Пам'ятник на Прохоровському полі: фото, історія, опис

Після перемоги радянського народу у найстрашнішій війні, розв`язаній фашистською Німеччиною, усюди по країні стали підніматися меморіальні комплекси і пам`ятники, що відображають події тих років. Як це не дивно, але навіть через п`ять десятків років лише скромний музей і кілька гармат, що збереглися після битви, замінювали пам`ятник на Прохоровському полі, де відбулася битва, переломна в тій війні.

Ремствування громадськості та німий докір безкрайнього поля

На початку 90-х питання про відкриття меморіального комплексу на Прохоровському полі підняла група громадських діячів Курської і Бєлгородської областей, на межі яких і знаходиться місцевість, де сталося те знамените танкова битва. Приводом послужила стаття в «Правді» видного державного діяча Миколи Рижкова, якого обурював факт відсутності в даному районі гідного цієї події пам`ятника. На місці загибелі тисяч радянських солдатів пропонувалося побудувати православний храм. Він повинен був деякою мірою замінити так і не зведений радянським воїнам пам`ятник на Прохоровському полі. Фото місцевості, на якій лише приховані в землі осколки снарядів нагадували про славну битві, служило вагомим аргументом німого засудження нащадків.

До 50-річчя Великої Перемоги

Незабаром було оголошено збір коштів на спорудження храму, а через деякий час, в листопаді 1993 року, вийшла ще одна стаття Рижкова, в якій він порівнював Прохоровское бій, Куликовську битву 16 вересня 1380 і перемогу російських військ під Бородіно 26 серпня 1812 як три найбільш важливі події для російської історії. Думки, висловлені автором статті, змінили плани суспільної групи зі зведення храму: було вирішено спорудити в поле під Прохорівкою справжній меморіальний комплекс в пам`ять про битву.

Виконуючий обов`язки голови адміністрації Бєлгородської області Євген Савченко - один з ініціаторів будівництва комплексу - звернувся до Ради Міністрів РФ з проханням частково профінансувати проект з державної скарбниці. Від ідеї звести храм громадські також не відмовилися - він повинен становити частину комплексу. Прохання Савченко було почута, і гроші на будівництво були виділені, а пам`ятник на Прохоровському полі мав бути зведений до 50-річчя Перемоги. Розробити проект було доручено знаменитому скульпторові, уродженцю Курської області, В`ячеславу Кликова.

На той момент у списку успішних робіт Кликова вже числилося близько двохсот зведених за його ескізами скульптурних споруд. Одне з них - це монумент маршалу Жукову, встановлений у Історичного музею в Москві. В`ячеслав Михайлович до того моменту вже кілька років задумував спорудити величний пам`ятник на Прохоровському полі. Історія Батьківщини, за задумом автора, повинна була знайти в ньому своє відображення. Для Меморіального комплексу Кликов розробив проект унікальної Дзвіниці, яка стала і пам`ятником великому бою, і символом трьох історичних перемог, про які писав Рижков.

Відкриття Пам`ятника Перемоги на Прохоровському полі

У двох кілометрах від Прохорівки, на пагорбі висотою більше двохсот метрів, в пам`ять про битву, що стався 12 липня 1943, і був зведений Меморіальний комплекс «Дзвіниця». Його відкриття відбулося 3 травня 1995 року. Президенти Росії, України та Білорусі особисто були присутні на церемонії, тим самим засвідчивши, наскільки цінний для трьох держав подвиг радянський воїнів і зведений ним пам`ятник на Прохоровському полі. Опис цієї важливої події з`явилося в багатьох газетах, причому не тільки в Росії. Освітлення Дзвони єднання на Дзвінниці, вершину якої вінчає позолочена фігура Богородиці, справив сам Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II.

А навпроти Меморіального комплексу був збудований, у досить нехарактерному для православ`я стилі, красивий храм. Всі стіни в ньому, від підлоги до стелі, обвішані табличками, на яких вибиті імена солдатів, загиблих в танковій битві під Прохорівкою.

Чотири пілона Дзвіниці

Автор величної Дзвіниці, В`ячеслав Кликов, вважав її найкращим своїм творінням. З його думкою важко не погодитися. Пам`ятник на Прохоровському полі - та сама Дзвіниця - стоять в деякій віддаленості один від одного чотири пілона, що символізують чотири роки війни. Пілони у верхній частині з`єднані позолоченим куполом, на якому і стоїть статуя Богородиці.

Пілони Дзвіниці прикрашені 24 барельєфами. Серед безлічі композицій, які розповідають ту чи іншу історію Держави Російської, можна знайти зображення і князя Дмитра Донського, і генерала-фельдмаршала Кутузова, і маршала Жукова - всього близько 130 історичних образів.

Перший пілон, який позначає початок війни, звернений на захід, звідки і прийшла в 1941 році на радянську землю біда. Північний пілон звернений у бік Курська, де встановлена Корінна Чудотворна ікона Божої Матері - заступниця Русі з XII століття. Для 1942-го, переломного року війни, мало величезне значення заступництво сил святих.

Східний пілон символізує звільнення від ворогів - саме зі Сходу весь 1943-й йшла до стін Рейхстагу армія визволителів. У південному ж пілоні закладений сенс самої Перемоги в образі Георгія Побідоносця, що прикрасив верхню частину пілона.

Три епохи в Прохорівки

Як вже говорилося, ідея Рижкова надати Прохоровського бою значення третього ратного поля в історії Росії сподобалася організаторам меморіального комплексу та була реалізована не тільки в барельєфах Дзвіниці. Під її куполом був підвішений набатний дзвін вагою в три з половинною тонни, який дзвонить кожні 20 хвилин протягом години. Перший дзвін нагадує про полеглих у Куликовській битві, другий - про загиблих в Бородінській битві. Третій звучить в пам`ять про тих, чиїм місцем вічного спочинку стала Прохорівка.

У 2006 році не стало скульптора В`ячеслава Кликова, але його син Андрій продовжив справу батька. У 2008 році неподалік від Дзвіниці він встановив три бюста великих полководців: Дмитра Донського, Михайла Кутузова і Георгія Жукова. В кінці 2000-х був встановлений ще один пам`ятник на Прохоровському полі - самому В`ячеславу Кликова роботи А Шишкова. Він стоїть біля підніжжя Дзвіниці і немов милується своїм найкращим твором.

Значення битви під Прохорівкою

Чимало боїв Великої Вітчизняної гідні пам`яті вдячних нащадків, як і те, яке почалося на другий день війни і тривало цілий тиждень на ділянці Броди-Рівне-Луцьк на Західній Україні. І тільки поразка наших військ не принесло йому гідної слави. Що відбулася два роки потому, 12 липня 1943 року, Курська битва закінчилася нашою перемогою. На честь неї і був споруджений пам`ятник на Прохоровському полі. Картинки, якими розписані пілони Дзвінниці, немов розповідають достовірну історію того танкової битви та інших знаменних подій. Їх можна вивчати, як підручник з історії Держави Російської - в них вся ратна слава Вітчизни.