"Зарево дощ" (Шукшин): аналіз оповідання

Російська проза шістдесятих років багата творами, виражали новий погляд на навколишній світ. На зміну казенної пропагандистської літератури прийшли книги, в яких переосмислюються багато історичних подій, зовсім недавно трактовавшиеся цілком однозначно. Зрозуміло, про прямому антибільшовизму мова не йшла, за нього система карала строго. Найбільшого поширення серед літераторів отримало завуальоване відкидання колективізації, що завдала непоправної шкоди укладу російського села. Одне з таких творів написав Василь Шукшин («Зарево дощ»). Аналіз оповідання дозволяє судити про особисту позицію автора стосовно братовбивчих процесам, що відбувалися в нашій країні наприкінці 20-х і початку 30-х років минулого століття.

Фабула

Ядром розповіді є небагатослівні діалоги двох головних персонажів: комуніста-колективізаторам Юхима Бєдарєва і колишнього кулака Кирила. Відбуваються вони в просторі, розділеному віконним отвором. Ця стіна символізує психологічний бар`єр між двома героями. Колишні вороги розмовляють відносно мирно, чому сприяють два вагомих обставини: один із сперечальників важко хворіє, а другий просто не має агресивних намірів. Розмова заслуговує того, щоб окремо проаналізувати його короткий зміст. Шукшин Зарево дощ, що почався під ранок, теж розглядає як символ очищення.

Часом присутні й інші персонажі, доктор і дочка пацієнта районної лікарні, що приїхала з міста. Бесіда небагатослівна і іноді позначена окремими словами і фразами, незрозумілими оточуючим. Завершується розповідь смертю Юхима та доглядом Кирила, на голову якого з небес ллється теплий Зарево дощ. Шукшин навмисне утримується від коментарів, надаючи читачеві оцінювати події самостійно.

Хронологічний аналіз

Розповідь написаний в 1966 році. Якщо припустити, що події в ньому відбуваються приблизно в той же час, а головним героям в період активного розкуркулення селян не було і тридцяти, то можна припустити, що обом їм від шістдесяти до шістдесяти п`яти років, такий їх вікової аналіз. Шукшин «Зарево дощ» писав про покоління однолітків своїх батьків, це одна з його улюблених тем. Вік лікаря визначений як молодий «до смішного». Все правильно, після закінчення медина хлопець отримав розподіл в райцентр, де поки що набирається досвіду. Лікувати йому доводиться всіх підряд і від найрізноманітніших хвороб. З таких виходять просто чудові доктора. Ще у Бєдарєва є дочка Ніна, про неї відомо мало, але ясно, що вона дуже любить батька і страждає від розлуки з ним, це зрозуміло з її реакції на смерть батька. Ніна - жінка приблизно того ж віку, що й сам В. М. Шукшин. «Зарево дощ» побічно зачіпає питання взаємини батьків і дітей. Вони люблять один одного по-російськи, не за щось, а просто тому, що вони - одна кров. Так було тоді, і є надія, що буде завжди.

Розмова без слів

На самому початку оповідання «Зарево дощ» Шукшин інтригує читача раптовою появою загадкового діючої особи. У розкритому з нагоди весни вікні виникає велика голова в смушевій шапці. Реакція хворого послідувала досить активна, він спробував встати, очі його округлилися від подиву. Гість же постарався заспокоїти Юхима, махнув рукою, ніби вказуючи на недоречність прояви норм ввічливості в подібних обставинах, і пояснив свій візит бажанням «попроведать», а заодно поцікавився, як йдуть справи. Різниця в поведінці двох давно знайомих людей демонструє різний ступінь їх впевненості, показує найпростіший психологічний аналіз. Шукшин «Зарево дощ» писав, будучи зрілою людиною, 37 років - вік, в якому чоловік вміє оцінювати поведінку оточуючих по невербальних ознаках. Очі Кирила тим часом не ясно куди дивляться, може, на Юхима, а може, крізь нього або зовсім мимо. Це, а ще розмова через підвіконня, на який час від часу опирається ліктями гість, свідчать про недоброму ставленні гостя до хворого старого. У палату він так і не увійшов.

Два світогляду

Наскільки б не були красномовні пози і жестикуляція співрозмовників, суть їхньої розмови найбільш яскраво виражається словами. Вона цілком ясна, незважаючи на стислість бесіди, ось її короткий зміст. Шукшин «Зарево дощ» створював як розповідь про зіткнення двох світоглядів, уособленням яких стали його персонажі. Кирило - розкуркулений селянин, в краху його долі винен Юхим, сільський активіст. Незважаючи на слова старого більшовика про те, що у нього все добре, співрозмовник розуміє, що справи йдуть дуже кепсько. Не можна стверджувати, що це колишнього кулака засмучує, але і зловтіхи він не проявляє. Навпаки, йому хочеться встигнути сказати щось важливе наостанок, і він ніби боїться спізнитися. Навіть образливе слівце «приповз» Кирило ігнорує. Йому зараз не до образ, він хоче зрозуміти свого колишнього ворога. Розкуркулений селянин згадує події більш ніж тридцятирічної давності, задає питання, але чіткої відповіді так і не домагається.

Юхим

Непримиренність - ось про що написав Шукшин «Зарево дощ». Аналіз оповідання приводить до висновку про те, що обидва головних героя ні про що не шкодують. Але якщо Кирило робить спробу зрозуміти мотивацію Юхима, то старий більшовик відповідає ідеологічними штампами, не бажаючи навіть на мить замислитися про правильність своїх дій. Совість його, за власним зізнанням, не мучить. Він храбрує перед молодим доктором, хоча, звичайно ж, боїться наближення смерті, вважаючи її кінцем всього, як справжній атеїст. Його страшить і майбутня біль. Але коли лікар намагається видалити співрозмовника, явно заподіює занепокоєння, хворий раптом заперечує. Юхиму теж потрібно виговоритися. Домагався він, виявляється, того, щоб дурнів стало менше (отже, самого себе вважав розумним). А ще він цікавиться, за рахунок кого Кирило хотів стати багатим.

Кирило

Розкуркуленого Кирила Шукшин Василь Макарович теж не ідеалізує. Це звичайний селянин, головною мрією якого дійсно було багатство. Інше питання, що марив він не про власні банках, палацах і хмарочосах. Йому цілком досить було б свого будинку, деякого поголів`я худоби, кількох десятин землі і свободи її обробляти. Кирило не може зрозуміти, чого ради Юхим зламав церква, зруйнував життя його та інших сільських «глитаїв», які заробили достаток тяжкою працею. При цьому навіть вбити свого ворога він не зміг, хоча можливість така у нього була. Шкода стало цього «ненормального», яких раніше звали юродивими. Він намагається зрозуміти активіста Юхима, але той у відповідь лише обзиває його дурнем. Дістається заодно і всьому персоналу лікарні («оглоїди»). Злих почуттів Кирило до свого вмираючого ворогові вже не відчуває.

Зовнішність персонажів

Вірогідно судити про зовнішність головних героїв не дозволяє ні повний текст, ні тим більше короткий зміст. Шукшин «Зарево дощ» написав, як сказали б живописці, сміливими і великими мазками. Юхим виглядає почорнілим, втомленим від хвороби. Чомусь він представляється худим і невисоким, на відміну від Кирила, володаря великої голови і, по всій видимості, пропорційного їй статури. Слабка людина не вижив би в засланні, а розкуркулений був у ній, він про це нагадує співрозмовника.

Про інші персонажах також можна сказати небагато, прочитавши оповідання «Зарево дощ». Шукшин Ніну, дочка Юхима, визначає як жінку років тридцяти, а про молодість лікаря вже згадувалося.

Симптоми і борошна

Якщо на якихось деталях і зупиняє увагу читача автор, то стосуються вони останніх хвилин життя старого більшовика. Задушливі напади кашлю, стрясає його висохле тіло, безпорадна поза лежачого на спині і намагається піднятися людини, згубний вогонь, що з`їдає тіло зсередини, жаркий туман, що коливаються стелю і стіни, всі ці ознаки онкозахворювання надзвичайно яскраво описав В. М. Шукшин. «Зарево дощ», розповідь, загалом, побудований схематично і не завантажений зайвою деталізацією, у фінальній частині стає дуже докладним. Що автор хотів цим сказати читачеві? Можливо, так він підкреслив, що збулося пророцтво Кирила з приводу тяжкої смерті як прояви вищої справедливості по відношенню до кривдників людей. У Бога обидва героя оповідання не вірять, але колишній кулак знає, що просто так в світі нічого не відбувається, отже, і абсолютним атеїстом назвати його не можна.

Загадковий листок

У цьому творі є щось, чим дуже інтригує вдумливого читача Василь Шукшин, розповіді якого майже ніколи не містять нічого непоясненого. У момент смерті Юхима, коли обм`якле тіло його укладають на ліжко, трапляються відразу три містичним чином збіглися події. Раптово з`являється Кирило, вірніше, його голос, запитувач, погано йому. Потім через вікно влітає клаптик паперу, і незрозуміло, вкинутий він у простір палати навмисно, або занесений поривом вітру. І тут же починається Зарево дощ, Шукшин назвав розповідь на честь цього природного явища. Як пов`язані ці події? Що і хто написав на цьому листку? Можна вважати, що це було послання, яке хотів віддати давньому ворогові Кирило, але так і не наважився. Читачеві надається право відповісти на ці питання самому.

Про що розповідь

Це не проста історія, і не з пустої проведення часу любителів чтива склав її Шукшин Василь Макарович. Розповіді цього великого письменника, що став сучасним класиком, завжди чомусь вчать, в них є моральний стрижень і глибокий зміст. Так про що ж оповідає твір і який урок підносить читачеві?

Насправді, як і будь-яке талановите творіння, розповідь цей багатогранний. Він в першу чергу про вміння прощати. Адже Кирило, ідучи під дощем по хлюпающим калюжах і стискаючи в руках шапку, шкодував свого мучителя, навіть сам не розуміючи, чому.

А ще ця розповідь про кохання. Дочка падає на коліна перед тілом батька, від якого, по всій видимості, батьківської ласки знала мало.

І ще у творі присутня ідея морального очищення. Зарево дощ, подібно святій воді, змиває всю скверну, злобу, що накопичилася за багато років в душі Кирила.

Все це можна об`єднати в три головні християнські чесноти, Віру, Надію і Любов. Цей дощ і справді був бажаним.