Політична Соціологія як Наука

Політична соціологія - спеціальна галузь соціології, що займається вивченням різних типів взаємовідносин між людьми в політичній сфері з таким інститутами як держава, громадські рухи, партії.

Основа політичного життя полягає в питанні влади. Політична соціологія як наука може розвиватися тільки в демократичній державі, оскільки вона розробляє ідеологію громадянських свобод і прав, вивчає механізми влади, досліджує процеси виникнення певного громадського порядку.

Політична культура являє собою механізм, який забезпечує регуляцію поведінки індивіда в політичній сфері.

Політичний процес характеризується двошаровою структурою. З одного боку, він складається з офіційних дій, що ведуть до важелів влади, з іншого - з неофіційних. В структурі політиці виділяють політичні відносини, політичні норми, політичні організації (у вигляді держави, партій, політичних утворень), політичну культуру.

Політична соціологія почала розвиватися в процесі демократизації суспільного життя, коли соціологія поступово стала проникати в політичну сферу. Формування цієї науки в Росії почалося не «з нуля». У зарубіжних країнах вже був досвід соціологічних досліджень. З урахуванням цього досвіду і потрібно розглядати проблеми виділення політичної соціології в окрему науку.

На Заході політична соціологія як окремий напрямок соціологічної науки утвердилася в 30 - 50-і роки 20 в. Але елементи соціологічного підходу в проявом політичного життя існували вже в наукових теоріях, розроблених на Стародавньому Сході, в Античній Греції і Римі, потім вони отримали розвиток в працях Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Ш. Л.Монтескье, Ж.Бодена та ін .

Багато дослідників дотримуються думки, що засновниками політичної соціології потрібно вважати К.Маркса і М.Вебера. Політична соціологія Вебера центральним поняттям зробила влада як можливість нав`язувати власну волю всім іншим учасникам соціальних відносин, незважаючи на їхній опір.

Важливе значення у формуванні теоретичних основ науки мали роботи В. Парето, П. Сорокіна, Г. Моска, Т. Парсонса, М. Дюверже, Р. Міхельса, Г. Лассуелла, а в марксистському напрямку-Г. Плеханова, В. Леніна, А. Грамші, К. Каутського та ін.

У XX в. політична соціологія розділилася на безліч підходів до вивчення політичного життя: інституційний (А. Бентлі, Дж. Брайс), бихевиористский (, К. Боулдинг, Д. Вальдо, Ч. Мерриам), постбіхевіорістскій (С. Додд, Р. Ч. Міллс), моделювання (Г. Алмонд, К. Дойч, Д. Іс¬тон,), ціннісний (Г. Лассуелл, Ф. Бро, Л. Хоффман).

У Росії ця наука розвивалася під впливом західних навчань. Однак у процесі розвитку досягла дуже серйозних висот, часто випереджаючи західних дослідників. Такі результати пояснюються гостротою соціальних суперечностей, які існують в російському суспільстві.

Значний внесок у розвиток вітчизняної політичної соціології внесли К. Д. Кавелін, Б. Н. Чичерін, А. Д. Градовський, М. М. Ковалевський, С. А. Муромцев, В. І. Сергійович, Н. М. Коркунов, Н. І. Карєєв, Г. Ф. Шершеневич, Б. О. Кістяківський.

Переломний етап у розвитку російської науки пов`язаний з творчістю П.Сорокина. Він створив соціологічне вчення, виробив програму емпіричних досліджень. Його перу належить «Загальнодоступний підручник соціології», в якому він навів методологічні викладки, істотним чином позначилися на подальшому розумінні предмета цієї науки.

Вирішальний внесок у подальший розвиток науки вніс М. Я. Острогорский.

Предмет політичної соціології досі є предметом наукових дискусій (їм називають сутність влади, прав і свобод людини і соціальних груп, а також існують і інші думки на цей рахунок). Об`єктом її називають політичне життя розвиненого громадянського суспільства.