Боровський монастир. Батько Власій - Борівської монастир. Старець Боровського монастиря

Історія монастиря Пафнутьева Боровського, а також доля його засновника відображають дивні події. Про них згадується в літописах російської землі. Пам`ятником державної слави і духовною святинею вважається Будинок Різдва Пречистої Богородиці та великого чудотворця Пафнутія.

Початковий етап духовного розвитку засновника монастиря

Боровський монастир названий на честь преподобного Пафнутія, який був народжений в селі Кудінова (приблизно в 4 кілометрах від міста Боровська) в сім`ї, що вирізнялася благочестям. У момент хрещення чудотворець отримав ім`я Парфеній. У нього був дід, який, згідно давніми переказами, був татарським баскаком, який прийняв православну віру. Коли Парфенію виповнилося двадцять років, він вступив у Високо-Покровка Борівської чоловічий монастир, де стався його постриг і наречення новим ім`ям - Пафнутій. Настоятель, зауваживши сердечне бажання юнака, призначив йому наставника - старця Микиту, який протягом дев`ятнадцяти років був управителем Висоцького Серпуховського монастиря і ходив в учнях у преподобного Сергія Радонезького.

Житіє святого

Через двадцять років високого духовного життя Пафнутій духовно зріс до рівня «Учительного чоловіка». Митрополит Фотій, який курирував усі православні монастирі в Росії, удостоїв його честі стати ігуменом обителі. У 1444 преподобний залишив монастир Покровський за велінням Божим. Оселився він недалеко, в пустельному місці, де впадає річка Істерьма в Протву, в трьох верстах від Боровська. Незабаром там теж була створена обитель. Пізніше до неї додалася церква імені Різдва Богородиці, побудована за велінням митрополита Йони.

Добровільне зречення Пафнутія від мирського життя не було надзвичайно суворим, але він суворо дотримувався всі церковні благочиння, правила, статут. Будучи охоронцем канонів, він не визнавав митрополита Йону, так як той був обраний, але не затверджений Патріархом Константинопольським, що стояли над усіма монастирями в Росії.

Святі діяння Пафнутія

Датою заснування Боровського монастиря вважається 1444. Пафнутій називав його будинком пречистої Матері Божої. На обраному терені святий здійснював свою діяльність більше тридцяти років. Він освячував монастир своїми молитвами і працею, збирав у ньому братію і виховував всіх у слухняності і страху перед Богом.

Після отримання Пафнутієм від Господа сповіщення про свою наближення кончину він проводив час, що залишився в безперестанних молитвах і пості, наставляючи учнів. Преподобний поклав уповання про власну душу і про ввіреній йому обителі на Бога і Пречисту його Матір. Прожив він, догоджаючи Господу житієм подвижника, 82 роки. За цей час Пафнутій зібрав братію з дев`яноста п`яти чоловік.

Шанування святого за життя

По відношенню до мирян преподобний Пафнутій був суворий. Від бояр і князів він відмовлявся приймати дари і письма. Незважаючи на те що православні монастирі відкривалися тоді вже на Русі в чималій кількості, саме обитель Пафнутія користувалася великою популярністю. Його особливо шанували деякі великі князі, що звело преподобного в ранг фамільного святого. Сам Іван Грозний нібито народжений завдяки молитвам старця Пафнутія. Цар зарахував його ім`я до ряду великих святих, яких оберігали всі чоловічі монастирі Москви (До них також ставилися Кирило Білозерський і Сергій Радонезький).

Протягом 18 років у преподобного Пафнутія проходив навчання іонічному вихованню Йосип Волоцький. Згодом він став великим церковним діячем. Йосип очолив Боровський монастир після кончини Пафнутія в 1477 році.

Послушники і прихильники великого святого

До постриженик Пафнутія відносяться:

1. Йосип Вассиан Санін, який став автором опису житія преподобного.

2. Преподобний Давид, який заснував Вознесенську пустелю.

3. Хрещений батько Івана Грозного.

4. Преподобний Даниїл, що заснував Троїцький монастир на території Переяславля-Залеського.

Пафнутій схвалював об`єднання під владою московської удільних князівств, тому його підтримували глави феодальної монархії. У 1467 Боровський монастир поповнився ще й кам`яним собором імені Різдва Богородиці. Оформити його запросили відомого на той час іконописця Митрофанія. Великий мислитель і художник справив великий вплив на формування в монастирі особливою ремісничої традиції. У числі тих, хто глибоко проникся нею, був святий Макарій. Він також є пострижеником старця Пафнутія. Пізніше Макарій очолював Російську Православну Церкву (з 1542 по 1563).

Шанування Пафнутія після смерті

Свою душу старець Боровського монастиря зрадив в Божі руки першого травня (за старим стилем календаря) в 1477 році, ввечері, за годину до заходу сонця.

Господь створив через угодника свого безліч чудес, залишивши наступним поколінням приклад життя, яка угодна Йому. Про Пафнутій збереглася свята пам`ять до сьогоднішніх днів. Божою волею обитель його неодноразово зберігалася від розорення. У нинішній час Господь також являють святого молитовником і передміхурова за всіх людей, які з любов`ю і вірою приходять до Нього.

Початок великої історії монастиря

В шістнадцятому столітті Пафнутьев (Боровський) монастир став одним з найбільш багатих і прославлених на території Росії. Саме в ньому в 1513 році, влітку, перед тим як висунутися в напрямку Смоленська, зупинялися основні сили державного війська, які очолював Василь Третій. Монастирі Калузької області в той час були недостатньо захищені від вторгнення нападників супротивників. Але це змінилося досить скоро. Вже в другій половині шістнадцятого століття Боровський монастир був обнесений кам`яними стінами і оснащений вежами. Він займав вигідне стратегічне положення на південно-західних підступах до Москви. Стіни та башти значно постраждали в роки Великої Смути, але були відновлені в сімнадцятому столітті уродженцем Кашина Шатуріним Трохимом, який був потомственим каменярем і справжнім майстром своєї справи.

Архітектура монастиря

При монастирі в 1511 році звели храм імені Різдва Христового. Також у ньому спорудили величну трапезну палату. Наприкінці цього ж століття Соборний храм перебудували. Він став одним з найбільш досконалих на той час. П`ятиглавий, що має чотири стовпи, Боровський монастир мав таку архітектуру, в якій явно простежувалися характерні риси Архангельського собору, що входить до складу Московського Кремля. У 1651 році його розписали фресками, а в 1651 побудували північний боковий вівтар імені святої великомучениці Ірини. Композицію архітектури самого собору порушили в дев`ятнадцятому столітті переробкою куполів і створенням притвору.

Великі втрати

Коли до Боровску в липні 1610 прийшов Лжедмитрій Другий, званий в народі Тушинским злодієм, у його військ не було достатньо сил і можливості взяти фортецю-монастир. Сталося це лише тоді, коли воєводи-зрадники самі відкрили ворота. В обителі сталася нерівна сутичка. Силою багатотисячного війська були винищені всі місцеві жителі, які сховалися в монастирі, і братія. Князь Волконський Михайло, який очолив оборону, в бою був убитий в Соборному храмі. Також загинули архімандрити Никон (настоятель обителі) і Йосип, який був захисником Троїце-Сергієва монастиря. Нападники воїни викрали всі багатства. При цьому даровані грамоти та документи монастиря згоріли при пожежі. Саме в знак шанування пам`яті про подвиг князя Волконського і про цю обороні у Боровська з`явився власний герб. На ньому зображений символ вірності - серце з хрестом в обрамленні лаврового вінка.

Розквіт після скорботних часів

Після розорення Пафнутьев монастир не тільки був відновлений, але і пережив період розквіту. Сталося це в сімнадцятому столітті. У той час був сформований архітектурний ансамбль монастиря, який майже не змінився до нинішнього часу. Його відвідувачі в 19 столітті відзначали, що він дуже доглянутий, в ньому відчувалося особливе спокій, тиша і умиротворення. У 17-19 століттях Пафнутьев (Боровський) монастир славився рідкісними фресками та іконами, багатою бібліотекою і ризницею. До обителі в 1744 році були приписані 11000 селян. До наших днів не дійшли імена видатних подвижників того часу. Однак виходячи з того, який дух в монастирі, як налагоджений його спокійний побут, можна зрозуміти, наскільки розмірено і тихо в працях послуху і монастирських службах протікала їх життя.

В`язні

У 1666-1667 роках у в`язниці Боровського монастиря містили сумно знаменитого протопопа Авакума. Потім він був засланий в острог Пустозерья. Також в ув`язненні в монастирській в`язниці, згідно з указами государя, перебувала бояриня Морозова, яка упиралася в розколі. Крім того, в острозі містили її сестру Урусову і дружину стрілецького полковника Данилова. Ці жертви пропаганди розкольників восени 1675 тут і померли від голоду.

Зміни

Монастир навіть після всіх руйнувань процвітав. Цьому не змогли перешкодити і триразові набіги армії Наполеона в 1812 році. Так само, як і в 1610 році, тоді розграбували монастир чоловічий (фото обителі Пафнутія ви можете побачити в статті) і спалили бібліотеку. Але найбільше розорення було попереду. У 1932 році монастир закрили. На його території був розміщений музей. Пізніше обитель була перетворена у виправно-трудову колонію. Потім її облаштували для школи механізації, в якій навчали сільському господарству. Монастирський некрополь був знесений, а на його місці в 1935 році звели навчальний корпус школи.

Відродженню обителі нічого не змогло перешкодити. І посприяв цьому святий Пафнутій. У ніч з 13 на 14 травня 1954, в день поминання преподобного, звалився центральний купол Різдвяного собору. Що стояла в храмі техніка, яка належала училищу, була розчавлена. Реставраційні роботи почалися в 1960 році.

Встановлення духовності

Сільськогосподарський технікум вивели з території Боровського монастиря в 1991 р Влітку того ж року в нього стали приходити перші насельники. Символічним стало призначення першим намісником обителі ігумена Никона (в миру Худякова). Він був духовним сином архімандрита Амвросія. Той, у свою чергу, був останнім, хто залишився з братії монастиря, що існувала до його закриття. Так було збережено духовне спадкоємство. Церква святого пророка Іллі, в якій розмістили частину мощей преподобного Пафнутія, освятили в 1991 році, тринадцятого квітня. Її привіз Митрополит Боровський і Калузький Климент з Псковско-Печерського монастиря, де вона до цього зберігалася.

Влітку 1994 року в соборі нарешті почалися довгоочікувані святкові та урочисті богослужіння. У ньому побудували іконостас, що складається з трьох ярусів, і влаштували приділ на честь Пафнутія. Дзвони були поставлені на місце в 1996 році.

Священний магнетизм монастиря

У 1994 році перетнулися дві ювілейні дати - п`ятсот п`ятдесят років з моменту заснування обителі і шістсот з дня народження преподобного Пафнутія. З такої нагоди Боровський монастир відвідав Алексій Другий - патріарх Московський і всієї Русі. Він здійснив хресний хід та урочисте богослужіння.

Місце древньої обителі, яка була заснована ще в середині п`ятнадцятого століття Пафнутієм Боровським, і донині є мальовничим і тихим. З початку існування монастиря вона приваблює, немов магніт, паломників з різних куточків України та зарубіжжя (як ближнього, так і дальнього), які відвідують обитель для відпочинку від життєвих тягостей. Вони приходять, щоб в монастирських стінах відпочити від насущних проблем, скинути зі своїх плечей тягар повсякденних турбот, насолодитися внутрішньої тишею намоленного століттями місця.

Богослужіння і паломництво

Чим славиться Калузька область? Боровський монастир, який розташований на її території, є місцем паломництва жителів як прилеглих населених пунктів, так і інших міст, країн. Навіть з Москви їдуть туди, щоб поклонитися мощам Пафнутія і відстояти службу, править яку батько Власій. Борівський монастир публікує розклад своїх добових богослужінь у власній газеті «Вісник», і навіть в Інтернеті на офіційному сайті. При обителі знаходиться діюча дитяча недільна школа. Також в монастирі можна послухати лекції для дорослих, здійснити спільний перегляд фільмів про духовенство і обговорити їх. У 2011 році в обителі створили Православну дружину Боровського краю, яка сприяє об`єднанню молодих людей, заснованому на ідеалах служіння суспільству і ближнім.

Допомога обдарованим дітям та підліткам

У літній період в монастирі приймають групи дітей-скаутів і юних художників, які проходять навчання в художньому училищі Калуги. Вони здійснюють практичні заняття в даній місцевості. Протягом останніх декількох років в обителі організовується дитячий наметовий польовий патріотично-православний табір під назвою «Стратілат`». Щороку в ньому відпочиває більше сорока чоловік. На базі табору з 2011 року вже три рази проводився зліт «Пафнутьевград», в якому брали участь молоді православні люди.

Діяльність та святкування святого місця

У Пафнутьевском монастирі активно здійснюється друкована діяльність. У ньому видають журнал для дітей «Кораблик», газету для батьків і вчителів «Боровський просвітитель», тижневик «Вісник» і книги духовної спрямованості. Протягом усього року паломники можуть здійснювати екскурсії по обителі, де працює книжкова та іконна лавки, бібліотека. Крім цього, Боровський монастир вважається найбільшим організатором районних освітніх читань. Це щорічний захід для прихожан направлено на розвиток моральності і духовних цінностей у населення. Під час великих свят, таких як День пам`яті преподобного Пафнутія і Різдво пресвятої Богородиці, в монастирі накриваються столи в трапезній для всіх бажаючих.

Калузька область, монастир. Батько Власій

Схиархимандрит Власій (в миру Перегонцев) з`явився на світ 8 лютого 1934. Сім`я богослужітеля була віруючою. Бабуся його - схимонахиня. Вона з раннього віку виховувала Власія в благочесті й вірі. Це доводилося приховувати за часів радянської влади. Після школи Перегонцев вступив до медичного інституту Смоленська. Майбутній священик ходив таємним чином на молитви в собор.

Інформацію донесли ректору інституту, після чого почалося цькування віруючого студента. Це стало неприйнятним для Перегонцева, і в результаті він прийняв рішення залишити навчання і виїхати в Тамбовську область. Там він зустрів батька Іларіона (Рибар), від якого отримав пропозицію поїхати в Закарпатську область. Після прибуття в монастир святого Лавра і Флора колишній студент змінив ім`я. Причиною такого рішення стало оголошення його у всесоюзний розшук. Через кілька років після цього здійснили постриг батька Власія в мантію однойменного святого Севастійського.

Початок духовного шляху Перегонцева

З 1991 року і по нинішній час очолює старець Власій Боровський монастир. Але як він досяг звання схіархімандрита? Ставши духовною людиною, що не відбувся медик був у слухняності келейника у батька Іларіона. У період гонінь Церкви, коли при владі був Хрущов, монастир закрили. Власій змушений був повернутися до Смоленська і відновлювати документи. Представники законної влади запропонували йому залишити чернецтво і продовжити навчання в інституті, але він відмовився. Власій був удостоєний прийому в архієпископа Гедеона, який прийняв його до себе в собор. Майбутній схиархимандрит почав служіння з прибирання вівтаря. Пізніше він став псаломщиком, потім регентом, дияконом, після священиком і келейником. Коли Гедеона в 1972 році перевели в єпархію Новосибірська, разом з ним до Сибіру відправився і батько Власій. Пізніше його призначили на служіння в Тобольський Покровський собор.

Остання обитель старця

Коли в 1991 році Митрополит Калузький і Боровський Климент благословив Власія на заступництво Пафнутьева монастиря, його стало відвідувати все більше людей. Всі вони потребували духовної допомоги. У 1998 році покинув батько Власій Борівської монастир і виїхав на гору Афон. Там серед ченців він прожив п`ять років. Потім він знову повернувся в Пафнутьев монастир, де і знаходиться до цього дня. Зустрічі з батьком Власием шукають тисячі прихожан з усього світу. Одні приходять до старця, щоб позбутися від невиліковних недуг, інші - щоб отримати життєвий рада для вирішення важливих мирських справ. Багато хто знаходить в його особі духовну підтримку. Для кожного парафіянина Власій знаходить дохідливий проста відповідь.

Сучасні підрозділи

Недалеко від стін монастиря, в сосновому парку, на підвищенні знаходиться підсобне господарство. Воно являє собою повноцінну ферму, має житлові приміщення для персоналу, сіносховищі, обори з коровами, кіньми, свинями, пташником, полями і ставком.

На першому поверсі трапезній монастиря розташовується просфорня, а також пекарня. У них для потреб братії і прочан виготовляють хліб, печиво, булочки, пиріжки. Основна частина роботи виконується ручним способом. Також відновлена технологія приготування тіста на заквасці без додавання дріжджів, яка використовувалася в старовину.