Жити заради мистецтва: історія декадансу

Таємниче і чарівне слово «декаданс» відомо аж ніяк не тільки за відомою сходинці з пісні Агати Крісті «Опіум для нікого». У різний час людство позначало цим словом довгу вервечку культурних явищ: від епохи в мистецтві до окремих соціальних течій, які увібрали в себе елементи декадансу. Жити з надламом, з надривом, по гострому краю заточеною бритви, по Колки розсипчастому склу - ось ті характерні риси декадансу, досі викликають таємний або явний інтерес.

Історія того декадансу, яким ми його знаємо на сьогоднішній день, почалася не так давно, але багата барвистими прикладами, особистостями і описами. Вісімнадцятий і дев`ятнадцяте століття - епоха грандіозних змін і саме в цей період бере свій початок історія «відчайдушних естетів», руйнування загальноприйнятих кордонів, історія декадансу.

Вперше термін «декаданс» використовувався як позначення культурних явищ в Римській імперії, походить від латинського decadentia і французького d cadence, що означає занепад, падіння. Нині декаданс ототожнюють з готичною субкультурою, проте це визначення не зовсім вірно. В кінці дев`ятнадцятого століття багато письменників, які поєднали у своїй творчості деякі елементи символізму, естетизму та романтизму, знаходили натхнення в роботах Едгара Алана По - автора вищезазначених напрямків, а також т.зв. «Готичного роману». Філософія декадансу поєднує в собі творчий підхід до реальності, вічному пошуку краси в занепаді: смерті, розпачі, гріховної чуттєвості. Культура декадентів характеризируется свободою індивідуальності, зречення від загальноприйнятих моральних норм і стереотипів, свободою мислення і способу життя, а також у неприйнятті ідеї загробного світу як такого. Таким чином, сучасна готика лише увібрала в себе риси декадансу, однак ці поняття не тотожні.

Стрімкий розвиток самої ідеї декадансу почалося після виходу філософсько-історичного трактату «Роздуми про причини величі і падіння римлян». У ньому Шарль-Луї де Монтеск`є, відомий у свій час французький філософ і письменник, розмірковує про свободу і активній співучасті народу у житті держави, як про гарантії розвитку суспільства. На прикладі Римської імперії Монтеск`є стверджує, що тільки в незалежній державі, де збережена особистісна свобода громадян, може панувати процвітання, в інших же випадках суспільство приречене на занепад і виродження. Пізніше ці терміни - занепад і виродження - увійшли в ужиток літературних критиків. Проте автори того часу не соромились свого «упаднического духу». Навпаки, пишалися ним.

Так декаданс не став лайливим терміном, а перетворився на символ бунту і творчого протесту. Як соціальне явище він розквітає в кінці дев`ятнадцятого століття - саме в цей період виходить есе «Декадентське рух в літературі» Артура Саймонса, роман «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда, що викликав помітні суперечки в Англії, а живим втіленням аристократичного декадансу стає Робер де Монтеск`є, франзцузскій письменник і полум`яний естет, який зробив дендизм і мистецтво стилем свого життя. У цей же період культивується ідея естетизму, вільної форми, преобладавшей над змістом, життя заради краси, витонченості і чуттєвості, при цьому письменники-декаденти підкреслюють, що справжнє мистецтво не повинно підходити під форми моралі. По суті, будь-які моральні устрої, прийняті в суспільстві, відкидаються і вважаються застарілими.

Відтепер декаданс виходить за рамки мистецтва і стає самостійним перебігом, настроєм та філософією. У ньому не тільки вгадуються риси символізму, романтизму, індивідуалізму, але й естетизму, дендизму, аристократизму. Приблизно в цей же час декаданс послужив відправною точкою для модернізму. Великий вплив на філософію декадансу і естетизму надав Оскар Уайльд, славиться не тільки своїми витонченими розповідями і стримано-іронічним сприйняттям світу, але і написавши ємне передмову до перевидання свого роману «Портрет Доріана Грея». У ньому він детально і точно висловлює основні ідеї естетизму, яким був відданий все своє життя: автором дозволено зображати у своїх роботах все, що завгодно, а порок, аморальність, так само, як і чеснота, чистота - лише основа його творчості. Як підкреслював Уайльд, в мистецтві немає поняття аморальності, є лише талановита або бездарна манера виконання.

Крім Уайльда, епоха занепаду сяяла такими неоднозначними особистостями, як Ернест Доусон, Шарль Бодлер, Зінаїда Гіппіус, Марія Кореллі і ін. Виявляються впізнавані і досі асоціюються з темним пороком символи декадансу: абсент, циліндр, строгі костюми, акцентіруемой витонченість, поєднана з ледь помітною і нібито випадкової недбалістю, тривалі розмови про мистецтво і життя одним днем. Декадансу не властива істерія, але театральна химерність, манірність, пристрасне відчай, чуттєва експресія, поєднання холодного аристократизму і палаючих емоцій - також одні з характерних рис декадансу.

Відгомони старовинного декадентства чутні і нині: в музиці його естетику використовували Оберманекен, Кабаре божевільного П`єро, Агата Крісті, Dead Can Dance, Marilyn Manson. У творчості останніх вплив дендизму взагалі і декадентства зокрема особливо яскраво простежується на альбомі The Golden Age Of Grotesque.

У сучасному декадансі чимало від ретро-гламуру і готики, але відданість старовинних декадентів мистецтву вже встигла забутися. На сьогоднішній день це лише одна з форм маскараду, об`єднуюча також «гру в занепад»: песимістичні настрої, відчайдушні заламування рук і бутафорська кров на зап`ястях самогубців. Романтизація тьми і смерті досі викликає інтерес, але епоха грандіозних звершень вже позаду, а разом з цим зникла тенденція привносити в життя мистецтво і робити мистецтво своїм життям.