Симоненко Петро Миколайович: біографія та фото. Перший секретар центрального комітету комуністичної партії України (КПУ)

Петро Симоненко є одним з тих політиків, яких Україна сьогодні намагається викреслити зі свого життя, хоча в рядах державних управлінців він провів понад 20 років. Має величезний досвід, але його політичні погляди не розділяються нинішньої «верхівкою» цієї країни.

Симоненко – депутат Верховної Ради кількох скликань, «хронічний» кандидат у президенти. Беззмінний лідер комуністів на даний момент вважається опальним. Його будинок спалили, його особистістю цікавиться служба безпеки, і на офіційних заходах імпозантного Симоненко більше не побачиш ...

Дитинство і юність політика

Симоненко Петро Миколайович з`явився на світ 1 серпня 1952 року в місті Сталіно Української РСР. Сьогодні це Донецьк. Батьки його були приїжджими, із Запорізької області. Батько трудився трактористом, а мати – лікарняній санітаркою. Сім`я була дуже проста, жили скромно.

З раннього дитинства хлопчикові доводилося замислюватися про те, як складно дістається шматок хліба. Він дивився на важку працю своїх батьків, та й сам намагався допомагати. Так, наприклад, юний Петро мав розряд з плавання, брав участь у змаганнях, за що отримував талони на харчування. Взагалі, спорт займав у його житті важливе місце. Крім плавання, він захоплювався боксом. В останньому виді спорту він досяг непоганих успіхів, і, якби продовжив займатися боксом, то, можливо, сьогодні ми про нього знали як про видатного спортсмена, а не політиці.

Але професію після школи Петро Симоненко, біографія якого почалася на Донбасі, вибрав традиційну для даного регіону і ніяк зі спортивною сферою не пов`язану. Юнак вступив до Донецького політех на спеціальність гірничого інженера-електромеханіка. Цей інститут в 1974 році Симоненко закінчив з відзнакою.

Початок трудової діяльності

Втім, довго трудитися за фахом йому не довелося. Всього лише рік новоспечений інженер пропрацював конструктором у Донецькому проектному інституті «Дондіпровуглемаш». Влаштувався туди відразу після випуску – в 1974-му, і пішов вже в 1975-му.

Через шістнадцять років Симоненко ще раз намагався реалізувати себе у промисловій галузі, заміщаючи главу корпорації «Укрвуглемаш». Але все-таки основною сферою діяльності для нього стала громадська робота, а потім – велика політика.

Перші політичні проби

Активне політичне життя Симоненко Петро Миколайович починає в 1975 році з посади інструктора Донецького міського комітету ЛКСМУ. Потім він стає завідувачем відділом цієї структури, а ще трохи пізніше – другим секретарем.

Дослужившись до першого секретаря обласного комітету ЛКСМУ і пробувши на цій посаді 6 років (з 1982-го по 1988-й), молодий і честолюбний діяч переїздить до Маріуполя, де стає секретарем місцевого комітету КПУ. Але надовго тут не затримується. Вже через рік його призначають секретарем з ідеологічної роботи Донецького обкому Комуністичної партії України.

Бачачи в управлінській сфері для себе великі перспективи, Симоненко поступив і закінчив Київський інститут політології. Тепер професійному політологу нічого не заважало пробиватися ще вище.

Перший секретар ЦК КПУ: кар`єрний злет

Але тут якраз грянув 1991-й рік. Розвалився Союз, і діяльність КПРС, а також КПУ була заборонена. Майно осередків оголосили національною власністю, а самі структури розпустили.

Комуніст з багаторічним стажем, Симоненко Петро Миколайович не міг змиритися з таким станом речей. Він активно влився в рух щодо відновлення доброго імені та прав КПУ, очоливши відповідну ініціативну групу, яка, звичайно ж, була неформальною. В організацію увійшла частина колишніх секретарів деяких обкомів, кілька депутатів Ради і промисловців.

Симоненко знову став секретарем Донецького обкому, а діяльність групи була настільки потужною, що їй навіть вдалося провести «підпільний» з`їзд комуністів всеукраїнського характеру. Все відбувалося в режимі повної таємності. У конференції взяли участь більше трьохсот делегатів з усієї країни.

У 1993 році старання активістів увінчалися успіхом. 14 травня Верховна Рада вирішила, що Комуністична партія України має право жити і створювати свої організації. Приблизно через місяць головний борець за легітимність партії був обраний першим її секретарем.

Депутатський дебют

Настільки висока посада в партії, яка продовжувала залишатися в Україні досить впливовою силою, просто зобов`язувала сина тракториста й санітарки йти далі. І він пішов. І в березні 1994-го Петро Миколайович потрапляє до Верховної Ради в якості депутата. Крім Симоненко, Комуністична партія України була там представлена ще майже сотнею народних обранців, і це було дуже гарним результатом.

Комуністи сформували фракцію, а керувати нею, природно, поставили блискучого оратора і дуже активної людини – Петра Миколайовича. Також він входив до комітету, який займається питаннями духовності і культури.

В якості депутата даного скликання Симоненко відзначився завзятою боротьбою проти першого Президента України Леоніда Кравчука і підтримкою його наступника – Леоніда Кучми. Також виступав проти Конституції, прийнятої в 1996 році.

Другий термін на посаді депутата Ради

На наступних виборах до Верховної Ради комуністів знову чекав успіх. Їм вдалося сформувати найбільшу парламентську фракцію чисельністю в 119 чоловік. Її вже традиційно очолив Симоненко Петро Миколайович.

Цього разу свої депутатські зусилля він сконцентрував не так на культурі і духовності, а на правовій реформі в країні, увійшовши у відповідний комітет. Двічі честолюбний комуніст намагався зайняти місце спікера Ради, але обидва рази йому не вистачило для цього всього лише п`яти голосів.

«Хронічний» депутат

Після закінчення повноважень Верховної Ради третього скликання Симоненко знову балотується в її депутати. І успішно проходить. І ця «історія» повторюється знову і знову. Головний комуніст країни не покидав стін парламенту з 1994 по 2014 рік, аж до настання кризи в Україні.

Його політична сила з кожним разом набирала все менше голосів виборців, але серед минулих в Раду завжди був Петро Симоненко. Україна до цього звикла. Він продовжував залишатися чудовим оратором, говорячи з парламентської трибуни полум`яні промови, і підкорював серця дам імпозантній зовнішністю, мелькаючи мало не кожен день на екранах телевізорів.

Під час «помаранчевої революції» підтримував президента Кучму, а потім вів боротьбу з Віктором Ющенком. Його авторству належить проект Конституції, де Україна оголошується парламентською республікою, тобто пост президента ліквідується. Втім, цього проекту не судилося реалізуватися.

Оскільки комуністи в парламенті грали все меншу роль, вони були змушені постійно з кимось об`єднуватися. Самий довгостроковий і продуктивний союз у соратників Симоненка вийшов з Партією Регіонів. Остання зараз також припинила своє існування.

Президентська епопея

У 1999 році громадянин України Петро Симоненко робить першу спробу зайняти головний пост країни і висуває свою кандидатуру в президенти. Кампанія принесла комуністу оглушливий успіх. Він набрав 22,24 відсотка голосів і вийшов у другий тур, але в підсумку програв боротьбу Леоніду Кучмі, відставши від нього майже на 20%.

Але мрія вибитися в першорядні політичні лідери України не покидає Петра Миколайовича. І в наступній президентській гонці (2004 року) він знову бере участь. Спроба номер два виявилася для нього набагато менш вдалою. Тільки 4,97% виборців віддали свої голоси «рульовому» КПУ.

А далі Симоненко котився вниз по похилій. На виборах 2010-го року він отримав 3,53%, а в підсумку дострокової виборчої кампанії в 2014 році – лише 1,53%. Правда, брати участь у виборах-2014 Петро Миколайович передумав через якийсь час після реєстрації. Але знімати кандидатуру було вже пізно, і йому довелося пройти цей шлях до кінця.

Українська криза і Симоненко

Однією з жертв «пожежі», що охопила країну в кінці 2013 року, став Петро Симоненко. Ситуація на Україні загострювалася з кожним днем все більше, а комуністи виступали проти Майдану, як колись вони виступали проти «помаранчевих».

Підтримка президента Віктора Януковича і Партії Регіонів виявилася для них фатальною і, схоже, надовго закрила шлях до високих державних посад. Україна сьогодні розслідує факти антидержавної діяльності Комуністичної партії, а беззмінний лідер «червоних» був змушений залишити країну. Його будинок спалили бунтівники, і СБУ загрожує залучити Симоненко до відповідальності, звинувачуючи його в сепаратизмі.

Ідеологічні стовпи Симоненко

За багато років своєї державної діяльності Петро Симоненко проявив себе дуже цілісним і послідовним політиком. Він завжди дотримувався своїх ідеалів і ніколи не відмовлявся від раніше сказаних слів.

Він традиційно виступав за націоналізацію стратегічно важливих об`єктів країни, за безкоштовну медицину, за російську мову як другу державну, за позаблоковий статус України і т. Д. Він не вірив в навмисний голодомор 32-33 років 20 століття і в злі наміри Сталіна, переселятися кримських татар на північ. Він засуджував Шухевича та інших націоналістів і не сприймав український державний прапор, під яким, за його словами, деякі українці зустрічали свого часу фашистів.

Особисте життя Петра Миколайовича

У 1974 році зовсім ще молодий Петро Симоненко одружився на своїй колишній однокласниці Світлані. У цьому шлюбі народилося двоє синів – Андрій і Костянтин.

У 2009 році сім`я розпалася. 57-річний Петро Миколайович закохався в 32-річну журналістку Оксану Ващук і одружився на ній. Нова дружина теж подарувала Симоненко двох дітей – дочку Марію 2009 року народження і сина Івана, який народився в 2010-му. Крім того, у політика є онуки – Володимир і Єлизавета.

Симоненко заявляє, що щасливий у другому шлюбі. Цей відомий громадянин України продовжує залишатися видним чоловіком і вести активну діяльність, правда вже за межами рідної країни або, як мінімум, «підпільно».

Чи зможе Петро Миколайович повернутися в свою країну з гордо піднятою головою, це покаже час. У даний же момент йому туди дорога закрита. Це ж стосується і всіх його колег, які вважають себе комуністами і не бояться про це говорити голосно, так як детальність партії в Україні заборонена. Можливо, через деякий час в країні прийдуть до влади більш лояльні до комуністів політичні сили, тоді склалася сьогодні ситуація може змінитися.