Жанри давньоруської літератури

Давньоруська література бере свій початок з часів Київської Русі. За вісім століть вона пройшла кілька етапів розвитку. Перший - це становлення і розквіт літератури часів Київської Русі. Виникла вона на ґрунті міфології слов`ян, усної творчості народу і засвоєння (після введення християнства) літературного досвіду Візантії та Болгарії.

Зараз ми маємо два види пам`яток давньоруської літератури: оригінальні та перекладні. З прийняттям християнства, будівництвом храмів і запровадженням шкільної освіти зріс попит і на християнську церковну літературу, богослужебні книги. Це і призвело до появи перекладної літератури, санкціонованої церквою (патерики, житія, біблійні книги та ін.). Приходила перекладна література на Русь головним чином з Візантії. Ввозилося в першу чергу те, що було необхідно для практичних потреб нового християнського культу. Твори не тільки дбайливо зберігали, а й переписували, тобто їх літературна доля тривала на новій суспільно-історичної та культурної грунті.

Д. Ліхачов вказував, що з Візантії перекочували далеко не всі жанри давньоруської літератури. Деякі й зовсім не потрапили на наш грунт, а деякі створювалися заново, самостійно. Обумовлено це різними стадіями розвитку візантійського суспільства і давньоруського. Це стосується, наприклад, віршованих творів, вони переводилися прозою і осмислювався по-новому. Досвід перших болгарських поетів викликав продовження на Русі. Так само йде справа і з прислів`ями. У Візантії їх почали збирати ще в 12 столітті, а збори російських прислів`їв почалося тільки в 17 столітті. З цього випливає, що не можна зводити жанри давньоруської літератури до візантійської жанровій системі. Вони спочатку стояли на різних щаблях.

Основні жанри давньоруської літератури представлені літописами, «повчаннями», агіографічними творами (життєписами святих), ораторсько-моралізаторської прозою.

Більшість з них було затребувано в богослужіннях. Активно використовувалися біблійні тексти, перекладні вченими-просвітителями Кирилом і Мефодієм та їх учнями з грецької мови. Деякі жанри давньоруської літератури призначалися для непростого монастирського побуту. Свою регламентацію мало навіть келійне читання, в результаті чого з`явилося кілька типів співів, житій.

В рамках одних жанрів розвивалися нові твір (наприклад, у зв`язку з канонізації святих поступово виникали нові житія). Інші ж обмежувалися колом певних творів, і введення нових не допускалось (Євангеліє, Псалтир, Послання апостолів). Але, незважаючи на це, і ті, й інші зберігали свої формальні ознаки.

Менш пов`язані традиціями були так звані «світські» жанри давньоруської літератури. Правда, світськими вони були не за змістом, а за призначенням для читання в миру. Вони не прив`язувалися до богослужінь (хоча теж мали церковну тематику), до певних моментів у житті людини, могли читатися в будь-який час, тому не мали строгих зовнішніх ознак. До цих жанрів, теж прийшли з Болгарії та Візантії, відносяться історичні твори («Повість про руйнування Єрусалима» Йосипа Флавія, «Девгеніево Діяння»), хроніки і апокрифи. Останні не були освячені церквою і писалися на теми Старого і Нового Завіту, які доповнювали і уточнювали Біблію. Найпопулярнішими героями апокрифів були апостоли Петро і Павло, Ілля і Моісей- один з яскравих прикладів такого твору - «Ходіння Богородиці по муках».

Починаючи з 12 століття, давньоруська література досягла вже такого рівня розвитку, що не тільки сама не стояла на місці, а ще й впливала на розвиток культури балканських країн.