Мотив самотності в ліриці Лермонтова. Тема самотності в ліриці М.Ю. Лермонтова

Мотив самотності в ліриці Лермонтова проходить рефреном через усі твори. В першу чергу це пов`язано з біографією поета, наклала відбиток на його світогляд. Він рано втратив матір, стосунки з батьком не склалися. Єдиною близькою людиною була бабуся - Єлизавета Арсеньєва, яка в маленькому Міші душі не чула. Вже в дитинстві Лермонтов усвідомив, що відрізняється від оточуючих. Протягом всієї свого недовгого життя поет був самотній. Мотив самотності в ліриці М.Ю. Лермонтова - це не тільки тематика його творчості, а й стан душі.

«Поет зовсім іншої епохи»

Так називав поета Бєлінський, порівнюючи з А.С. Пушкіним. Вже в ранній ліриці Лермонтова з`являються провідні мотиви його творчості: поетичне обраність, яке тягне за собою самотнє існування. Але він розуміє, що не в силах що-небудь змінити, тому свого роду изгнанничество приймає добровільно. «Я звик до самоти», - зізнається ліричний герой, який так схожий на самого Лермонтова.

На характер поета вплинуло і час, в який він жив і творив. Війна з Наполеоном, повстання декабристів - ці події відклалися в пам`яті не тільки Лермонтова, але всіх його сучасників. Так, у вірші «Дума» поет приходить до висновку, що песимістичні настрої характерні для всього покоління. Ліричний герой - втомлений, оточений натовпом, але самотня людина. Його турбує бездіяльність, байдужість людей до суспільного життя.

Мотив самотності в ліриці М.Ю. Лермонтова (матеріал «Парус»)

Знаменитий «Парус» поет написав у сімнадцять років. Грунтом для нього стали особисті переживання юного Лермонтова. Через конфлікт з професором поетові довелося кинути Московський університет і за наполяганням бабусі переїхати в Петербург для вступу до школи юнкерів. Переживання поета про майбутнє лягли в основу вірша. Образи моря, бурі, вітрила супроводжують мотиви скорботи і самотності в ліриці Лермонтова, особливо в ранній творчості. Ліричного героя можна охарактеризувати як бунтівного і самотнього. Саме таким і був сам поет, все життя «шукав бурі».

Один у натовпі

Розумний і освічений Лермонтов важко сходився з людьми. Свою несхожість на інших він побачив ще в дитинстві. За спогадами сучасників, він був прямим, їдким, потайним людиною, тому часто його недолюблювали і навіть ненавиділи. Лермонтов сильно страждав від неможливості бути зрозумілим.

Так, у вірші «Як часто, строкатою юрбою оточений ...» він малює суспільство бездушних людей, позбавлених людського тепла. Фальшива, обмежена натовп пригнічує ліричного героя, він розуміє, що йому тут не місце. Мрійливо він малює образ коханої. На жаль, він усвідомлює, що це все обман, а він все так само самотній.

Мотив самотності в ліриці Лермонтова звучить і в творі «Виходжу один я на дорогу ...», який він написав за три місяці до своєї загибелі. У ньому поет філософськи підводить підсумки свого життя, розмірковує про смерть. «Чекаю ль чого? / Шкодую про що? »- Запитує у себе ліричний герой. Він мріє солодко заснути під дубом, насолоджуючись співом коханої.

Свою швидку трагічну загибель поет передчуває і у вірші «Пророк», написаному за кілька тижнів до смерті. Лермонтова не залишає почуття скорботи, він сповнений відчаю, він не вірить у визнання нащадків, цінність своєї праці. Він порівнює себе з пророком, якому судилися гоніння і нерозуміння оточуючих.

Любовні страждання, що знайшли відображення в ліриці поета

Відомо, що Лермонтову не щастило в коханні. Найсильніша прихильність поета, образ якої залишився жити на сторінках творів і в рядках віршів, - чарівна Варенька Лопухіна - стала чужою дружиною. Складні взаємини пов`язували їх до самої смерті поета, звістка про яку остаточно зламало Варвару. Вона пережила улюбленого всього на десять років. Саме риси Лопухиной він шукав в інших жінках.

Ще одна муза поета - Катерина Сушкова - лише грала його почуттями, втім, як і Наталія Іванова, що змінила йому. Не дивно, що тема самотності в ліриці М.Ю. Лермонтова особливо яскраво простежується в любовних віршах.

«Ми випадково зведені долею» - перший твір, адресований Варенька Лопухіної. Уже в ньому звучить мотив розлуки, неможливості щастя і взаємної любові. У вірші «Жебрак» мотив самотності в ліриці Лермонтова викликаний нерозділеними почуттями. Твір був написаний в 1830 році і має відношення до раннього творчості поета. У вірші Лермонтов порівнює себе з убогим, якому замість подаяння поклали в руку каміння. Такими були стосунки поета з Катериною Сушкова, які й лягли в основу твору.

Цикл віршів, присвячених Наташі Іванової, - історія нерозділеного кохання і гіркого розчарування. «Я недостойний, може бути, / Твоєї любові», - звертається до неї автор. «Ні, не тебе так палко я люблю ...» - пише поет незадовго до загибелі. Кому присвячено цей вірш, до кінця не встановлено.

Самотність або свобода?

Мотиви самотності, туги за свободу в ліриці М. Ю. Лермонтова - центральні у вірші «Хмари». Воно було написано в 1840 році, напередодні другої заслання поета на Кавказ. Образи хмар, хвиль і хмар символізують свободу, якої так не вистачає ліричному героєві. Він порівнює себе з хмаринками, з іронією називає їх «вигнанцями». Свобода і самотність у творчості поета не можуть існувати одне без одного. Так, у вірші «Желанье» герой жадає тимчасової свободи, а в «В`язні» вона стає єдиною метою.

«На півночі дикому стоїть самотньо ...»

Лермонтов ніколи не займався перекладами, проте взимку 1841, незадовго до загибелі, зробив кілька перекладів вірша німецького поета Генріха Гейне, які увійшли в «Ліричний цикл». Нам цей твір відомо як «На півночі дикому стоїть самотньо ...». У ньому особливо виразно відчувається мотив самотності в ліриці Лермонтова. Ми знаємо, що через непростого характеру поета не розуміли і не брали. А йому так хотілося тепла, підтримки близької людини.

Образ сосни, що росте на крайній півночі, уособлює думки і настрої самого Лермонтова. У самотньому дереві поет впізнав себе. Однак він не втрачав надії зустріти справжнього друга - у вірші його прототипом стала пальма, зростаюча на півдні і така ж самотня, як і сосна.

Замість висновку

Тема самотності в ліриці М.Ю. Лермонтова прийшла на зміну світлої поезії А.С. Пушкіна. Поет усе життя боровся з навколишнім світом і глибоко страждав від того, що його не розуміють. Душевні переживання знайшли відображення в його творчості, пронизаному тугою і скорботою.

Любов у Пушкіна - світле, надихаюче почуття, а у Лермонтова вона невіддільна від печалі і болю. Так, письменник і критик Дмитро Мережковський назвав Олександра Сергійовича денним, а Михайла Юрійовича - нічним світилом нашої поезії.

Думки і погляди Лермонтова були нові і незрозумілі для Росії, тому йому складно було знайти однодумців. Його двічі відправляли в посилання, вірші піддавали жорсткій цензурі. Але, незважаючи на все це, поет боровся, прямо висловлював свої почуття і думки, при цьому усвідомлено прирікаючи себе на самотність.