Зощенко "Історія хвороби". Короткий зміст "Історії хвороби" Зощенко

Творчість Зощенко - явище досить самобутнє в російській літературі радянського періоду. У письменника був свій власний погляд на процеси, характерні для того часу, в якому він жив. Автор вивів у сатиричному описі цілу галерею персонажів, які згодом породили загальне визначення "Зощенківський герой".

Персонажі автора

Своїх персонажів Зощенко ілюстрував завжди з гумором. Твори письменника зрозумілі і доступні простим читачам, і насамперед тому, що їхні герої являють собою звичайних людей того часу, простих обивателів. Так, наприклад, в оповіданні "Баня" персонаж кілька неуважний, незграбний, явно небагатий. У творі ілюструється ситуація, коли головний герой втратив свій номерок і пропонує пошукати його "за прикметами", пропонуючи мотузку від номерки, після чого описує пошарпане, старе пальтечко з відірваним кишенею і одним ґудзиком. Автор в цьому оповіданні показує комічність ситуації саме через ілюструється образ. Та й усі твори письменника присвячені саме таким випадкам.

Комічна проза як новий художній інструмент

Слід зазначити, що Зощенко стояв біля самих витоків сатирико-гумористичної російської прози. Саме він створив оригінальну комічну новелу, яка стала продовженням традицій раннього Чехова, Лєскова і Гоголя в нових історичних обставинах. У підсумку йому вдалося сформувати свій власний, абсолютно неповторний мистецький стиль. Близько сорока років присвятив російській прозі Михайло Зощенко. "Історія хвороби", "Баня", інші оповідання та фейлетони стали класикою сатиричного жанру того часу. На шляху своєї творчості сам автор зазначає, що поступово позбавляє свої розповіді утрирування, підкреслюючи, що коли в суспільстві будуть говорити абсолютно вишукано, він відвіку не відстане.

Структурна перебудова творів автора

Слід зазначити, що відмова від оповіді не був просто формальним актом. Ця подія спричинила за собою структурну перебудову новел Зощенко. Зміні піддалася стилістика, сюжетні композиційні принципи. Також широко вводиться психологічний аналіз. "Історія хвороби" Зощенко - одне з таких "оновлених творів". На прикладі цього та багатьох інших "свіжих" оповідок можна відзначити, що навіть зовні твори стають іншими - їх обсяг став більше колишніх в два, а то й три рази. Нерідко автор ніби повертається до свого раннього досвіду. Але тепер це вже більш зрілий підхід, якісно нове ставлення до комічних творів. Проводячи аналіз оповідання Зощенко "Історія хвороби", стає видно, що письменник по-новому використовує традиції беллетризованной сатирико-гумористичної новели.

Художні прийоми

Фейлетон спрямований проти існуючого "малосимпатичних стилю" (як делікатно висловлюється сам автор) роботи установ, відповідно до якого встановлена зовні слабо помітна, але досить дієва система поділу населення на дві категорії, нерівність між якими було висловлено досить явно: по одну сторону "ми ", а по інший -" ви ". Насправді ж, як сам автор стверджує, "ви" - це і є "ми", а "ми" - частково "ви". У фіналі звучить сумне застереження про деяку недоладності. Саме ця невідповідність, що досягла певної гротескової мірою, і викрита у творі М. М. Зощенко "Історія хвороби". Що ж собою являє оповідання? Про це далі у статті.

Короткий зміст

"Історія хвороби" Зощенко ілюструє звичаї і побут якоїсь особливої лікарні, де відвідувачів зустрічає "життєрадісний" плакат на стіні про режим видачі трупів. При цьому знову надійшов хворий висловлює своє невдоволення подібним оголошенням. На що фельдшер відповідає, що критиці даний плакат може бути підданий тільки видужали людьми, а одужання в лікарні - явище малоймовірне. Далі по ходу розповіді головному герою доводиться пережити ще кілька потрясінь. Спочатку медсестра його приводить у ванну кімнату, де стоїть одна ванна, в якій вже сидить стара жінка. Герою пропонується залізти до старої і вимитися. Ясна річ, за нормальних обставин медсестрі слід було б принести вибачення і перенести процедуру купання на інший час. Але співробітниця лікарні звикла бачити перед собою пацієнтів, а не людей. А з хворими церемонитися вона не вважає за потрібне. І при вигляді замішання знову надходження хворого вона просто говорить про те, що старій, власне, все одно, хто буде з нею у ванній, оскільки вона не реагує ні на що, зважаючи підвищеної температури тіла. На цьому випробування героя не закінчуються. Він отримує халат не за розміром, потім, через кілька днів, наближаючись було до одужання, заражається кашлюк. І все та ж, що і на початку розповіді, медсестра каже йому про те, що, мабуть, він підхопив хворобу з сусіднього флігеля. По сусідству розташовувалося дитяче відділення. Медсестра припустила, що герой мав необережність поїсти з тарілки, якій перед цим користувався хтось з кашлюк. При цьому Зощенко підкреслює, що винен не персонал лікарні, який відповідає за стерильність, а сам пацієнт, який веде себе настільки необачно. Коли ж головний герой поправляється, йому ніяк не вдається виписатися. То про нього забувають, то когось немає на місці, то персонал установи зайнятий. Ми привели далеко не всі події, що мали місце бути в оповіданні, а тільки їх короткий зміст. "Історія хвороби" Зощенко закінчується для пацієнта вже вдома.

"Останнє випробування" героя

Так, пацієнтові довелося багато пережити ... Про це можна здогадатися, навіть не обтяжуючи себе прочитанням повного розповіді, досить переглянути наведене вище короткий зміст. "Історія хвороби" Зощенко, однак, на цьому не закінчується. Що ж було далі? Після того як пацієнт покинув все-таки лікарню і повернувся додому, його дружина розповідає, що за тиждень до його повернення прийшло їй повідомлення про те, щоб вона забрала труп чоловіка свого. Як виявилося, послано воно було помилково. "Колишньому пацієнту" стало так неприємно, що він хотів було йти розбиратися в лікарню. Але згадавши, як там ідуть справи, передумав. І вирішив після цього "останнього випробування" лікуватися вдома, самостійно.

Образ центрального героя

Щоб найбільш точно уявити персонаж твору Зощенко "Історія хвороби", слід враховувати всі ті дрібні рисочки, які розкидані по окремих оповіданням. Велику тему розкриває всю творчість письменника в цілому. Читаючи твір Зощенко "Історія хвороби", ми бачимо психологічний портрет людини, яка звикла до незначного свого становища в суспільстві і до того, що вся доля його - ніщо порівняно з будь прийнятої інструкцією, параграфом або наказом. Автор намагається показати, що люди втрачають самоповагу тоді, коли до них перестають ставитися як до мислячим, оригінальним особистостям. Саме звідси починається схиляння людини перед чиновниками, невіра в безкорисливість тих, хто близький, запобігання перед тими, від кого йому доводиться залежати.

Вічне питання людського щастя

Твір Зощенко "Історія хвороби" - це ілюстрація не тільки нікчемного стану громадянина, але і залежність цього положення від суспільного устою, і небажання людини що-небудь міняти. Багатьом сучасникам письменника спочатку здавалося, що з спадщиною минулого вдасться покінчити досить швидко. Але сам автор ні тоді, ні пізніше не поділяв подібних благодушних ілюзій. Розповідь Зощенко "Історія хвороби" відображає, в першу чергу, реакцію письменника на помічену ним же так вражаючу його життєву чіпкість різноманітних громадських бур`янів, які не применшуючи при цьому здібностей обивателя і міщанина до пристосовництва і мімікрії. Згодом для вирішення одвічного питання про щастя людини виникають все нові і нові передумови, зумовлені потужними соціалістичними реформами, культурною революцією. Все це значно впливає на спрямованість і характер творчості Зощенко. У творах письменника з`являються деякі повчальні інтонації. Їх не було раніше в його оповіданнях. Автор не тільки - і навіть не стільки - намагається висміяти, скільки терпляче розтлумачити, роз`яснити, звернувшись до совісті й розуму читачів.

Висновок

Розповідь Зощенко "Історія хвороби" - це, в першу чергу, зображення крайньої неповаги, грубості, душевної черствості, що виявляються по відношенню до людини. Все це мерзенне ставлення доведено до межі. Виписуючись, наприклад, з лікарні, чоловік радий, що вийшов звідти хоча б живим. І, згадуючи, в яких умовах він там знаходився, вирішує все-таки хворіти вдома. І так відбувається повсюдно: де б не виявився "маленький" людина, скрізь він буде почувати себе якимось приниженим. А відбувається це лише тому, що в ньому інші бачать кого завгодно - покупця, хворого, просто відвідувача, але тільки не особистість, не людини.