Письменники та поети золотого століття

Щоб торкнутися теми, яка називається "Поети золотого століття", необхідно як мінімум зрозуміти, який етап у російській культурі мається на увазі і чому він так називається. Само позначення є метафоричним, а зародилося воно ще в давнину, за часів античності. Виникло воно як трактування особливого стану богів на той момент, коли вони перебували в якоїсь гармонії.

Твори давнину і їх творці

І такі міфологічні уявлення, природно, були відображені античними творцями. Спочатку грецькими, такими, як Гесіод. Це була епоха історії, в яку бог Кронос створив ціле покоління золотих нащадків. Трохи пізніше поетичний творець Виргилий застосує у своєму твір як раз це словосполучення: золотий вік. Але на цей раз мова йде про час.

А Овідій згадає про це іронічно, кажучи, що тепер за все доводиться розраховуватися золотом, бо життя протікає в золотом столітті. І сталося так, що саме літературні твори Риму пізніше стали позначати на честь цього благородного металу.

Російське творчість, залишило незабутній слід

Щось схоже буде відбуватися і в мистецтві Російської держави на самому початку дев`ятнадцятого століття. Це був період особливого заступництва багатьом наукам, живопису та культурі. Варто згадати, що Герцен, постійно розмірковуючи про своєрідний розвиток кроків російської культури, про тих перетвореннях, які вона пережила аж до дев`ятнадцятого сторіччя, з притаманною тільки йому манерою висловлювання зазначив, що на заклик Петра Росія відповіла через сто років геніальним Пушкіним.

І необхідно відзначити те, що згодом стали позначати золотим періодом, починається саме з цього часу. Тоді ж і Петербург знаходить свій класичний вигляд, який читач знає по шедевру Олександра Сергійовича "Євгеній Онєгін".

Золота Російська архітектура

Архітектор Захаров засновує Адміралтейство, француз Том де Томон займається будівництвом біржі, в ідеї якого відображений вид величезного храму античних часів. Карл Россі створює свої неповторні ансамблі. Це і чудовий Олександрійський театр з відомою вулицею, яка отримає його ж назву. Михайлівський величний замок, будова відомого Синоду. І все це представляє ту архітектуру, яка знову ж змушує згадати античну традицію.

І при спогляданні всього цієї пишноти виникало враження, що Петербург перевтілюється на своєрідну подобу Стародавнього Риму. Він ставав наче твором мистецтв. Саме це і завершувало ідею втілення "вікна в Європу".

Поети золотого століття. Список, згаданий одним Пушкіна

На тлі цих подій стає недивним, що тисяча вісімсот двадцять п`ятого, у першій половині дев`ятнадцятого століття близький друг Олександра Сергійовича Петро Андрійович Плетньов - найвідоміший поет, критик, дуже грамотний учитель словесності в одній зі своїх статей пише знаменитий огляд. Він був пов`язаний з темою російської поезії, яка охоплювала період останніх десятиліть. Плетньов згадує творчість Жуковського, Батюшкова і, зрозуміло, підкреслює і геніального Олександра Сергійовича Пушкіна. Саме тоді й промайне фраза: "Ось тут-то і почався століття золотий російської словесності".

Погляд французького емігранта і письменника Валері на російське творчість

А багато пізніше, на початку двадцятого століття, в тридцяті роки, в Парижі Микола Оцуп створює відому статтю, де спробує провести межу між тим, коли виникли поети золотого століття, і початком існування срібного.

Спирався він на думці відомого письменника Франції Поля Валері, який міркує і вивчає своєрідність російської літератури дев`ятнадцятого століття. Він був захоплений і приголомшений величезною кількістю геніальних творців, які буквально просіяли, як зірки, в цей період на Русі. Це як письменники, так і поети золотого століття, список яких очолюють Олександр Сергійович Пушкін, Микола Гоголь, Михайло Лермонтов, а також Толстой і Достоєвський.

Поль Валері порівнював це досконалість російського багатогранного мистецтва з розвитком античного театру. Тоді буквально за кілька століть лише кілька геніальних творців змогли утворити всю драматичну культуру Європи. Його шалено захоплюють всі твори письменників, а також вірші поетів золотого століття російської літератури.

Особливе сторіччя і геніальне мистецтво російських творців

Так виникло уявлення про особливий сторіччі російського мистецтва, яке включає в себе всю літературу дев`ятнадцятого століття. Письменники та поети золотого століття, перш за все, пов`язані з пушкінської епохою. А це той час, коли були підведені якісь підсумки всього попереднього вісімнадцятого сторіччя.

Тоді ж формуються національні традиції, багато хто звично називають Олександра Сергійовича Пушкіна основоположником нової російської літератури. Але коли цей золотий вік сприймається в більш широкому сенсі, тоді необхідно згадати все дев`ятнадцяте століття.

І згадувати коштує як пушкінську епоху, так і включити туди ж творчість Толстого, Федора Достоєвського, Антона Чехова. Це підсумок століття, коли письменники і поети золотого століття допомагають літературній творчості набути характеру світового звучання. А тут не тільки досягнення нації, а визнання російської культури на іншу ширшу арені мистецтв.

Часи великого генія Олександра Сергійовича

Але все-таки вірші поетів золотого століття відносяться, насамперед, до пушкінського часу. І спочатку століття геніальної словесності був асоційований з творцями першої половини дев`ятнадцятого століття. А якщо спиратися на судження Плетньова, то мова йде про творчість Костянтина Миколайовича Батюшкова, Василя Андрійовича Жуковського і, зрозуміло, Пушкіна.

Тут виявляється якась очевидність кільцевої композиції, яку складають поети золотого століття. Виявляється яскравий спалах саме у творчості поезії. А середина дев`ятнадцятого сторіччя буде більше пов`язана з творами, що відносяться до прози. Хоча і в цей період виходять у світ кілька збірок не менше дивовижних творців. Це такі поети золотого століття російської літератури, як Некрасов, Федір Іванович Тютчев і Фет. Так складається, що ці автори та їхні три збірки виявляються точно посередині між двома століттями російської літератури. Проте вони сприймаються як поети золотого століття.

Російської поезії того часу схилялися не тільки російські читачі, а й багато відомих критики європейських держав. Незважаючи на те що на території західних країн народжувалося не менш відомих і талановитих творців, російська поезія викликала якесь особливе трепетне ставлення.

Геніальність російських творців

У тридцяті роки зусиллями Михайла Васильовича Ломоносова, Тредіаковського і трохи пізніше - Сумарокова, виникне особлива система віршування, яку використовуватимуть багато поетів золотого століття. Російські творці того часу відзначалися як найгеніальніші та оригінальні автори. В їхніх творах існувала самостійна, незалежна інтонація.

Саме їм вдалося не тільки почути і побачити всю велич російської природи, але оспівати її у своїх віршах. Саме поети золотого століття змогли висловити філософську гармонію взаємин людини і природи. Вони практично вростали в стихію, висловлюючи свої тривоги, радості і думки у віршах, поемах, баладах, одах і стансах.

А найвидатнішим, безумовно, був Олександр Сергійович Пушкін. Його рядки вивчають у школі, його вірші знає безліч читачів, а біографію вивчають десятки істориків усього світу. Але не менш геніальний і Михайло Лермонтов, який все своє недовге життя перебував у тіні Пушкіна, що гнітило його. Твори автора завжди наповнені стражданням, тугою і жагою свободи.

Безперечно одне, геніальність, унікальність, самостійність мислення і безмежна любов до своєї Батьківщини - цими якостями володіли абсолютно всі поети золотого століття. Російської поезії належать десятки творінь знаменитих авторів. Ці великі творіння і донині чіпають серця читачів і викликають сильні емоції і почуття.