Суперкубок Іспанії - вокзал для двох

Суперкубок Іспанії - досить молодий турнір. Особливо в порівнянні з багатьма іншими футбольними змаганнями Старого світу, що мають досить поважний вік. У нинішньому форматі Суперкубок Іспанії існує якихось три десятиліття, а точніше - з 1982-го року, коли в двоматчевому протистоянні зійшлися «Реал Сосьєдад» із Сан-Себастьяна і мадридський «Реал». Тоді все закінчилося крупною перемогою «Чурі-урдін» із загальним рахунком 5: 0. Сучасний «Реал Сосьєдад» може тільки мріяти про подібний досягненні.

З тих пір Суперкубок Іспанії проводиться на регулярній основі. За винятком сезонів 1985/1986 і 1986/1987, коли учасники протистояння не змогли домовитися про дати проведення зустрічей. І розіграш турніру просто скасували. Володаря цього трофею визначають у двоматчевому протистоянні чемпіон країни і переможець кубкового фіналу. Грають по одному матчу на поле кожного з суперників. При рівності забитих голів перемога по єврокубкової системі присуджується команді, яка забила більшу кількість м`ячів на виїзді.

Якщо який-небудь клуб зробив «золотий дубль», тобто в одному сезоні виграв чемпіонат (Прикладу) і завоював кубок, то другим учасником стає фіналіст Кубка Короля. Правда, в перших двох подібних випадках Суперкубок Іспанії взагалі не розігрувався. У 1984-му і 1989-му роках трофей без боротьби діставався автору «золотого дубля» - «Атлетико» з Більбао і мадридському «Реалу» відповідно.

За всі минулі роки статистика розіграшу цього трофею досить тривіальна, особливо для того, хто обізнаний про реалії іспанського футболу. Десять разів суперкубок вигравала божественна і незрівнянна «Барселона», дев`ять - мадридські «Галактікос», три - «Депортіво» з Ла-Коруньї, який на стику століть гримів на всю Європу, а зараз ледь безрадісне існування в одному очку від зони вильоту, маючи цілу купу проблем як чисто ігрових, так і фінансово-організаційних.

По одному разу трофей діставався мадридському «Атлетіко» (ще одному клубу, в багатющій історії якого знайдеться чимало славних сторінок), «Сарагосі», «Валенсії» (беззмінному чемпіону останніх років, як кажуть в Іспанії, «решті Приклади»), більбаінскому « атлетику (славному гранду минулого), «Мальорці», «Реал Сосьєдаду» і «Севільї».

Суперкубок хоч формально і відноситься до попереднього сезону, між тріумфаторами якого він розігрується, але хронологічно все ж ближче до чемпіонату стартує, який їм і відкривається. На відміну від такого турніру, як Кубок Короля Іспанії, який повністю вкладається в рамки одного сезону. Фігурально висловлюючись, розіграш суперкубка - це той перон, з якого відправляється в своє тривалу подорож довжиною в 38 турів іспанська Примера.

І вже давно цей перон перетворився на вокзал для двох - в такий собі разминочний міжсобойчик «блаугранас» і «Бланкос» («Барселони» і «Реала»). Перед початком будь-якого сезону протягом багатьох років відомо зі стовідсотковою ймовірністю, які два клуби поділять всі трофеї в Іспанії, та й у Європі, мабуть, теж. Будь-який інший результат сприймається як оглушлива сенсація і має ефект вибуху бомби. Це повною мірою стосується і такого поважного і престижного турніру, як кубок Іспанії з футболу.

Звідси падіння інтриги і глядацького інтересу. Не дарма в наш час з усього розмаїття іспанських матчів тільки «Ель-Класіко» здатний залучити багатомільйонну аудиторію телеглядачів, а значить, рекламодавців і спонсорів. Це сприяє розширенню гігантської прірви між двома цими грандами і рештою іспанськими клубами. Так би мовити, зростає класову нерівність, що дуже серйозно послаблює іспанський чемпіонат і сприяє падінню інтересу до внутрішніх турнірів цієї країни. Втім, це вже зовсім інша тема ...