Де знято "левіятан"? Фільм "левіятан": актори і ролі, відгуки

Нещодавно вийшов на екрани фільм «Левіафан», на думку багатьох критиків, є одним з найважливіших кінодосягнень Росії за останні кілька років. Як відомо, саме цей російський фільм зовсім недавно був удостоєний премії «Золотий глобус» і отримав ще безліч престижних нагород, наприклад, премію за кращий сценарій, кращу чоловічу і жіночу ролі, монтаж і т. Д. Як не дивно, картина більше полюбилася західному глядачеві, ніж вітчизняному, що наочно відображено в численних критичних статтях.

Перша сюжетна лінія

Як стверджує сам режисер, у своїй картині він прагнув довести, що біблійні сюжети здатні існувати поза тимчасових і просторових рамок. Для того щоб втілити свою задумку, Андрій Звягінцев розгортає перед своїм глядачем один з них. Дія відбувається в наші дні в російській глибинці. Сама назва фільму має безліч смислів, і пов`язане воно не тільки з Біблією, що дозволяє судити про багаторівневої сюжетної лінії. Режисер завжди славився глибокими роботами, після перегляду яких завжди з`являлась тема для міркувань. Сюжет фільму «Левіафан», в самому глибинному своєму сенсі, пов`язаний з біблійною історією про Йова, в якій описується чудовисько, яке втілює в собі всі сили природи, що протистоять людині. Прототипом цього героя і є головний персонаж фільму - Микола, якого блискуче зіграв Олексій Серебряков. Він чесно трудиться, любить свою сім`ю, словом, веде тихе спокійне життя в будинку у Баренцева моря, побудованому ще його прадідом. Микола вважає себе зразковим християнином, а тому впевнений в тому, що Бог прихильний до нього. Однак, як і в історії з Іовом, у Всевишнього власні плани на цю людину. На голову героя обрушується низка бід і нещасть. Миколі належить переглянути Божий посил і прийняти його не як покарання, а як випробовування, позбутися гріховної гордині і не здійснювати безглуздих спроб розгадати Божий задум.

Друга сюжетна лінія

Як уже згадувалося вище, «Левіафан» (фільм) - це зовсім не переказ історії Іова, це багаторівневе твір кінематографічного мистецтва. На наступному смисловому рівні глядачеві належить вирішити нові головоломки. Тут ім`я Левіафана набуває нового значення. Це вже не природний монстр, що пригнічує людину, - це образ машини нашої держави, яка в процесі перемелювання людської маси не здатна розпізнати особистість. «Левіафан» - фільм, зміст якого наочно демонструє глядачеві, як ця машина працює. Місцева влада, що представляє державу, жорстоко знищує Миколи як індивідуума, який ризикнув відстоювати власні права на землю, споконвічно належить його батькові і дідові.

Що послужило поштовхом до народження сюжету?

На одній з канських прес-конференцій Андрій Звягінцев розповів, що до вибору сюжету його підштовхнула знаменита історія жителя Колорадо, що відбулася в 2004-му, коли той бульдозером знищив кілька адміністративних будівель, тим самим висловивши своє невдоволення владою, що відмовлялися визнавати права цієї людини. Режисер зазначив, що подібне могло трапитися в будь-якій країні, і додав, що тільки перенісши сюжет на вітчизняний грунт, він усвідомив існування протосюжета - історії Іова.

Герої фільму

Численні негативні відгуки про фільм «Левіафан» пов`язані саме з тим, що в картині немає жодного позитивного героя. Всі персонажі регулярно вживають алкоголь, постійно курять і лаються матом. Сам режисер бачить у всьому цьому «ядро» життя простої російської людини, однак багато глядачів сприйняли це як образу, як спробу очорнити росіян в очах решти «цивілізованого» світу. У світлі останніх подій думку про те, що «Левіафан» - фільм, замовлений Заходом, є особливо актуальним. Західний світ дійсно поставився до картини краще, ніж вітчизняні глядачі. Можливо, це пов`язано як раз з образами героїв, адже вони тільки підтверджують давно сформований стереотип, мовляв, якщо російську, то обов`язково похмурий матюкається п`яниця.

Похмурі пейзажі

Вже з перших кадрів фільму ми бачимо Росію в виключно похмурих тонах, овіяних безнадією, ніби якимсь туманом. Сумний ранковий пейзаж старенького мурманського містечка, де знятий «Левіафан», дійсно нагадує західні фільми про Росію, які в більшості своїй знімаються в Східній Європі. Проте тут все куди більш прямолінійно. Картина і не обіцяла своєму глядачеві яскравих фарб, тільки похмурий місто, погрузла в тузі і безнадії. Звичайно ж, в реальному житті, де немає камер і задумів режисера, все інакше. Зйомки фільму проходили в практично покинутому селищі Мурманської області, в Териберка. Для цієї області Росії подібні місця швидше є екзотикою, ніж буденністю. Самі місцеві жителі твердять, що насправді їх край виглядає зовсім не так неповноцінне, як це подано у фільмі. Проте, як відомо, в мистецтві не буває півтонів, це просто невигідно. Тому й сама місцевість, і моральне обличчя мешканців містечка, де знятий «Левіафан», показані в картині виключно з похмурою сторони. Звягінцев демонструє лише те, що викликає огиду: старі гниють кораблі, розбиті грунтові дороги і кутовий скелет ... Тут всюди моторошна пил, сірі обдерті стіни будівель, а люди одягнені, немов жебраки біженці Громадянської війни в Таджикистані 90-х років. Кожен, хто хоча б раз побував у Мурманську, точно знає, наскільки красивий цей північний край, тому відгуки про фільм «Левіафан» рясніють зауваженнями про те, що режисер спотворює реальну картину дійсності. Були й такі, хто підтримав задум Звягінцева. На думку останніх, немає нічого поганого в тому, що загальна картина місцевості виглядає злегка перебільшено. Найголовніше - це передати ідею, а зробити це набагато простіше, коли вона виражена чітко.

У Териберка все так погано?

Так, багато розмов і пересудів викликала картина «Левіафан» Звягінцева. Де знімали цей фільм, ви вже знаєте. З виходом картини на світові екрани багато були просто приголомшені: невже в Росії дійсно так погано живуть? Багато кореспондентів іноземних газет і телеканалів відправлялися в селище, де велися зйомки фільму, щоб своїми очима побачити, що ж тут відбувається. Териберка став справжнім символом занепаду Півночі Росії, що, по суті, підтверджує і сюжет фільму «Левіафан». Насправді ж тут все не так погано. Один час Териберка вважали районним центром, це було селище міського типу, стрімко збільшується в розмірах. Однак на початку 60-х років вся велика діяльність перемістилася в Сєвєроморськ, унаслідок чого селище поступово став занепадати. Сільська голова, Тетяна Трубілін, звинувачує у перебільшенні «Левіафан» Звягінцева: «Де знімали весь цей жах, бідність і безробіття?» За її словами, лише 10% від усього населення селища не мають роботи- тут є прекрасний будинок культури, функціонує бібліотека, оснащена комп`ютерами та іншим необхідним обладнанням. Глава також нагадує про заслуги Теріберского народного хору. Безумовно, Звягінцев не мав наміру образити селище, де знятий «Левіафан», і його жителів. Не варто забувати, що кіно покликане відображати дійсність через збільшувальне скло, перебільшуючи деякі деталі, і режисер всього лише прагне якомога більш яскраво окреслити проблеми російської глибинки.

Тотальна розруха в інтер`єрах фільму

Головний герой кінострічки Микола проживає зі своєю сім`єю в старому, бувалому будинку. Для додання сюжетом ще більшої драматичності режисер акцентує увагу на тому, що сімейство герой не живе, а буквально виживає. Інтер`єр будинку, де знятий «Левіафан», насичений елементами убогості. Все, що накопичилося на старих складах «Мосфільму», використано тут з метою в черговий раз підкреслити ущербність життя героїв. На це вказує буквально все: і бронзові крани, і фікуси з пластмаси, і стародавня бутафорська двері, і потерті запрані покривала. Кожен епізод оголює перед глядачем повсякденне життя Миколи, обшарпані стіни його рідної домівки, порожні ями замість вікон ...

Русский без горілки нікуди!

Вже на 25-й хвилині стрічки тема алкоголю починає набирати обертів. Горілка тут виступає як покровителька всіх провінційних жителів. Багато критики стверджують, що «Левіафан» - фільм, зміст якого грунтується на горілці як на ключовому елементі повсякденному житті російської людини. Напій цей тут п`ється по-простому: з гранчаків, без всякої закуски, ніби якийсь лимонад. Все це, за словами режисера, зроблено лише з однією метою - продемонструвати звичайного російського людини, що перебуває в стані постійної пригніченості і глибокої депресії. У фільмі Звягінцева п`ють все: сам головний герой, його гуляща дружина, даішники, мер, навіть діти розпивають пиво в зруйнованому храмі. Всі існуючі проблеми персонажі кінострічки звикли вирішувати пияцтвом, що не чуже і реальним людям, що живуть в провінційних містах, де царює злидні і безвихідь.

У фіналі зло перемагає

На жаль, кінцівка трагічна. Продажні місцеві судді зачитують вирок Миколі, сюжет не залишає навіть тіні надії на щось краще, світле. Як вже говорилося вище, поштовхом до створення картини стала історія американця, який кинув виклик свавіллю чиновників. Однак якби в США знімали фільм про цю людину, він виступав би в якості справжнього героя, постав би як борець за справедливість. Кардинально відрізняється в цьому плані фільм «Левіафан». Росія підносить головного героя збитковим і нікчемним. Персонаж Серебрякова - алкоголік і дурень, якому зраджує дружина, він ніби являє собою уособлення всіх можливих стереотипів про російській людині.

Церква як джерело зла

Завершенням фільму стала десятихвилинна проповідь священика, який розповідав про події, що відбуваються в світі, вихваляв російський народ і його перемоги над скверною. У кінострічці служитель церкви виступає в ролі політрука, який приховує справжні проблеми і людську біль, прикриваючи все це завісою добра. Всю цю довгу проповідь з непідробним увагою слухають ті самі місцеві корупціонери, які щойно відняли будинок у простого мужика і занапастили його і без того нелегке життя. Режисер оголює перед своїм глядачем всепоглинаючу несправедливість, яка ще й виправдовується кліриком. Це змушує замислитися про місію священнослужителів в сучасному суспільстві. Після закінчення служби глядач бачить, що на місці старого будинку Миколи виріс нехай і невеликий, але добротний храм, призначений для міської еліти. І мер, і місцеві перші особи щасливі. За задумом авторів, церква представляється в ще більш поганому світлі, ніж корумповані чиновники, являючи собою не інститут, що несе людям віру і надію, а справжнє зло.

Критика фільму

Ще задовго до своєї появи на екранах фільм розколов Росію на два табори, палкі суперечки між якими не вщухають досі. Одні стверджують, що «Левіафан» - кращий фільм, вихваляють кінострічку, вважаючи її достовірним відображенням життя людей путінської епохи, інші ж, навпаки, засуджують режисера за пропаганду антиросійських настроїв. Багато хто пов`язує таку реакцію наших співвітчизників із загостренням української кризи і тиском Заходу на Росію. Особливо масово збунтувалася громадськість після вручення премії «Золотий глобус», що, по суті, означало схвалення Заходом русофобських, на думку деяких, настроїв. Безумовно, фільм року «Левіафан» заслуговує на увагу. Подивитись його варто хоча б для того, щоб постаратися зрозуміти, що ж хотів сказати режисер, замислитися над майбутнім нашої країни.

Незважаючи на весь трагізм сюжету і суперечливі думки критиків, картина гідна найвищих похвал, адже вона торкнула за живе кожного, хто побачив її. Будь то іноземний глядач або вітчизняний, кожен під час перегляду не раз жахнувся, задумався: що чекає нас попереду? У великих містах життя тече по-іншому, тим більше за кордоном. Шокуючі кадри повного відчаю героїв наводять на думки про те, як багато ще належить зробити нашій країні, щоб вберегти своїх громадян від такого життя, якщо подібне існування взагалі можна назвати життям. Ми зовсім забули про те, як живуть прості сільські люди, ми скаржимося на свої проблеми, які, у порівнянні з відверто гнітючою атмосферою безвиході фільму, здадуться незначними. «Левіафан» несе в собі безліч смислів одночасно, тут є над чим поміркувати. Задум Звягінцева неоднозначний, зміст стрічки можна розглядати з різних ракурсів і змінювати свою думку з кожним новим переглядом. Сцени фільму дійсно вражають. Саме такі кадри не забуваються, вони немов осідають десь в глибині душі.