з Нижнього Новгорода. Він зловив грабіжника, який викрав дуже велику на ті часи суму - вісімнадцять тисяч чотиреста рублів, і все до копієчки повернув потерпілому - майору на прізвище Колтовський. Ось тоді і було вирішено, що Ховрин безкорисливий. Це і зафіксували в анналах історії, вручивши отличившемуся нову медаль.

Обітниця нестяжательства

Безсрібництво, нестяжательство вважаються найважливішими якостями справжніх християн. Ісус - найяскравіший приклад такого ідеального поведінки. Безкорислива людина ніколи не буде прагнути до накопичення, не шукає багатства, йому не властиві жадібність і грошолюбство. Саме так поводилися колись монахи-схимники, юродиві, мандрівники. Вони вміли задовольнятися малим, точніше, найнеобхіднішим. Проводили час в постах і молитвах. Безкорисливість - необхідна складова для встановлення гармонійних відносин між членами суспільства, громадянами держави. Адже основа безкорисливості - любов до людей, рідним і чужим. А також великодушність, скромність, милосердя. З цього приводу знову хочеться згадати слова Христа. Проповідуючи, він вказував, що мало бути добрими до членів своєї сім`ї, прощати їм, надавати допомогу. Адже і грішники роблять так! Але істинно безкорисливо надходить той, хто допомагає стороннім, відгукується на чужу біду, займається благодійністю. У цьому ж ряду духовних цінностей знаходиться і безкорислива дружба.

Прояв безкорисливості

Коли саме ми можемо сказати, що хтось поступив безкорисливо? У чому виражається це якість, в яких конкретних ситуаціях проявляється? Наприклад, у відмові від подарунків, підношень. Іноді навіть нешкідливий букет квітів може бути спробою розплатитися за добрий вчинок. Здається, дрібниця, чому б не прийняти? Але ж тоді геть стирається всяке безкорисливість! У тому-то й справа, що воно взагалі не передбачає і не сприймає ніяких, абсолютно ніяких угод і оплат.

З безкорисливістю узгоджується повна відмова від почестей і винагороди, прояв доброзичливості та ввічливості у відповідь на відверті грубість і хамство. Любов без взаємності, без надії на неї теж безкорислива, як і дружба з людьми «просто так», без всякого розрахунку покористуватися їх розташуванням, впливом, грошима, допомогою і т. Д. Безкорисливі люди - праведники, на яких тримається ще наш світ.