Блок НАТО. Члени НАТО. Зброя НАТО

НАТО - одне з найвпливовіших військово-політичних об`єднань у світі. Існує більше 60 років. Спочатку альянс створювався як структура, покликана протидіяти політиці СРСР і можливого відродження військових устремлінь капітулювала Німеччини. Після розпаду Радянського Союзу лав НАТО поповнило більшість східноєвропейських країн колишнього соцтабору. Ряд аналітиків говорить про перспективи входження в блок (хай і у віддаленому майбутньому) Грузії та України. Цікавий той факт, що спроби увійти до НАТО (або оголосити спільне військово-політичне співробітництво з ключових питань глобального характеру) робили і СРСР, і сучасна Росія. Зараз в НАТО входить 28 країн.

Провідну роль у військовому плані в цій організації відіграють США. Блок курирує програму «Партнерство заради миру», спільно з РФ організує роботу Ради «Росія-НАТО». Складається з двох основних структур - Міжнародного секретаріату та Військового комітету. Володіє величезним військовим ресурсом (Сили реагування). Штаб-квартира НАТО знаходиться в бельгійській столиці Брюсселі. В альянсу дві офіційні мови - французька та англійська. Організацією керує генеральний секретар. Бюджет НАТО підрозділяється на три види - цивільний, військовий (самий фінансово ємний) і в частині фондування програми по забезпеченню безпеки. Військові сили альянсу брали участь у збройних конфліктах в Боснії і Герцеговині (1992-1995 роки), в Югославії (1999-й), в Лівії (2011-й). НАТО очолює міжнародний військовий контингент із забезпечення безпеки в Косово, бере участь у вирішенні військово-політичних завдань в Азії, на Близькому Сході та в Африці. Відстежує взаємодію між військовими структурами в регіоні Середземного моря, виявляючи організації, що займаються поставками зброї масового знищення. Альянс бере активну участь у міжнародних діалогах з Росією, Китаєм, Індією та іншими великими державами. На думку ряду дослідників, напруженість між НАТО і Росією як правонаступницею СРСР ніколи не зникала, і в даний момент продовжує наростати.

Створення НАТО

Блок НАТО був утворений в 1949 році дванадцятьма державами. Географічно провідні країни створюваної організації, включаючи США - найбільш впливове в політичному і військовому відношенні держава, мали вихід до Атлантичного океану, що вплинуло на назву нової міжнародної структури. НАТО (NATO) - це North Atlantic Treaty Organization, тобто Північноатлантична організація, що діє за договором. Часто вона іменується Північноатлантичним союзом.

Метою створення блоку була протидія політичним устремлінням Радянського Союзу і дружніх йому країн у Східній Європі та інших частинах світу. Згідно з договорами між країнами НАТО, забезпечувалася взаємна військова захист у разі агресії держав комуністичного світу. Разом з тим цей політичний союз сприяв інтеграційним трендам в утворили його країнах. У 1952 році до НАТО приєднались Греція і Туреччина, в 1956-му - ФРН, а в 1982-му - Іспанія. Після розпаду СРСР блок ще більш розширив свій вплив у світі.

НАТО після розпаду СРСР

Коли СРСР розпався, то, здавалося б, необхідність у подальшому існуванні Північноатлантичного союзу відпала. Але вийшло зовсім не так. Члени НАТО не тільки вирішили зберегти блок, але і почати розширювати свій вплив. У 1991 році була створена Рада євроатлантичного партнерства, який став курирувати роботу з країнами, що не входять в блок НАТО. У тому ж році двосторонні угоди були підписані між державами Північноатлантичного союзу, Росією та Україною.

У 1995-му була заснована програма з вибудовування діалогу зі країнами Близького Сходу (Ізраїлем і Йорданією), Північної Африки (Єгиптом, Тунісом) і Середземномор`я. До неї приєдналися також Мавританія, Марокко та Алжир. У 2002-му було створено Раду «Росія-НАТО», що дозволило країнам продовжити вибудовувати діалог з ключових питань світової політики - боротьби з тероризмом, обмеження поширення зброї.

Форма солдатів НАТО

Форма НАТО, в яку облачаються солдати блоку, ніколи не була уніфікованою. Військовий камуфляж на національних стандартах, все, що більш-менш схоже - це зелений колір і відтінки «хакі». Іноді військовослужбовці надягають додаткові види одягу (так звані маскувальні комбінезони) при проведенні спецоперацій в особливих умовах (пустеля або степ). У деяких країнах форма НАТО містить різні малюнки і узори, що дозволяють добитися кращого маскування солдатів.

У США, наприклад, найбільш популярна камуфляжна забарвлення в п`яти основних стандартах. По-перше, це woodland - одяг з чотирма відтінками зеленого кольору. По-друге, це desert 3 color - уніформа для військових дій в пустелі, яка містить три відтінки. По-третє, це desert 6-color - інший варіант одягу для бойових дій в умовах пустелі, на цей раз з шістьма відтінками. І є два зимових варіанту військової форми - winter (світлий або молочно-білий колір) і snow winter (абсолютно білосніжний відтінок). Вся ця колірна гамма - орієнтир для дизайнерів багатьох інших армій, що облачають своїх солдатів в камуфляж НАТО.

Цікава еволюція військової форми армії США. Камуфляж як такої - винахід порівняно недавнє. До початку 70-х американські солдати носили в основному одяг виключно зеленого кольору. Але під час операції у В`єтнамі така забарвлення виявилася не відповідає вимогам ведення боїв в умовах джунглів, в результаті солдати переоблачілісь в камуфляж, що дозволяє маскуватися в тропічному лісі. У 70-х такий тип форми став практично національним стандартом для армії США. Поступово з`явилися модифікації камуфляжу - ті самі п`ять відтінків.

Збройні сили НАТО

Блок НАТО має значними збройними силами, в загальній сукупності - найбільшими в світі, як вважають деякі військові експерти. Є два виду військ Північноатлантичного союзу - об`єднані і національні. Ключове підрозділ армії НАТО першого типу - це сили реагування. Вони готові практично до негайного участі в спецопераціях в зонах локальних і стихійних військових конфліктів, у тому числі і в країнах, що не входять в блок. НАТО має також і силами негайного реагування. Причому акцент в їх залученні ставиться не на практичному застосуванні зброї, а на психологічному ефекті - шляхом перекидання до місця військових дій великої кількості різного озброєння і солдатів. Розрахунок іде на те, що воюючі сторони, усвідомивши що насувається міць НАТО, змінять свою тактику на користь мирного врегулювання.

Блок має потужні військово-повітряними силами. Літаки НАТО - це 22 бойових авіаційних ескадрильї (порядку 500 одиниць авіаційної техніки). Також у розпорядженні блоку - 80 літаків військово-транспортного призначення. Країни блоку НАТО мають також боєздатним флотом. У його складі - авіаносці, підводні човни (в тому числі і багатоцільові атомні), фрегати, ракетні катери, а також морська авіація. Бойові кораблі НАТО налічують 100 з гаком одиниць.

Найбільша військова структура НАТО - це головні оборонні сили. Їх задіяння можливо тільки у випадку великомасштабних військових дій в атлантичному регіоні. У мирний час вони беруть участь в бойових операціях в основному частково. У складі головних оборонних сил НАТО - більше 4000 літаків і 500 з гаком кораблів.

Як розширювалося НАТО

Отже, після розпаду СРСР блок НАТО продовжив існувати, більше того, активізував свій вплив у світі. У 1999 році в Північноатлантичний союз вступили держави, ще недавно входили в сферу впливу Радянського Союзу - Угорщина, Польща та Чехія. Через п`ять років - інші колишні соцкраїни: Болгарія, Румунія, Словенія, Словаччина, а також прибалтійські держави. У 2009-му з`явилися нові члени НАТО - Албанія з Хорватією. На фоні політичної кризи та бойових дій на Україні, як вважають деякі експерти, НАТО не буде проявляти устремлінь до того, щоб далі розширюватися. Зокрема, в ході переговорів між керівництвом блоку і представниками України питання про входження країни в НАТО, відзначають аналітики, прямо не ставиться.

Разом з тим, на думку ряду експертів, багато країн виявляють бажання вступити в блок. Це насамперед балканські держави - Чорногорія, Македонія, а також Боснія і Герцеговина. Говорячи про те, які країни в НАТО прагнуть всіма силами, слід зазначити Грузію. Правда, на думку деяких аналітиків, конфлікти в Абхазії та Південній Осетії - фактори, які знижують привабливість країни для блоку. У середовищі експертів побутує думка, що подальша експансія НАТО залежить від позиції Росії. Наприклад, на саміті в Бухаресті, що проходив у 2008 році, блок допустив ймовірність приєднання деяких країн колишнього СРСР, але конкретних термінів не назвав через що пролунав на заході думки Володимира Путіна про те, що поява НАТО біля кордонів Росії - пряма загроза. Ця позиція РФ залишається актуальною і сьогодні. Однак деякі західні аналітики вважають побоювання Росії неспроможними.

Військові навчання НАТО

Оскільки НАТО - військова організація, для неї звичайна практика масштабних армійських навчань. У них беруть участь самі різні види військ. В кінці 2013 року в Східній Європі були проведені, як порахували багато військових аналітиків, найбільші навчання НАТО під назвою Steadfast Jazz. Їх приймали Польща і прибалтійські держави - Литва, Естонія і Латвія. НАТО скликало для участі в навчаннях більше шести тисяч військових з різних країн, привернуло три сотні бойових машин, понад 50 одиниць авіації, 13 бойових кораблів. Умовним противником блоку було вигадане держава «Ботнія», яка вчинила акт агресії відносно Естонії.

Придумана військовими аналітиками країна відчувала соціальний, політичний і економічний криза, внаслідок чого зіпсувала ставлення із зарубіжними партнерами. У підсумку протиріччя вилилися у війну, яка почалася з вторгнення «Ботнии» в Естонію. На підставі договорів про колективну оборону військово-політичний блок НАТО ухвалила рішення негайно перекинути сили для захисту маленького прибалтійської держави.

За деякими етапами навчання спостерігали представники збройних сил Росії (в свою чергу, за кілька місяців до цього за спільними маневрами РФ і Білорусії спостерігали військові НАТО). Керівництво Північноатлантичного блоку висловилося про можливість проведення спільних з Росією військових заходів. Експерти відзначили, що взаємна відкритість НАТО і РФ при проведенні військових навчань сприяє підвищенню довіри.

НАТО і США - провідна військова держава блоку - запланували вчення в країнах Південної Європи в 2015 році. Передбачається, що в них будуть брати участь близько 40 тисяч солдатів.

Зброя Північноатлантичного союзу

Російські військові експерти називають кілька зразків військової техніки блоку, аналогів яким у світі немає або дуже мало. Ця зброя НАТО, яке говорить про високу боєздатності армії Північноатлантичного союзу. Росії, вважають військові аналітики, потрібно особливо побоюватися п`яти видів озброєння. По-перше, це танк Challenger 2 британського виробництва. Він озброєний 120-міліметровою гарматою і оснащений потужною бронею. Танк здатний рухатися з хорошою швидкістю - близько 25 миль на годину. По-друге, це підводний човен, що збирається по так званому «Проекту-212» німецькими оборонними підприємствами. Вона характеризується невисокою гучністю, пристойною швидкістю (20 вузлів), відмінним озброєнням (торпеди WASS 184, DM2A4), а також ракетною системою. По-третє, армія НАТО володіє бойовими літаками Eurofighter Typhoon. За своїми характеристиками вони наближені до винищувачів так званого п`ятого покоління - американському F-22 і російському Т-50. Машина оснащена 27-міліметровою гарматою і безліччю видів ракет «повітря-повітря» і «повітря-земля». Деякі експерти вважають, що протистояти Typhoon на рівних можуть тільки самі нові зразки російських літаків, такі як Су-35. Інший примітний вид озброєнь НАТО - вертоліт Eurocopter Tiger спільного виробництва Франції та Німеччини. За своїми характеристиками він наближений до легендарному американському AH-64 «Апач», однак менше за габаритами і вагою, що може давати машині перевагу в ході бою. Вертоліт озброєний безліччю ракет («повітря-повітря», протитанкових). Ракета Spike, яка випускається оборонними підприємствами Ізраїлю, - ще один зразок озброєнь НАТО, на який російським військовим, на думку аналітиків, варто звернути увагу. Spike - ефективне протитанкову зброю. Його особливість полягає в оснащеності бойовою частиною з двох ступенів: перший пробиває зовнішній шар броні танка, друга - внутрішній.

Військові бази Північноатлантичного союзу

На території кожної з країн Північноатлантичного союзу є хоча б одна військова база НАТО. Розглянемо як приклад Угорщину як колишню країну соцтабору. Перша база НАТО тут з`явилася в 1998 році. Уряд США використовувало угорський аеродром "Тасар" при проведенні операції з Югославією - звідси вилітали в основному безпілотники і літаки F-18. На цій же військово-повітряній базі в 2003 році навчалися військові фахівці з числа опозиційно налаштованих груп в Іраку (незадовго до початку армією США бойових дій в цій близькосхідній країні). Говорячи про союзників американців серед західних країн з питань розміщення на своїй території військових баз, варто особливо відзначити Італію. Відразу по закінченні Другої світової війни ця держава стала розміщувати у себе великі контингенти військово-морських сил США.

Зараз Пентагон оперує портами в Неаполі, а також аеродромами у Віченці, П`яченці, Трапані, Істране і багатьох інших італійських містах. Найвідоміша база НАТО в Італії - «Авіано». Вона була побудована ще в 50-х, але до цих пір багатьма військовими фахівцями вважається кращою в регіоні. На ній, не рахуючи інфраструктури для зльоту і посадки літаків, є ангари, в яких авіаційна техніка може сховатися у разі бомбардувань. Є навігаційне обладнання, при використанні якого бойові вильоти можуть здійснюватися вночі і практично при будь-якій погоді. У числі нових баз НАТО в Європі - «безмірний», «Граф Ігнатьєва» і «Ново село» в Болгарії. Як порахувало уряд цієї балканської країни, розміщення військ НАТО посилить захищеність держави, а також матиме позитивний вплив на рівень підготовки збройних сил.

Росія і НАТО

Росія і НАТО, незважаючи на довгий досвід політичного протистояння в 20 столітті, роблять спроби конструктивної взаємодії на міжнародній арені. Як було сказано вище, в 1991 році був підписаний ряд документів про спільне вирішення деяких питань у світовій політиці. У 1994-му РФ приєдналася до ініційованої Північноатлантичним альянсом програмою «Партнерство заради миру». У 1997 році Росія і НАТО підписали акт про співпрацю і безпеку, було створено Спільний постійна рада, що став незабаром головним ресурсом пошуку консенсусів в ході консультацій між РФ і блоком. Події в Косово, як вважають аналітики, сильно підірвали взаємна довіра Росії і альянсу. Але, незважаючи на це, співпраця продовжилося. Зокрема, робота Ради включає регулярні дипломатичні зустрічі між послами та представниками армій. Головні напрямки співпраці в рамках Ради - боротьба з тероризмом, контроль зброї масового знищення, протиракетна оборона, а також взаємодія в умовах надзвичайних ситуацій. Один із ключових пунктів співпраці - припинення незаконного обороту наркотиків в Центральній Азії. Взаємовідносини блоку і РФ ускладнилися після війни в Грузії в серпні 2008 року, внаслідок чого діалог в рамках Ради «Росія-НАТО» був припинений. Але вже влітку 2009-го, завдяки зусиллям міністрів закордонних справ, Рада відновив роботу по ряду ключових напрямків.

Перспективи Північноатлантичного альянсу

Ряд експертів вважає, що подальше існування НАТО та перспективи розширення впливу блоку залежать від стану економіки країн-учасниць. Справа в тому, що військове партнерство в рамках цієї організації на увазі певний відсоток витрат державних бюджетів союзників на оборону. Але зараз стан справ у бюджетній політиці багатьох розвинених країн далеко від ідеалу. Уряди низки держав-членів НАТО, як вважають аналітики, не мають фінансових ресурсів для масштабних вкладень в збройні сили. Більш того, показовим є приклад США - було підраховано, що військові інтервенції останніх років принесли американській економіці збитків на півтора трильйона доларів. Мабуть, ніхто з союзників не хоче випробовувати на собі подібних ефектів від застосування військової сили на світовій арені. У 2010-2013 роках бюджетні відрахування більшості європейських країн, що входять в НАТО, на оборону не перевищували 2% від ВВП (більше - тільки у Великобританії, Греції та Естонії). У той час як в 90-ті роки цілком природним вважався показник в 3-4%.

Є версія, що країни ЄС схиляються до проведення незалежної від США військової політики. Особливу активність у цьому напрямку проявляє Німеччина. Але це знову впирається у фінансову складову: створення збройних сил в Європі, порівнянних з американськими, може обійтися в сотні мільярдів доларів. Країнам ЄС, зазнають стагнацію в економіці, такі витрати можуть виявитися не під силу.