Що таке декаданс і яке його положення в літературі сьогодні?

Піднімаючи питання про те, що таке декаданс, слід провести дослідження історії появи самого визначення. А народилося це поняття у Франції, і переведенням його служать слова «занепад» і «розкладання». Копнувши глибше, можна знайти корінь цього слова в латинській позначенні падіння. Так що таке декаданс? Хто і куди падає і що розкладається? І взагалі, відносно кого або чого слід вживати дане поняття?

Виявляється, декаданс - це напрямок у мистецтві. Іноді цим словом називають поведінку людини, погляди якого відповідають декадансу. Виникло цей напрямок на рубежі між 19 і 20 століттями, коли історичний переворот суспільного життя підштовхнув людей творчих до переосмислення своїх творчих позицій. У цей період кризових суспільних явищ серед народу стали бродити занепадницькі настрої, неприйняття життя взагалі, тенденції індивідуалізму і почуття безвиході та безнадії. Мистецтво як би знайшло вихід у відмові від політичної та громадянської житті суспільства, вирішивши, що ця позиція - єдино вірна, що дає справжню свободу творчості. Тому на питання, що таке декаданс, також можна дати ще й таку відповідь: відхід від реальної дійсності, відмова від відображення політики та громадянськості у своїй творчості.

Так що ж тоді відображають декаденти? Улюблені теми в цьому художньому напрямку - смерть і небуття, туга за ідеалам і духовності, мрія про прекрасне майбутнє поза дійсності. Це напрямок розвивався в самих різних сферах мистецтва. Не оминуло воно і літературу. Що таке декаданс в літературі?

Багато мистецтвознавці, розглядаючи цей напрямок, вживають такі терміни, як «неоромантизм», «модерн» і «символізм». Але варто відзначити, що всі вони не можуть повною мірою висвітлити декаданс, будучи найчастіше лише частиною загального руху. Вважається, що декаданс в літературі сходить ще до 18 століття, основоположником якого називають Монтеск`є, а найближчим за часом продовжувачем - письменника і критика з Франції Дезіре Нізарда.

Однак багатьом критикам була не до душі література подібного роду, і вони практично зробили слово «декаданс» образливим, травя Віктора Гюго і романтизм в цілому. Проте час показав, що твори як Гюго, так і прихильника розглянутого нами напрями Едгара Аллана По, досі із захватом читаються сучасними людьми. Не забуті нами і Шарль Бодлер, і Теофіль Готьє, які зробили з слова-образи слово, що використовується як почесний знак.

Вони вважали декаданс запереченням «банального прогресу». Серед російських декадентів «старшого покоління» (1880 - 1890 рр.) Такі відомі поети і письменники, як А. Добролюбов, Ф. Сологуб, К. Бальмонт, І. Коневской, Зінаїда Гіппіус, Д. Мережковський і «ранній» Брюсов. Модерн в Росії також представляли предсімволіст М. Мінський, прозаїк Л. Н. Андрєєв, І. Ф. Анненський.

Згодом ідеї декадансу поклали початок багато інших модерністських течій в літературі. Вони знаходять відображення у А. Блоку і А. Ахматової, у В. Брюсова і В. Кандинського, у І. Стравінського та багатьох інших, названих нині класиками російської літератури.

У наш час це протягом починає свій новий виток розквіту. У лютому останнього року минулого тисячоліття Маруся Климова (письменниця) і Тимур Новіков (художник) провели фестиваль декадансу під назвою «Темні ночі». І це був тільки початком. У 1005 в Клубі на Брестській в Москві знову пройшов фестиваль під керівництвом лідера групи «Бостонське чаювання» журналіста Володимира Преображенського. Сьогодні літературний декаданс відокремився від світського, від готичних і ретро-сайтів, віртуально окресливши в інтернеті свою аудиторію. «Куртуазний декаданс» в сучасному світі скоро досягне популярності декадансу в період його найбільшого розквіту - в кінці 18 і початку 19 століть.