Про кого згадують в День пам'яті жертв політичних репресій

День пам`яті жертв політичних репресій був заснований в якості скорботної дати в 1991 році, незадовго до припинення існування Радянського Союзу як єдиної держави.

30 жовтня став днем, коли поминають всіх, хто закінчив свої дні на лісоповалах Колими, в розстрільних підвалах НКВС, ГПУ, ВЧК, МГБ та інших каральних установ, що служили комуністичному режиму.

Чому саме 1937?

Частина правди про те, що відбувалося з засудженими по 58-й статті, радянські громадяни дізналися в 1956 році, ознайомившись з матеріалами XX З`їзду. Намірів піддавати сумнівам наріжне підставу соціалістичного державного устрою у Першого секретаря КПРС Н.С. Хрущова не було, він вірив у невідворотність перемоги комунізму. Була зроблена смілива спроба вселити трудящим думка про випадковість природи мільйонів трагедій.

Пам`яті жертв політичних репресій присвятили кілька епізодів художніх фільмів, які, як правило, все закінчувалося більш-менш благополучно, а в свідомості міцно закріпилася цифра «1937» як символ беззаконня і свавілля. Чому обрали саме цей рік? Адже кількість заарештованих і розстріляних у попередні, та й наступні періоди було не меншим, а часом і великим.

Причина проста. У 1937 році керівництво ВКП (б) взялося за чистку рядів власної партії. Роль «ворогів народу» приміряли на себе ті, хто зовсім недавно самі займалися визначенням ступеня лояльності того чи іншого громадянина, вирішуючи його подальшу долю. Такий життєвий крах запам`ятовується надовго.

Жертви чи кати?

Встановлюючи День пам`яті жертв політичних репресій, багато депутатів Верховної Ради, дотримуючись комуністичних переконань, знову намагалися переконати широку громадськість, а часом і самих себе в тому, що можливий соціалізм з якимось особливим, «людським» обличчям. В якості прикладів наводилися «світлі образи» таких комуністів-ленінців, як Тухачевський, Уборевич, Блюхер, Зінов`єв, Бухарін, Риков або Каменєв. Розрахунок був нескладним, незважаючи на загальне середню освіту та доступність навчання у вузах, громадяни країни Рад до вивчення праць класиків марксизму-ленінізму ставилися формально, за принципом "завчив, здав, забув".

Передбачалося, що в День пам`яті жертв політичних репресій народ буде поминати розстріляних членів ленінського політбюро, катів Кронштадта і Тамбова, теоретиків пролетарської диктатури та інших представників більшовицької верхівки, реабілітованих в кінці п`ятдесятих або в горбачовські роки.

Пам`ять про колір народу

Правдою, однак, є той неспростовний факт, що чистка рядів ВКП (б) була цілком логічним продовженням загальної лінії партії на всемірне придушення будь-якого інакомислення. Починаючи з 1917 року, проводилося цілеспрямоване винищення кольори російського суспільства. Масові страти селян, священнослужителів, професури, інженерів, військових, представників творчих професій протягом двадцяти років вважалися процесом історично закономірним, вони відбувалися під оплески і радісне улюлюкання Бухаріна, Радека, Зінов`єва і їм подібних «вірних ленінців» до тих пір, поки самі вони не потрапили під сталінський сокиру.

У День пам`яті жертв політичних репресій можна згадати і тих, хто протистояв тоталітаризму в післясталінські роки, а їх було чимало. Початок шістдесятих відзначено кількома масштабними народними повстаннями, що спалахнули в Новочеркаську (1962), Краснодарі (1961), Одесі (1960) та інших містах. Розстріли демонстрацій, засекречені судилища над «організаторами», розстрільні вироки стали підсумком.

Соловецький камінь на Луб`янці став місцем, куди в День пам`яті жертв репресій покладають квіти колишні в`язні, їхні нащадки і всі, хто пам`ятає правду або хоче її знати. Таких, на жаль, стає все менше.