Ілля Еренбург: біографія та творчість

Поет, письменник, громадський діяч, журналіст, перекладач Еренбург Ілля Григорович народився в 1891 році (27 січня – за новим стилем, 14 січня – за старим) у Києві. Сім`я його в 1895 році переїхала до Москви. Тут батько Іллі деякий час був директором пивоварного заводу.

Відрахування з гімназії та еміграція в Париж

Витримавши серйозні іспити в 1898 році (зауважимо, що для євреїв існував тривідсотковий ценз), Ілля вступив до 1-шу Московську гімназію. Будучи ще підлітком, він брав участь у революції 1905 року. Еренбург зводив біля актори площі барикади, виконував доручення партії. Він писав, що його тягнуло до більшовиків. У 1907 році, навесні, з`являється перша його стаття під назвою "Два роки єдиної партії". У цьому ж році, в листопаді, проводять обшук в його будинку, в результаті чого Ілля Григорович опиняється у в`язниці (у грудні 1908 року його заарештовують). Його батько до суду вніс заставу, і літа, через 5 місяців, революціонера, нарешті, випускають на свободу. Однак за революційну діяльність його відраховують з 6 класу гімназії. Ілля перебуває під наглядом поліції.

Еренбург в грудня 1908 емігрував до Парижа. Тут він продовжує свою революційну діяльність. У Парижі він знайомиться з Леніним, зустрічається з більшовиками. У той час кличка Еренбурга була Ілля Кошлатий (через скуйовдженою шевелюри). Ленін ще згадає його під цим прізвиськом, коли прочитає його перший роман. Проте захоплення більшовизмом виявилося недовгим, так само як і католицизмом. Через деякий час Ілля вирішив зайнятися літературною діяльністю і відійти від політичного життя.

Перші збірки віршів

Еренбург почав складати вірші ще в 1909 році. Як він зізнається, це вийшло "випадково": Ілля Григорович захопився дівчиною, що любила поезію. У Парижі в 1910 році був виданий перший його збірку віршів. Потім з`явилися ще три: в 1911 році – "Я живу", в 1913 – "Будні", в 1914 – "Дитяче". Еренбург пише про лицарів і сеньорах, гробі Господньому і Марії Стюарт. На молодого поета звернув увагу Брюсов. "Будні" – з`явився в 1913 році збірка – свідчить про те, що у автора ілюзій з приводу "старого суспільства" вже не залишилося. У 23 роки Ілля Григорович досить відомий серед паризької богеми як перспективний поет.

Після початку Першої світової війни Ілля Григорович спробував записатися у французьку армію іноземним добровольцем, однак за станом здоров`я був визнаний непридатним.

Робота кореспондентом на Західному фронті

У період з 1914 по 1917 рік він був кореспондентом російських газет, працював на Західному фронті. Саме ці військові кореспонденції – початок його журналістській діяльності. Ілля Еренбург в 1915 і 1916 роках публікував нариси і статті в московській газеті "Ранок Росії". Потім, в 1916-17 рр., Писав для петербурзьких "Біржових відомостей".

Нові арешти

Ілля Еренбург в липні 1917 року повернувся до Росії. Однак спочатку він не прийняв Жовтневу революцію. Це знайшло відображення в його книзі 1918 року "Молитва про Росію".

Після короткочасного арешту, що відбувся у вересні 1918 року, він вирішив відправитися до Києва, а потім виїхав до Коктебель. Еренбург повернувся восени 1920 року в Москву. Тут він знову був заарештований, проте незабаром звільнений. Ілля Еренбург в Москві працював у Театральному відділі Наркомосу завідувачем дитячою секцією. Керував відділом у той час Всеволод Мейєрхольд.

Нові збірки віршів

У період з 1918 по 1923 рр. Еренбург створив безліч збірок віршів. У 1919 році з`явився "Вогонь", в 1921 – "Переддень" і "Роздуми", в 1922 – "Спустошувати любов" і "Зарубіжні роздуми", в 1923 – "Звірине тепло" та ін.

Еренбург знову за кордоном

Отримавши дозвіл від влади виїхати за кордон, в березні 1921 року Еренбург з дружиною відправився в Париж, зберігши при цьому радянський паспорт. У французькій столиці він познайомився і завів дружбу з багатьма діячами культури Франції – Пікассо, Арагоном, Елюаром та ін. З цього часу Еренбург жив в основному на Заході.

Він був висланий з Франції незабаром після приїзду (за прорадянську пропаганду). Еренбург влітку 1921 року перебував у Бельгії. Тут написав перший прозовий твір Ілля Еренбург. "Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів ..." – роман, створений в 1922 році. Цей твір приніс Іллі Григоровичу європейську славу. Еренбург бачив себе насамперед як сатирика.

Дуже важко було письменникові прибитися до одного берега – його не влаштовувало ні нове суспільство ("антигуманне"), ні старий порядок. Він не хотів жити в Росії, а в Парижі осісти у нього не було можливості. Тому Еренбург вирішили перебратися до Берліна. Ілля Григорович в період з 1921 по 1924 рік в основному жив у німецькій столиці. Тут він співпрацював у журналах "Нова російська книга" і "Російська книга". Ілля до 1923 року продовжував складати і публікувати вірші, після чого вирішив повністю переключитися на створення прозових творів.

Життя у Франції, нові твори

Після того як в 1924 році до влади у Франції прийшов "Лівий блок", Ілля Григорович отримав дозвіл оселитися в цій країні. З цього часу Еренбург в основному жив у Парижі.

Більше 20-ти книг створив у 1920-і роки Ілля Еренбург. Книги його варті уваги. Серед них можна відзначити вийшли в 1922 році "Неправдоподібні історії" - в 1923 – "Тринадцять трубок" (збірка новел), "Життя і загибель Миколи Курбова" і "Трест Д. Є. Історія загибелі Європи" - в 1924 – "Любов Жанни Ней" - в 1926 – "Літо 1925" - в 1927 – "У проточному провулку" та інші. Еренбург в 1928 році створив роман під назвою "Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца", який був опублікований в 1989 в СРСР. "Єдиний фронт" з`являється в 1930 році.

1930-і роки в житті і творчості Еренбурга

Поїздки в Німеччину, Іспанію та інші європейські країни, вчинені ним у 1930-і роки, переконують Іллю Григоровича в наступі фашизму. Еренбург активно включається в суспільне життя СРСР. У 1932 році він стає паризьким кореспондентом "Известий", відвідує будівництва перших п`ятирічок (роман "День другий", опублікований в 1933 році, є результатом цих відвідин). "Не переводячи подиху" – роман, який був створений в 1935 році після поїздки по півночі країни, яку Еренбург скоїв в 1934 р

Основну частину часу в період розгорнулася в Іспанії Громадянської війни (1936-39 рр.) Ілля Григорович перебував у цій країні. Він служив кореспондентом "Известий" в Іспанії, в республіканській армії. Тут він створив безліч нарисів і статей, а також "Що людині треба" – роман, виданий в 1937 році.

Крім журналістської роботи, Еренбург також виконував дипломатичні доручення. На міжнародних конгресах, що проводяться на захист культури (в 1935 і 1937 роках), він був представником нашої країни, виступав як радянський письменник-антифашист.

Після 15-річної перерви в 1938 році Еренбург знову повернувся до поезії. Вірші він продовжив писати до кінця свого життя.

Повернення в СРСР, роки Великої Вітчизняної війни

Після того як німці в 1940 році захопили Францію, він повернувся вже остаточно в СРСР. Тут він взявся за написання роману під назвою "Падіння Парижа". Його перша частина була опублікована на початку 1941 року, а цілком весь роман – в 1942 році. Тоді ж цей твір удостоєне було Сталінської премії.

Еренбург Ілля Григорович в роки Великої Вітчизняної війни служив військовим кореспондентом. Він працював у газеті "Червона Зірка". Статті його були опубліковані не тільки в цій газеті, а й в інших – "Известиях", "Правді", деяких дивізійних газетах і за кордоном. Усього близько 3 тис. Його статей вийшло в друк в період з 1941 по 1945 рр. Антифашистські памфлети і статті увійшли в тритомник публіцистики, названий "Війна" (1942-44 рр.).

В цей же час Ілля Григорович продовжив створювати та публікувати поеми і вірші про війну. Задум його роману "Буря" з`явився у воєнні роки. Твір було завершено в 1947 році. Через рік Еренбург отримав за нього Державну премію. У 1943 році були опубліковані "Вірші про війну".

Повоєнні роки в житті і творчості Еренбурга

Ілля Григорович у повоєнний час продовжував творчу діяльність. У 1951-52 рр. був опублікований його роман "Дев`ятий вал", а також повість "Відлига" (1954-56 рр.). Повість викликала гострі суперечки. Назва її стало використовуватися для позначення цілого періоду, який пройшла наша країна у суспільно-політичному розвитку.

Еренбург в 1955-57 роки писав літературно-критичні есе, присвячені французькому мистецтву. Загальна назва їх – "Французькі зошити". Ілля Григорович в 1956 році добився проведення в столиці СРСР першої виставки Пікассо.

В кінці 1950-х років почав працювати над створенням книги мемуарів Ілля Еренбург. Твори, включені до неї, об`єднані під назвою "Люди. Роки. Життя". Книга ця була видана в 1960-і роки. На шість частин розділив її Ілля Еренбург. "Люди. Роки. Життя" включає не всі написані ним мемуари. Лише в 1990 році вони були видані повністю.

Громадська діяльність Іллі Григоровича

До кінця свого життя Ілля Еренбург вів активну громадську діяльність. У період з 1942 по 1948 р він був членом ЄАК (Європейського антифашистського комітету). А в 1943 році став головою комісії ЄАК, праця над створенням "Чорної книги", в якій розповідалося про звірства, які фашисти зробили проти євреїв.

Книга ця, однак, була заборонена. Вона була опублікована пізніше в Ізраїлі. Через конфлікт з керівництвом в 1945 році письменник Ілля Еренбург вийшов зі складу цієї комісії.

ЄАК був ліквідований в листопаді 1948 року. Почався процес проти його керівників, який завершився тільки в 1952 році. У матеріалах справи фігурував і Ілля Еренбург. Арешт його, проте, Сталін не був санкціонований.

Еренбург у квітні 1949 року був одним з організаторів Першого Всесвітнього конгресу прихильників миру. Також з 1950 року Ілля Григорович брав участь у діяльності Всесвітньої ради миру в якості віце-президента.

Нагороди

Еренбург кілька разів обирався в Верховна Рада СРСР депутатом. Двічі він був лауреатом Державної премії СРСР (у 1942 і 1948 рр.), А в 1952 році отримав Міжнародну Ленінську премію. У 1944 році Іллі Григоровичу вручили орден Леніна. А уряд Франції зробило його кавалером ордена Почесного легіону.

Особисте життя Еренбурга

Ілля Еренбург двічі був одружений. Він жив деякий час з Катериною Шмідт в цивільному шлюбі. У 1911 році з`явилася на світ донька Ірина (роки життя – 1911-1997), яка стала перекладачем і письменником. Другий раз Ілля Григорович одружився на Любові Козинцева, художниці. З нею він прожив до кінця своїх днів.

Смерть Іллі Еренбурга

Після тривалої хвороби Ілля Еренбург помер у Москві 31 серпня 1967. Його поховали на Новодівичому кладовищі. На могилі через рік встановили пам`ятник. На ньому по малюнку Пабло Пікассо, його друга, вибитий профіль Іллі Григоровича.

Сподіваємося, з цієї статті ви дізналися щось нове про таку людину, як Ілля Еренбург. Біографія його, звичайно, коротка, але найважливіші моменти ми намагалися не упустити.