Відомі і невідомі адресати любовної лірики Лермонтова

Так склалося, що твори Михайла Юрійовича Лермонтова часто вивчають у порівнянні з Пушкіним. У цих поетів багато вірші не тільки на одну і ту ж тему, але навіть з однаковими назвами: «В`язень», «Батьківщина». Хоча при всій удаваній схожості, між Пушкіним і Лермонтовим дуже велика різниця.

Пушкін складався як поет на хвилі піднесення руху декабристів, а творіння Лермонтова існували в епоху гонінь. До того ж, Михайло Юрійович був по життю самотній. Адже досі всі адресати любовної лірики Лермонтова невідомі, хоча тема кохання - головна в його творчості. Пушкін захоплювався, любив, одружився, у нього були діти.

Лермонтов не встиг нічого цього зробити. Його мати рано померла, деспотична за своїм характером бабуся Єлизавета Олексіївна Арсеньєва забороняла маленькому Міші бачитися з батьком. Події в сім`ї наклали печатку на життя поета в цілому. Потім служба в армії, яка також обмежує особистість, не дає розвинутися польоту фантазії.

Мотиви смутку можна побачити скрізь: у творах про батьківщину, героїв і подвиги. Всі персонажі самотні. Всі захоплення Михайла Юрійовича, часом дуже сильні і пристрасні, що не закінчувалися нічим. Любовні вірші Лермонтова мають мотив розчарування, недовіри і нерозуміння суспільства: «Виходжу один я на дорогу», «Біліє парус одинокий», «Любити, але кого», «Сумно я дивлюся не наше поколенье».

Достовірно відомі адресати любовної лірики Лермонтова - це Софія Сабурова, Катерина Сушкова, Варвара Лопухіна, Наталія Іванова та Марія Щербатова. Цікаво, що в один і той же час поет міг написати вірш, присвячений одній жінці, і тут же створити палке визнання в любові для іншої. «Я не принижуючи перед тобою» розповідає про період розриву з Наталією Івановою і написано в 1832 році, тоді ж з`явилася рядки «Вона не гордої красотою спокушає юнаків живих», звернені до Варвари Лопухиной.

На думку одних вчених, що вивчають творчість поета, саме ці жінки справили на нього основний вплив. На думку інших, адресати любовної лірики Лермонтова ще не визначені точно. Незважаючи на велику кількість досліджень, конкретних даних з цього приводу немає, всі міркування носять гаданий характер.

«Що ж мені так боляче і так важко? Чекаю ль чого? Чи шкодую про що? »- У цих рядках оголена вся сутність поета. З одного боку він чекає, а з іншого немає. Шкодує і тут же залишається байдужим. Таким же був поет і в любові. Він був самотній, запальний і далеко не завжди поводився благородно. Спочатку Лермонтов пристрасно любить Катерину Сушкову, а потім йде на все, щоб зіпсувати цій дівчині життя. Пише анонімний лист, яке засмучує заручини, і вважає при цьому себе героєм.

За що дійшли до нас спогадами сучасників скласти цілісну картину внутрішнього світу поета неможливо. Лермонтов чи то зустрічався з цією особливою, чи то ні. Всі його любовні захоплення закінчувалися провалом. На момент трагічної загибелі на дуелі поет не був одружений. Всі адресати любовної лірики Лермонтова досі достеменно невідомі і, швидше за все, так і залишаться в таємниці.

І серед усіх поетів 19 століття у Лермонтова сама «нескінчена» доля. Така внутрішня душевна невлаштованість проходить через всю його лірику і життєстверджуючих, як у Пушкіна, віршів у Лермонтова практично немає. Якщо вірш Олександра Сергійовича «У глибині сибірських руд» закінчується закликом до дії і вірою у світле майбутнє, то такої кінцівки не зустрінеш ні в одному з творів, яке написав Лермонтов.

Любовна лірика поета також сповнена смутку й печалі. Якщо говорити про його життя в нашому звичному людському розумінні - це життя нереалізованого людини. Хоча багато дослідників впевнені, що якби Лермонтов прожив стільки, скільки Пушкін, то він би перевершив останнього у своїй творчості. Але доля розпорядилася по-іншому. Поет прожив лише юність і не досяг періоду зрілості.