Тема кохання у творчості Буніна Івана Олексійовича

Проблема глибоких людських почуттів дуже важлива для письменника, особливо для того, який тонко відчуває і яскраво переживає. Тому тема кохання у творчості Буніна відіграє вагому роль. Їй він присвятив багато сторінок своїх творінь. Справжнє почуття і вічна краса природи часто співзвучні і рівноцінні у творах письменника. Тема кохання у творчості Буніна йде поруч з темою смерті. Сильні почуття бувають не тільки радісними, вони часто розчаровують людини, стають причиною терзань і мук, що може призвести до глибокої депресії і навіть до смерті.

Тема кохання в творчості Буніна часто пов`язана з темою зради, бо смерть для письменника - не тільки фізичний стан, а й психологічна категорія. Той, хто зрадив свої чи чужі сильні почуття, назавжди помер для них, хоча і продовжує тягнути своє жалюгідне фізичне існування. Життя без любові прісне і нецікаве. Але не кожна людина здатна випробувати її, як не всякий проходить випробування нею.

Зразком того, як виражена тема кохання у творчості Буніна, може служити розповідь "Сонячний удар" (1925 г.).

Саме сонячний удар нагадувало за своєю силою почуття, що охопило поручика і маленьку засмаглу жінку на палубі пароплава. Він раптово запропонував їй вийти на найближчій пристані. Вони разом зійшли на берег.

Для опису пристрасних почуттів, які відчували герої при зустрічі, автор використовує такі епітети: "рвучко", "шаленому" - дієслова: "кинувся", "задихнулися". Оповідач пояснює, що їхні почуття були сильні ще й від того, що герої ніколи в своєму житті не відчували подібного. Тобто почуття наділені винятковістю та унікальністю.

Спільне ранок в готелі так охарактеризовано: сонячне, жарке, щасливе. Це щастя відтінений дзвоном, оживлено яскравим базаром на готельної площі з різноманітними запахами: сіна, дьогтю, складної пахучості російського повітового міста. Портрет героїні: маленька, незнайомка, як сімнадцятирічна дівчина (можна приблизно позначити вік героїні - близько тридцяти). Вона не схильна до збентеження, весела, проста і розважлива.

Вона каже поручику про затемнення, ударі. Герой поки не розуміє її слів, на нього "удар" ще не проявив своєї дії. Він проводжає її і повертається все ще "безтурботно і легко" до готелю, як каже автор, але в його настрої вже щось змінюється.

Для поступового наростання занепокоєння використано про номери: порожній, не такий, дивно, чашка недопитого нею чаю. Відчуття втрати підсилює ще не вивітрився запах її англійського одеколону. Дієслова описують наростаюче хвилювання поручика: серце стислося ніжністю поспішає закурити, ляскає себе стеком по халявах чобіт, ходить взад-вперед по кімнаті, фраза про дивну пригоду, на очах сльози.

Почуття наростають, вимагають виходу. Герою потрібно відгородитися від їхнього джерела. Він закриває ширмою неприбрану постіль, закриває вікна, щоб не чути тепер того базарного шуму, який спочатку так йому подобався. І йому раптом до смерті захотілося приїхати в те місто, де вона живе, але розуміючи, що це неможливо, він відчув біль, жах, розпач і повну непотрібність подальшій своїй без неї життя.

Проблема любові найяскравіше виражена в сорока оповіданнях циклу про темних алеях, які складають цілу енциклопедію почуттів. У них відображено їх різноманітність, що займає письменника. Звичайно, на сторінках циклу частіше зустрічається трагізм. Але оспівує автор гармонію любові, злиття, нерозривність чоловічого і жіночого начал. Як справжній поет, автор постійно шукає її, але, на жаль, знаходить далеко не завжди.

Твори Буніна про кохання відкривають нам його нетривіальний підхід до їх опису. Він вслухається в звуки любові, вдивляється в її образи, вгадує силуети, намагаючись відтворити повноту і гаму складних нюансів відносин між чоловіком і жінкою.