Хто такий радикал взагалі і на Україні зокрема?

Весь світ ось уже кілька місяців напружено стежить за тим, що відбувається на Україні. Можна почути різні думки щодо того, через що все це почалося і хто винен. Шановні політики розійшлися навіть у трактуванні того, хто такий радикал взагалі і на Україні зокрема. Західні офіційні особи заявили, що погроми і збройне захоплення будівель на Майдані є всього лише мирними акціями протесту доведених до відчаю людей. При цьому вони відкрито підтримали неофашистів і підгодовували всіх незадоволених печивом, не забуваючи зайвий раз нагадувати Росії, що втручатися в справи суверенної держави не добре. Ситуація стала виглядати ще більш парадоксальною, коли в східних регіонах країни почалися мітинги людей, які не визнають нову владу, яку вони справедливо вважають нелегітимною. Західні політики відразу звинуватили їх у сепаратизмі і назвали радикалами. Розібратися в хитросплетіннях політичних інтриг дуже складно, але спробувати можна. Для цього потрібно зрозуміти, що означає сам термін "радикал" і чи варто боротися з людьми, яких зараховують до цієї групи.

Хто такий радикал?

У кожному суспільстві, яким би досконалим воно не представлялося, існують проблеми. Вирішити їх можна різними шляхами, але найефективніший - проведення реформ. Перебудова будь-якої суспільної формації, будь то політика чи економіка, неможлива без участі звичайних громадян. При цьому кожен з них бачить свій шлях виходу з ситуації, що склалася. Одна група людей, зазвичай найбільша, схиляється до поступових змін. Інша частина населення вважає, що проведення реформ при даному суспільно-політичному ладі просто неможливо, тому його необхідно знищити. Таких людей як раз і називають радикалами. Їх кількість, як правило, не перевищує 3% від загального числа політично-активних громадян.

Поняття "радикал" саме по собі не повинно нести якогось негативного сенсу. Кожна людина має право на вираження своєї думки, яким би суперечливим воно не було. В якійсь мірі навіть люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією відносяться до радикально налаштованому меншості. Заперечення загальновизнаних цінностей не повинно переслідуватися за законом, якщо тільки дана думка силою не нав`язується іншим.

Ситуація докорінно змінюється, коли переконання починають нав`язувати за допомогою сили і зброї. Незгодних в такому випадку б`ють, залякують і навіть страчують. Самим небезпечним для суспільства є поширення радикальних настроїв, що стосуються національної обраності. Заснована на них теорія дуже близька до фашизму. Розділяють її люди зазвичай закликають очистити країну від своїх супротивників, яких звинувачують у всіх бідах. Щось подібне якраз і спостерігається сьогодні на Україні.

Що таке Майдан і як все починалося?

Для багатьох Майдан є символом масових заворушень і погромів 2004 року. Телевізійна картинка, яку показували засоби масової інформації тоді, мало чим відрізняється від 2014 року, з`явився лише новий бренд "Євромайдан". Насправді модне українське слово означає всього лише місце для народного сходу. Майдан - це площа Незалежності, розташована в самому центрі Києва.

Велике здивування викликає ситуація, яка розвивається в європейській державі при повному схваленні західних країн. Таке відчуття, що політики забули, хто такий радикал і чого від нього можна чекати, якщо дати в руки автомат.

Мітинги за інтеграцію з Європою проходили досить мирно до того моменту, поки озброєні люди із закритими обличчями і під прикриттям протестувальників не почали влаштовувати провокації. Хто такі радикали на Майдані, західні політики знати не хотіли, але чітко дали зрозуміти, що застосовувати проти них силу не можна. Саме тому представникам правоохоронних органів на собі довелося випробувати всю лють заведеної проплаченими провокаторами натовпу.

Відгуки Помаранчевої революції

Деякі політологи та звичайні громадяни вперто не хочуть помічати вражаючої схожості Помаранчевої революції і Євромайдан. Але якщо замислитися, то знайти хоча б 5 відмінностей дуже складно. Гасла, під якими мітингувальники виходили на акції протесту, в обох випадках були використані вузьким колом осіб у своїх інтересах. Європа і США, як в 2004, так і в 2014 році, обмежилися лише закликами до стабілізації ситуації та обіцянками фінансової допомоги.

Не можна забувати і про те, чим закінчився період Помаранчевої революції. Влада, яка прийшла тоді, показала повну свою неспроможність, і на виборах був обраний новий глава держави. Перед Януковичем стояло дуже непросте завдання, і він з нею впоратися не зміг. При цьому нові революціонери, спонсоровані з-за кордону, за прикладом своїх попередників вирішили не відкладати справу в довгий ящик. Вони переглянули національне питання на свою користь. І тому тепер уже не зрозуміло, хто такі радикали на Україні.

Вплив радикалів на дії українських протестувальників

Деякі експерти, що розділяють загальновизнане уявлення про те, хто такий радикал, заявляють, що цих людей на Майдані було небагато, вони були беззбройні, тому вплинути на ситуацію не могли. Така позиція не може бути серйозно сприйнята. У наукових працях, присвячених психології натовпу, говориться, що достатньо одного провокатора, щоб всі протестуючі почали поводитися агресивно. До того ж в акціях брало участь не так вже й мало бойовиків з автоматами, які представляють націоналістичний рух «Правий сектор» і силовий блок партії «Свобода».

Радикали в політиці

У кожній країні є радикально налаштовані політики. На їхню думку, вирішувати проблеми необхідно зовсім іншим способом, ніж це робиться зараз. До числа прихильників такої концепції ставляться, як правило, члени ультраправих партій, число яких неухильно зростає, особливо в Європі. Разом з тим вони в жодному разі не закликають громадян до збройного перевороту, навпаки, беруть участь у виборах на загальних підставах.

Люди, які прийшли сьогодні до влади в Україні, зобов`язані своїм становищем бойовикам. Доказом цьому є те, що багато хто з радикально налаштованих людей отримали високі пости відразу після збройного перевороту. Яскравим прикладом є партія «Свобода», яка не володіє необхідною підтримкою народу, але широко представлена у вищих ешелонах.

Якщо питання про те, хто такі радикали в політиці, є вкрай спірним, то неофашистські партії офіційно вважаються "нерукопожатним" в усьому світі. Проте це не заважає деяким кандидатам, які перебувають у міжнародному розшуку, балотуватися на пост Президента України, диктувати свою волю іншим політикам і користуватися підтримкою Заходу. Дійсно, багато хто з високопоставлених політиків висловлюють симпатію таким людям. У європейській пресі прийнято називати їх патріотами і прихильниками правих поглядів.