Поезія срібного століття: поети, вірші, основні напрямки та особливості

На зміну XIX сторіччя, який став періодом надзвичайного злету вітчизняної культури і грандіозних досягнень у всіх сферах мистецтва, прийшов складний, повний драматичних подій і переломних моментів XX століття. Золотий вік суспільного і художнього життя змінився так званим срібним, породившим стрімкий розвиток російської літератури, поезії та прози в нових яскравих течіях, а згодом став відправною точкою її падіння. У цій статті ми зробимо акцент на поезії срібного століття, розглянемо її відмінні риси, розповімо про основні напрямки, таких як символізм, акмеїзм і футуризм, кожне з яких відрізнялося особливою музикою вірша і яскравим виразом переживань і почуттів ліричного героя.

Поезія срібного століття. Переломний час в російській культурі і мистецтві

Вважається, що початок срібного століття російської літератури припадає на 80-90 рр. XIX в. У цей час з`являються роботи багатьох чудових поетів: В. Брюсова, К. Рилєєва, К. Бальмонта, І. Анненського - і письменників: Л. М. Толстого, Ф. М. Достоєвського, М. Є. Салтикова-Щедріна. Країна переживає нелегкі часи. У роки правління Олександра I спочатку відбувається сильний патріотичний підйом під час війни 1812 р, а після, у зв`язку з різкою зміною раніше ліберальної політики царя, суспільство відчуває хворобливу втрату ілюзій і важкі моральні втрати. Свого розквіту поезія срібного століття досягає до 1915 р Громадське життя і політична обстановка характеризуються глибокою кризою, неспокійною, киплячій атмосферою. Ростуть масові виступи, відбувається політизація життя і одночасно зміцнюється особистісне самосвідомість. Товариство здійснює напружені спроби знайти новий ідеал влади і соціального ладу. А поети і письменники йдуть в ногу з часом, освоюючи нові художні форми і пропонуючи сміливі ідеї. Людська особистість починає усвідомлюватися як єдність багатьох начал: природного і соціального, біологічного та морального. У роки Лютневої, Жовтневої революцій та Громадянської війни поезія срібного століття переживає кризу. Мова А. Блоку "Про призначення поета" (11 лютого 1921), вимовлена ним у Будинку літераторів на зборах з нагоди 84 річниці смерті О. Пушкіна, стає заключним акордом срібного століття.

Характеристика літератури XIX - початку XX ст.

Давайте розглянемо особливості поезії срібного століття. По-перше, однією з головних рис літератури того часу був величезний інтерес до вічних тем: пошук змила життя окремої особистості і всього людства в цілому, загадки національного характеру, історії країни, взаємовпливу мирського і духовного, взаємодії людини і природи. Література в кінці XIX ст. стає все більш філософською: автори розкривають теми війни, революції, особистої трагедії людини, що втратив в силу обставин мир і внутрішню гармонію. У творах письменників і поетів народжується новий, сміливий, неординарний, рішучий і часто непередбачуваний герой, вперто долає всі негаразди і позбавлення. У більшості робіт пильна увага приділяється саме тому, як суб`єкт через призму своєї свідомості сприймає трагічні суспільні події. По-друге, особливістю поезії та прози став інтенсивний пошук оригінальних художніх форм, а також засобів вираження почуттів та емоцій. Віршована форма і рима грали особливо важливу роль. Багато авторів відмовлялися від класичної подачі тексту і винаходили нові прийоми, наприклад, В. Маяковський створив свою знамениту "драбинку". Нерідко автори для досягнення особливого ефекту використовували мовні і мовні аномалії, фрагментарність, алогізми і навіть допускали орфографічні помилки.

По-третє, поети срібного століття російської поезії вільно експериментували з художніми можливостями слова. Прагнучи висловити складні, нерідко суперечливі, "летючі" душевні пориви, автори стали по-новому ставиться до слова, намагаючись у своїх віршах передавати найтонші відтінки смислів. Стандартні, шаблонні визначення чітких об`єктивних предметів: любові, зла, сімейних цінностей, моральності - стали заміняться абстрактними психологічними описами. Точні поняття поступилися місцем натяків і недомовленість. Така хиткість, плинність словесного значення досягалася за допомогою яскравих метафор, які часто стали будуватися не на явному схожості предметів чи явищ, а на неочевидних ознаках.

По-четверте, характеризується новими способами передачі думок і почуттів ліричного героя поезія срібного століття. Вірші багатьох авторів стали створюватися з використанням образів, мотивів різних культур, а також прихованих і явних цитат. Наприклад, багато художників слова включали в свої творіння сцени з грецьких, римських і трохи пізніше слов`янських міфів і переказів. У творах І. Анненського, М. Цвєтаєвої та В. Брюсова міфологія використовується для побудови універсальних психологічних моделей, що дозволяють осягати людську особистість, зокрема її духовну складову. Кожен поет срібного століття яскраво індивідуальний. Можна легко зрозуміти, кому з них належать ті чи інші вірші. Але всі вони намагалися зробити свої твори більш відчутними, живими, повними фарб, щоб будь-який читач зміг відчути кожне слово і рядок.

Основні напрямки поезії срібного століття. Символізм

Письменники та поети, противопоставившие себе реалізму, оголосили про створення нового, сучасного мистецтва - модернізму. Налічується три основних літературних напрямки поезії срібного століття: символізм, акмеїзм, футуризм. Кожне з них мало свої найяскравіші особливості. Символізм спочатку виник у Франції як протест проти буденного відображення реальності і невдоволення буржуазної життям. Родоначальники цього напрямку, в тому числі Ж. Морсас, вважали, що лише за допомогою особливого натяку - символу, можна осягнути таємниці світобудови. У Росії символізм з`явився на початку 1890-х рр. Основоположником цієї течії став Д. С. Мережковський, який проголосив у своїй книзі три основні постулати нового мистецтва: символізації, містичний зміст і "розширення художньої вразливості".

Старші і молодші символісти

Першими символістами, пізніше названими старшими, стали В. Я. Брюсов, К. Д. Бальмонт, Ф. К. Сологуб, З. М. Гіппіус, Н. М. Мінський і ін. Поети. Їх творчість часто характеризувалося різким запереченням навколишньої дійсності. Вони зображували реальне життя як нудну, потворну і безглузду, намагаючись передати найтонші відтінки своїх відчуттів.

Період з 1901 по 1904 рр. знаменує собою настання нової віхи російської поезії. Вірші символістів просочуються революційним духом і передчуттям прийдешніх змін. Молодші символісти: А. Блок, В. Іванов, А. Білий - не відкидають світ, а утопічно чекають його перетворення, оспівуючи божественну красу, любов і жіночність, які обов`язково змінять дійсність. Саме з появою на літературній арені молодших символістів в літературу входить поняття символу. Поети розуміють його як багатоаспектне слово, що відбиває світ "неба", духовну сутність і в той же час "земне царство".

Символізм у роки революції

Поезія російського Срібного віку в 1905-1907 рр. зазнає змін. Більшість символістів, орієнтуючись на що відбуваються в країні суспільно-політичні події, переглядають свої погляди на світ і красу. Остання тепер розуміється як хаос боротьби. Поети створюють образи нового світу, який приходить на зміну гине. В. Я. Брюсов створює вірш "Прийдешні гуни", А. Блок - "Барка життя", "Чи порушувалася з темряви льохів ..." та ін.

Змінюється і символіка. Тепер вона звертається не до античної спадщини, а до російського фольклору, а також слов`янської міфології. Після революції відбувається розмежування символістів, на бажаючих оберігати мистецтво від революційної стихії і, навпаки, активно цікавляться соціальною боротьбою. Після 1907 суперечки символістів вичерпують себе, на зміну приходить наслідування мистецтву минулого. А з 1910 р російський символізм переживає кризу, чітко відображаючи свою внутрішню суперечливість.

Акмеїзм в російської поезії

У 1911 р Н. С. Гумільов організовує літературну групу - "Цех поетів". До неї входили поети С. Городецький, О. Мандельштам, Г. Іванов та Г. Адамович. Це нове напрямок не відкидало навколишню дійсність, а брало реальність такою, яка вона є, стверджуючи її цінність. "Цех поетів" став випускати свій журнал "Гіпербореї", а також друкувати твори в "Апполона". Акмеїзм, зародившись як літературна школа для пошуку виходу з кризи символізму, об`єднав дуже різних за ідейним і художнім настановам поетів.

Одним з найбільш відомих авторів-акмеїстів стала Анна Ахматова. Її твори були насичені любовними переживаннями і стали немов сповіддю розтерзуваної пристрастями жіночої душі.

Особливості російського футуризму

Срібний вік у російській поезії породив ще один цікавий напрям під назвою "футуризм" (від лат. Futurum, тобто "майбутнє"). Пошук нових художніх форм у творах братів Н. і Д. Бурлюков, Н. С. Гончарової, Н. Кульбіна, М. В. Матюшина стали передумовою зародження цього напрямку в Росії. У 1910 р в друк вийшов футуристичний збірник "Садок суддів", в якому були зібрані твори таких найяскравіших поетів, як В. В. Каменський, В. В. Хлєбніков, брати Бурлюки, Є. Гуро. Ці автори склали ядро так званих кубофутуристов. Пізніше до них приєднався В. Маяковський. У грудні 1912 вийшов альманах - "Ляпас суспільному смаку". Вірші кубофутуристов "Бух Лесин", "Дохла місяць", "ричить Парнас", "Затичка" стали предметом численних диспутів. Спочатку вони сприймалися як спосіб роздратувати звички читача, але при більш уважному прочитанні виявлялися гостре прагнення показати нове бачення світу і особлива соціальна залученість. Антиестетичність перетворювалася на неприйняття бездушною, підробленої краси, грубість виразів трансформувалася в глас натовпу.

Егофутуристів

Крім кубофутуризму, виникло ще кілька течій, у тому числі егофутурізм, очолюваний І. Северянин. До нього приєдналися такі поети, як В. І. Гнєздов, І. В. Ігнатьєв, К. Олімпов та ін. Вони створили видавництво "Петербурзький глашатай", випускали журнали і альманахи з оригінальними назвами: "Небокопи", "Орли над прірвою" , "засахарівшійся Кри" і т. д. Їх вірші відрізнялися екстравагантністю і часто були складені із створених ними самими слів. Крім егофутуристів, діяли ще дві групи: "Центрифуга" (Б. Л. Пастернак, Н. Н. Асєєв, С. П. Бобров) і "Мезонин поезії" (Р. Ивнев, С. М. Третьяков, В. Г. Шереневіч).

Замість висновку

Срібний вік російської поезії був недовгий, але об`єднав плеяду яскравих, талановитих поетів. У багатьох з них біографії склалися трагічно, адже волею долі їм довелося жити і творити в таке фатальне для країни, переломний час революцій і хаосу післяреволюційних років, громадянської війни, краху надій і відродження. Багато поети загинули після трагічних подій (В. Хлєбніков, А. Блок), багато емігрувало (К. Бальмонт, З. Гіппіус, І. Северянин, М. Цвєтаєва), деякі звели рахунки з життям, були розстріляні або згинули в сталінських таборах. Але тим не менше всі вони встигли внести величезний внесок у російську культуру і збагатити її своїми виразними, барвистими, оригінальними творами.