Стаття 58 Кримінального кодексу Української РСР: відповідальність за контрреволюційну діяльність

Радянський Союз був одним з тих держав, які залишили після себе багато нерозгаданих таємниць і нерозкритих питань. Як тоталітарна держава з жорстким контролем всіх сфер життя звичайних громадян, СРСР мав відповідну конституцію, яка всіма силами захищала ті пріоритети, які лежали в основі комуністичної влади. Зокрема, особливим випадком були політичні репресії, спрямовані на тих, хто висловлював якесь невдоволення існуючою владою. Політичні репресії набрали грандіозний розмах за Йосипа Сталіна. Для цього існувала спеціальна стаття 58. До цих пір історики не можуть прийти до єдиних висновків щодо цього питання. Тому варто розібратися, чи дійсно в СРСР громадянин навіть за простій анекдот про вождя міг опинитися в таборах або і зовсім бути розстріляним.

Стаття 58 Кримінального кодексу СРСР

Всі політичні засуджені, незалежно від виду їх злочину, проходили по 58 статті КК СРСР. Стаття передбачала покарання за контрреволюційну діяльність. Що ж вона собою представляла? Під контрреволюційною діяльністю малися на увазі дії, які перешкоджали поширенню або втіленню в життя тих чи інших революційних ідеалів і положень, які підтримувала комуністична влада. Перший пункт цієї статті свідчив, що контрреволюційні дії - це будь-які спроби підриву або ослаблення радянської влади на території Союзу РСР, а також спроби послабити зовнішню владу і політичні, військові або господарські завоювання. Згідно з концепцією солідарності трудящих, така ж відповідальність лягала і на осіб, які вчинили злочини потів держави, яка не було частиною СРСР, але жило по пролетарської системі.

Фактично 58 стаття за часів Сталіна була покликана привести до відповідальності тих, хто так чи інакше заперечував або був противником Радянської влади. У сучасному суспільстві таких людей назвали б екстремістами. Слід докладніше розглянути всі пункти, які включає в себе стаття 58, щоб зрозуміти, що ж підпадало під дії, які Радянська влада вважала контрреволюційними.

Пункт 1

Пункт 1а містить положення, що стосуються зради Батьківщині, а саме перехід на бік ворога, видача ворогу державної таємниці, шпигунство, втеча за кордон. За ці злочини вищою мірою покарання був розстріл, а за пом`якшуючих обставин - позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією (повної або часткової) майна. Про це слід сказати пару слів. Оскільки СРСР у ті часи знаходився у вельми вороже налаштованому оточенні, то не дивно, що втеча (саме втеча, а не виїзд з країни) каралося так строго, адже фактично це була та ж зрада Батьківщині.

У пункті 1б містяться ті ж положення, що і в 1а, але вже касаемо осіб, які перебувають на військовій службі. І безсумнівно, що такі ж злочини, вчинені військовозобов`язаним, є більш тяжкими, втім, якщо у цих злочинів взагалі існує яка-небудь градація. Так що не дивно, що Кримінальний кодекс РРФСР так суворо карає військових.

Пункт 1в встановлює відповідальність сімей військовослужбовців, які скоїли злочин. Якщо члени сім`ї знали про підготовлюваний злочин, але не доповіли про це влади або ж сприяли його вчиненню, то вони засуджуються на строк від 5 до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Цей пункт можна вважати одним з найбільш негуманних у всій статті, але, як показало вивчення архівів, по цьому пункту відбувала покарання всього лише 0,6% від усіх політичних в`язнів, тобто застосовувався він рідко. Кримінальний кодекс РРФСР взагалі можна назвати негуманним, але в силу тодішніх реалій він здавався влади доречним.

Пункт 1г передбачає покарання за недонесення військовослужбовцям про підготовлювану зраді Батьківщині. Для військового тоді це було прямим обов`язком, так що нічого дивного, що це так суворо каралося. Що стосується цивільних осіб, існував пункт 12, який передбачав ті ж покарання. Але з тодішнім ладом позірна зараз жорстоким покарання виглядало цілком логічно, адже в той час не було ніяких ліберальних думок.

Пункт 2

Пункт 2 передбачив вищу міру покарання - розстріл - для тих, хто шляхом збройного повстання намагався повалити Радянську владу в регіонах або союзних республіках. Іноді як м`яка форма покарання застосовувалося вигнання з СРСР з позбавленням всіх прав і конфіскацією майна. Такі дії строго караються і в ряді сучасних держав.

Пункти 3, 4, 5

Пункти 3, 4 і 5 свідчать, що за співпрацю з іноземною державою, пособництво ворожим шпигунам або інші дії, спрямовані проти Радянського Союзу, застосовуються ті ж міри покарання, що і в пункті 2.

Пункт 6

Пункт 6 стосувався всього, що вважалося шпигунством, а саме видачі ворогові державної таємниці або важливих відомостей, які не є таємницею, але не підлягають розголошенню. За це також покладався розстріл або вигнання з країни.

Пункти 7, 8, 9

Пункти 7, 8 і 9 встановлюють ті ж міри покарання за вчинення саботажу або контрреволюційних террактов на території СРСР.

Пункт 10 - антирадянська агітація

Мабуть, самим сумно відомим є пункт 10. У ньому піднімається проблема так званої антирадянської агітації, суть якої була в тому, що будь-які заклики, пропаганда до повалення Радянської влади, зберігання забороненої літератури, публічне вираження невдоволення і так далі каралися позбавленням волі щонайменше на 6 місяців. Дійсно, в Радянській державі такого поняття, як свобода слова, не було. Даний пункт у зміненому вигляді присутній і в КК РФ, стаття 280.

Пункти 11 - 14

У пунктах з 11 по 14 містяться положення касаемо бюрократичних злочинів, антинародних дій під час Громадянської війни (а пізніше - і Великої Вітчизняної), підготовки терактів і так далі.

Називали того, кого зачіпала ця стаття, - ворог народу. Такі люди, як було сказано вище, піддавалися розстрілів, вигнання з країни, сиділи у в`язницях і таборах. Багато засуджених по 58 статті були такими, хто дійсно цього заслуговував, але були й такі, кого звинуватили в зраді несправедливо. У той час органи безпеки мало цікавила правда, тому визнання з тих, хто потрапив у поле зору за цією статтею, просто вибивалися. Про це говорить багато свідчень того часу. Ті, хто відбув своє покарання, ще довго були під наглядом. Їм заборонялося влаштовуватися на роботу, отримувати пенсії, квартири, вони були обмежені в тих можливостях, які мав звичайний радянський громадянин.

58 стаття за часів Сталіна була найбільш ходовим документом, який дозволяв репресувати цивільних і військових. Проте вже під час Хрущова була організована спеціальна комісія, яка розслідувала ці злочини. Багато хто з несправедливо засуджених були реабілітовані, на жаль, посмертно. Тим же, хто вижив, поверталися колишні права і привілеї.

Будь-яка держава має захищати свою територіальну цілісність і конституційні права. 58 стаття СРСР була саме таким гарантом захисту. Звичайно, зараз такі жорсткі заходи покарання можна вважати кричущим порушенням людських прав, проте в ті часи стаття 58 здавалася доречною і дійсно дала справедливе покарання тим, хто замишляв злочин проти Радянської влади.