Суть та шляхи вирішення проблеми "Північ - Південь"

У наш час як ніколи гостро постали проблеми, без вирішення яких подальший прогресивний рух людства просто неможливо. Економіка виступає тільки частиною загальнолюдської діяльності, проте в основному саме від її розвитку в 21 столітті залежить збереження світу, природи і довкілля людей, а також релігійних, філософських і моральних цінностей. Особливо значення глобальних проблем зросло в другій половині 20 століття, коли вони почали істотно впливати на структуру світового та національного господарства.

Територіальний розділ

Перш ніж заглиблюватися в суть проблеми «Північ - Південь», поговоримо про формування світогосподарських зв`язків. До початку 20 століття як єдине ціле світове господарство вже склалося, оскільки більшість країн світу були втягнуті в торгові відносини. Територіальний розділ до цього часу закінчився, і сформувалися два полюси: промислово розвинені держави та їх колонії - сировинні та аграрні придатки. Останні були залучені в міжнародний поділ праці ще задовго до того, як в них з`явилися національні ринки. Тобто участь у світових господарських відносинах в цих країнах з`явилося не потребою їх власного розвитку, а продуктом експансії держав, розвинених індустріально. І навіть після здобуття колишніми колоніями незалежності світове господарство, таким чином сформувалося, ще на довгі роки зберегло відносини периферії і центру. Звідси-то і бере свій початок проблема «Північ - Південь», що породила нинішні глобальні протиріччя.

Основні поняття

Отже, як ви вже зрозуміли, економічна взаємодія розвинених країн з розвиваються будувалося зовсім не так на рівних. Суть глобальної проблеми «Північ - Південь» зводиться до того, що відсталість аграрних держав потенційно небезпечна як на локальному, регіональному, міжрегіональному рівнях, так і в цілому для світової господарської системи. Країни, що розвиваються виступають складовою частиною світового господарства, тому їх політичні, економічні, соціальні труднощі неминуче будуть проявлятися і вже виявляються зовні. Серед конкретних свідчень тому можна відзначити, наприклад, масштабну вимушену міграцію в індустріальні держави, поширення у світі інфекційних хвороб, як нових, так і тих, що вже вважалися переможеними. Ось чому глобальна проблема «Північ - Південь» сьогодні вважається однією з найбільш значущих.

Щоб подолати розрив у рівні економічного і соціального прогресу між розвиненими і державами, останні зараз вимагають від перших всіляких поступок, в тому числі посилення припливу капіталу і знань (найчастіше у формі допомоги), розширення доступу власних товарів на ринки індустріальних країн, списання боргів та інше.

Міжнародний економічний порядок

Над вирішенням проблеми «Північ - Південь» у світі задумалися ще в другій половині шістдесятих років 20 століття, коли пройшла широка хвиля деколонізації, була розроблена концепція нового міжнародного економічного порядку і почалися руху розвиваються за його встановлення. Ключові ідеї концепції полягали в наступному:

• по-перше, створити для відсталих країн пільговий режим участі в міжнародних економічних відносинах;
• а по-друге, надавати державам, що розвиваються допомогу на передбачуваною, стабільною основі та в обсягах, які відповідають масштабу економічних і соціальних проблем цих держав, а також полегшити їх борговий тягар.

Таким чином аграрні країни висловили свою незадоволеність системою міжнародної торгівлі, коли доходи від вивозу оброблених товарів були вище (в силу наявності в цих товарах великою доданою вартістю), ніж прибуток від експорту сировини. Держави, що розвиваються трактували такий стан речей як прояв нееквівалентного обміну. Рішення проблеми Півночі і Півдня вони бачили в наданні допомоги від розвинених країн в адекватних розмірах, і ця ідея погоджувалася безпосередньо з економічними і соціальними наслідками колоніального періоду і моральною відповідальністю за дані наслідки колишніх метрополій.

Доля руху

До середини вісімдесятих років 20 сторіччя рух за встановлення нового економічного порядку добилося деяких успіхів. Так, наприклад, аграрні держави затвердили над національними природними ресурсами свій суверенітет і домоглися, щоб він був визнаний офіційно, що в певних випадках, наприклад, в ситуації з енергоресурсами, сприяло зростанню в країнах, що розвиваються доходів від експорту. Що стосується проблеми «Північ - Південь» в цілому, то вдалося досягти низки позитивних результатів. Так, була ослаблена гострота боргових труднощів, розширилися джерела міжнародної допомоги для розвитку держав, був затверджений принцип диференційованого підходу до питань регулювання зовнішнього боргу на рівні країни в залежності від подушного ВНД.

Причини поразки

Незважаючи на всі позитивні моменти, з часом рух став втрачати позиції, а до кінця вісімдесятих років і зовсім фактично перестало існувати. Причин цьому можна виділити багато, але є дві основних:

• Перша - значне ослаблення єдності самих відсталих держав у відстоюванні своїх вимог, що було викликано їх швидкої диференціацією і виділенням таких підгруп, як країни-нафтоекспортери, нові індустріальні країни.
• Друга - погіршення у розвитку держав переговорних позицій: коли розвинені країни вступили в постіндустріальну стадію, значно звузилася можливість застосовувати в якості аргументу на шляху вирішення проблеми «Північ - Південь» сировинної фактор.

Рух за встановлення нового економічного порядку в результаті зазнало поразки, проте глобальні суперечності залишилися.

Рішення проблеми «Північ - Південь»

В даний час виділяють три шляхи подолання дисбалансу в економічних відносинах розвиваються і розвинених країн. Розповімо про кожного з них докладніше.

1. Ліберальний підхід

Його прихильники вважають, що подолати відсталість і зайняти в міжнародному поділі праці гідне місце аграрним країнам заважає нездатність затвердити сучасний ринковий механізм в національних економіках. На думку лібералів, державам, що розвиваються слід дотримуватися курсу на лібералізацію економіки, забезпечення макроекономічної стабільності, приватизацію держвласності. Такий підхід до вирішення проблеми «Північ - Південь» в останні десятиліття цілком чітко вимальовується на багатосторонніх переговорах зовнішньоекономічної тематики в позиціях великого числа розвинених держав.

2. антиглобалістських підхід

Його представники дотримуються точки зору, що система міжнародних економічних відносин в сучасному світі є нерівноправній, і світова економіка у великій мірі знаходиться під контролем міжнародних монополій, що дає можливість Півночі фактично експлуатувати Південь. Антиглобалісти, стверджуючи, що розвинені держави усвідомлено домагаються того, щоб ціни на сировину були знижені, хоча самі при цьому завищують вартість оброблених товарів, вимагають докорінно переглянути всю систему світових економічних відносин у вольовому порядку на користь країн, що розвиваються. Іншими словами, в сучасних умовах вони виступають як ультрарадикальних послідовників концепції нового міжнародного економічного порядку.

3. Структуралістський підхід

Його прихильники згодні з тим, що система міжнародних економічних відносин, існуюча в даний час, створює для держав, що розвиваються серйозні складності. Однак, на відміну від прихильників антиглобалістського підходу, вони визнають, що змінити положення даних країн у міжнародному поділі праці не вийде без структурних перетворень в самих аграрних державах, підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечення галузевої диверсифікації національних економік. На їхню думку, нинішню систему економічних відносин слід реформувати, але таким чином, щоб внесені зміни не полегшували проведення в країнах, що розвиваються реформ.

На переговорах прихильники даного підходу наполягають на тому, що глобальна проблема «Північ - Південь» може бути вирішена, якщо розвинені держави будуть враховувати об`єктивні труднощі і особливості економічного зростання країн і розширювати для них торгові преференції. У сучасних реаліях саме такий зважений підхід отримує все більше визнання, і саме з ним пов`язують перспективи вирішення проблеми відносин Півночі і Півдня.