Меншовики - це хто такі? Партія меншовиків. Лідери меншовиків

Сьогодні багато фахівців в області просування послуг і товарів цілком серйозно стверджують, що вождь пролетарської революції В. І. Ульянов був найталановитішим маркетологом в світі. Його геніальність полягала в тому, що він зміг «продати» широким масам ідею загальної рівності, користуючись короткими, хльосткими і дохідливими слоганами. Володимиру Іллічу вдалося створити лаконічні і виразні символи (серп і молот, п`ятикутна зірка) і визначити потрібний корпоративний колір (червоний). Але головне ленінське досягнення складалося у виборі бренду. У масовій свідомості міцно закріпилося уявлення про те, що більшовизм являє собою щось велике, потужне, невідворотне і непорушне. А ось меншовики - це якась дрібниця, загалом, дрянь.

Створення марки найсильнішою політичної партії XX століття відбулося в Лондоні, в 1903 році, влітку.

Коли з`явилися більшовики і меншовики

Другий партійний з`їзд проходив послідовно в двох містах - Брюсселі та Лондоні. Очевидно, організатори побоювалися переслідувань і прагнули до конспірації, тому й пішли на такий нестандартний крок, як перерву і переїзд. Ленін з Мартовим багато і часто сперечалися, і суть їх дебатів можна звести до того, чи варто чекати, коли яблуко само впаде, або краще зірвати його? Принаймні, приблизно цими словами майбутній лідер більшовиків описував схему виниклих протиріч. Один з найстаріших членів РСДРП і великий партійний теоретик Мартов недозрілих плодів є не бажав, обривати зелень з гілок і тим більше збивати її палицею не хотів.

Обидва сперечальника на той момент сходилися на тому, що революція повинна бути світовою, відбудеться вона в країнах з найбільш передовою промисловістю, а вже потім перекинеться на відсталі царства-держави, в числі який значилася і Російська імперія. Питання полягало лише в тому, яким методам віддавати перевагу - легальним або підпільним. Після голосування, що призвів до перемоги ленінської лінії, партія розкололася на дві частини. Тут же Ленін назвав своїх прихильників більшовиками, додавши, що прихильники Мартова - меншовики. Це в якійсь мірі визначило історію XX століття.

Перша революція

Слід особливо звернути увагу на той факт, що більшовики аж ніяк не завжди заручалися переважною кількісним перевагою під час партійних голосувань на початку бурхливого двадцятого сторіччя. Обрана ними лінія на підпільно-терористичну роботу призвела до розколу РСДРП. У роботі III з`їзду, що відбувся теж у Лондоні (1905), прихильники Мартова участі брати не захотіли, вони сприймали трагічні революційні події як рух до наступного етапу соціального розвитку в Росії, тобто до буржуазної республіці, що відповідало марксистської теорії. Тим не менш, в збройні повстання представники березневого крила включилися, вони діяли на броненосці «Потьомкін» і під час інших хвилювань. Таким чином, розбіжності вирували десь у верхніх партійних ешелонах, а на низовому рівні не грали великої ролі. Після придушення безладу Плеханов висловився про нього, як про справу даремне, яка не слід було й затівати. Лідер меншовиків Мартов погодився з цією думкою.

Війна з Японією

Більшовики бажали поразки царської Росії і робили все для того, щоб підірвати оборонний потенціал країни. Найбільш яскраво це прагнення проявилося під час Німецької війни, але вперше було сформульовано раніше - в роки Японської. Одна з причин, по якій відмовилися від участі в III лондонському з`їзді РСДРП меншовики, - це відомий їм факт матеріальної підтримки з боку іноземних ворожих спецслужб. Засуджуючи війну, мартовці не могли допустити думки, що свобода прибуде з-за кордону, і принесуть її японці на своїх багнетах. До того ж Країна висхідного сонця в той час була в соціальному і технічному відношенні досить відсталою державою, і сприяння її перемогам не вкладалося в елементарну логіку. І взагалі, ідеологія меншовиків, як і більшовиків, виключала на той момент можливість перемоги революції в одній країні.

Знову разом

У 1906 році лідери обох крил РСДРП знову зібралися на з`їзд, на цей раз він проходив у Стокгольмі. Сторони усвідомлювали необхідність спільної роботи, і прагнули згладити протиріччя. Розбіжності меншовиків і більшовиків на це раз здавалися не дуже значними і стосувалися всього лише формулювання першого пункту партійного статуту. Мартов пропонував залишити незмінним обов`язок «сприяти», а Ленін наполягав на «особистій участі» в конкретній організації. На перший погляд, різниця невелика, але на ділі виявилося, що вона має величезне значення. Ленін прагнув до створення суворої ієрархічно вибудуваній бойової структури, а Мартова цілком влаштовувала звичайна інтелігентська говорильня. Революційні перетворення лідер меншовиків вважав передчасними, пропонуючи зосередитися на ідеологічній обробці відсталого населення величезної аграрної країни, що не дозрілої для соціалізму. Тим не менш, більшовики здобули ще одну перемогу: затверджено був ленінський варіант першої статті Статуту РСБРП (о).

Міжвоєнні суперечності

Формально після «об`єднавчого» стокгольмського з`їзду партія здобула монолітність, але реалії виявили наявність залишилися протиріч. Розгром революції змусив соцдековское керівництво емігрувати, в їх рядах панував смуток. Були потрібні гроші, а ось більшовицькі методи їх отримання викликали неоднозначну реакцію одвічних опонентів - Мартова, його брата Левицького, Потресова, Аксельрода та інших меншовиків. Виник рух «ліквідаторів», які виражали думку про необхідність повного згортання нелегальної роботи, припинення «ексів» (тобто грабежів), але воно охопило лише частина прихильників більш м`яких дій (в тому числі і Плеханова), решта зайняли вичікувальну позицію, декларуючи прагнення до єдності. Троцький в 1912 році видавав у Відні газету «Правда», в якій публікувалися відверто антиленінські статті, і на основі викладеної головним партійним друкованим органом платформи була створена конференція, названа Серпневій. Блок, сформований після неї, страждав все тим же меншовицьким пороком, а саме внутрішніми суперечками, і незабаром розпався. Загальні вимоги громадянських свобод, представництва в IV Держдумі всіх верств суспільства і т. П. Не влаштовували інших учасників революційного руху.

Пораженці і патріоти

Після початку світової війни програма меншовиків увійшла в пряме протиріччя з більшовицькою політикою. Потресов, Плеханов та інші «оборонці» не рахували правильним домагатися загибелі царського режиму ціною загальнонаціональної трагедії. Вони виступили з осудом війни як такої, назвавши її взаємно-агресивною, потім і зовсім «скотилися» до визнання того, що Російська армія тільки захищає свою землю. Табір РСДРП розділився на дві частини: «інтернаціоналістів» і «патріотів» відрізняло ставлення до можливого результату бойових дій на фронті. Самої крайньої позицією вважалася мета домогтися їх припинення і відведення ворогуючих сторін «без анексій і контрибуцій». Ураження і переростання бойових дій в громадянський конфлікт бажало більшовицьке крило РСДРП. Меншовики вважали, що укладення миру в цій ситуації може привести у світовій революції. Вони помилялися.

Лютнева революція фактично стала реалізацією «програми мінімум», раніше декларованої РСДРП в якості мети на найближчі десятиліття.

Основні тези меншовицькій політики

Так чому ж відрізнялися більшовики і меншовики? Програма партії, а точніше, березневого її крила, полягала в наступних пунктах:

а) захоплення влади в країні з не склалися умовами і передумовами марний, має сенс тільки опозиційна борьба-

б) російська пролетарська революція станеться не скоро, і тільки після її перемоги в країнах Європи та Північноамериканських Штатах-

в) роль ліберальної буржуазії в боротьбі проти самодержавства надзвичайно важлива, і з нею потрібно сотруднічать-

г) селянство - клас відсталий, його слід використовувати як підсобної сили і союзника, але покладатися на нього не можна-

д) пролетаріат - головний «локомотив» революції (цей пункт виник під впливом більшовизму) -

е) перевага віддається легальним методів боротьби. Тероризм неприйнятний.

Лютого

Партія меншовиків як самостійна політична сила оформилася на початку 1917 року. На перший погляд, все йшло за затвердженим планом, буржуазна республіка виникла на руїнах імперії, і тепер залишається тільки чекати, коли народ дозріє і сам захоче нової революції, на цей раз пролетарської. Біда полягала в тому, що драматичні події лютого 1917 застали зненацька керівництво РСДРП. Меншовики, як і більшовики, її хід не контролювали, в організації повалення царя участі не брали і тепер болісно намагалися якомога ефективніше використати ситуацію для реалізації своїх програмних цілей. Швидше зорієнтувалися мартовці. Формувалося Тимчасовий уряд, і вони делегували своїх представників до його складу. Меншовиків в новій владній структурі було троє (А. М. Нікітін, К. А. Гвоздьов, П. Н. Малянтович), Н. С. Чхеїдзе очолив Петрораду, а потім, у червні, після I Всеросійського з`їзду Рад навіть зайняв пост голови ВЦВК. Тривало посилення позицій партії, розширення можливості її впливу на маси.

Партія меншовиків, незважаючи на очевидні успіхи, знову захворіла типовою для неї хворобою: її сили розділилися на три течії. Праві (представлені Потресова) займали крайні патріотичні позиції, центристи (Дан, Церетелі) залишали за собою право і далі вести революційну роботу в умовах буржуазної демократії, але тільки після перемоги над зовнішнім ворогом, а ліві (Мартов) засуджували участь у роботі Тимчасового уряду, вимагали негайної роздачі землі і укладення миру.

Перед новою революцією

Безпосередньо перед Жовтневим переворотом партійні лави покинули багато видних меншовики. Програма партії своєї розмитістю відштовхувала можливих прихильників і коливних, в числі яких був Юрій Ларін, Лев Троцький і навіть сам Плеханов. Процес політичної міграції став масовим, приблизно 4000 петроградських центрістов- «межрайонцев» примкнули до ленінському крилу РСДРП навесні 1917 року. Причини такої поведінки були вагомими: ідеологія меншовиків виявилася дискредитованою підтримкою війни, від якої населення, дезорієнтоване активної більшовицькою пропагандою, просто втомилося. До того ж мало місце часте протиріччя між політичними цілями і деякої чесністю керівництва партії, яка не вирішувалося обіцяти народу того, що не в змозі виконати. Гра за владу була програна, і в жовтні меншовики це зрозуміли в повній мірі.

Переворот

25 жовтня відбувся переворот і захоплення влади більшовиками. ЦК РСДРП (о) негайно виробив засуджує резолюцію, назвавши ці дії узурпацією, але було пізно. Внутрішньої єдності та послідовності дій і раніше не спостерігалося. Заклики створювати нову владу, «однорідну», що представляє всі політичні течії на рівноправній основі, і підтримати Установчі збори ні до чого не привели. Десятеро членів ЦК і три кандидати покинули партійні лави. Був скликаний позачерговий надзвичайний з`їзд РСДРП (о), але він також залишився безрезультатним, якщо не вважати розгону Установчих зборів більшовиками на самому початку 1918 року. Потім почалася Громадянська війна, в ході якої праві меншовики під керівництвом В. О. Левицького, В. Н. Розанова і А. Н. Потресова зайняли позицію, вкрай ворожу по відношенню до нової влади.

За чи проти Радянської влади?

Керівники РСДРП (о) брали під час Громадянської війни активну участь у владних структурах, створюваних на територіях, непідконтрольних більшовикам. Тоді ж меншовики змінили назву партії і стали іменувати себе просто російськими соціал-демократами, без всяких букв в дужках. Вони займали міністерські пости в Самарському Комучем, часовому Сибірському уряді, Центрокаспія, Уфимском нараді, Уральському обласному уряді. У 1918 році вони (СДПН) фактично заволоділи владою в Грузії після оголошення там демократичної республіки. У відповідь більшовики виключили представників РСДРП з усіх рад. Проте вже в серпні 1918-го партія меншовиків була частково реабілітована як відмовилася від коаліції з буржуазними об`єднаннями.

Розгром меншовизму

Репресії продовжилися навесні 1919 року, після укріплень більшовицьких позицій в ході Громадянської війни. У Києві, Одесі, а потім і в Грузії ВЧК проводила масштабні чистки виявлених членів РСДРП. У співпраці з Добровольчою армією Денікіна їх звинувачували більшовики. Меншовики, есери, кадети і представники інших партій ізолювались, в деяких випадках (частих) розстрілювалися, а їхні лідери «розселялися» з метою знешкодження. Що означав цей термін, достовірно невідомо, але здогадатися можна. Ю. Мартову і Р. Абрамовичу пощастило: вони встигли втекти з країни в 1920-му. Через два роки був висланий за кордон ще один ватажок російських соцдеков - меншовик Ф. Дан. Тоді ж у Москві заарештували цілу групу молодіжного крила РСДРП, над нею готувався відкритий суд, але, врешті-решт, радянське правосуддя обмежилося посиланням. Репресії привели до майже повного розгрому меньшевізма- окремі осередки, які пішли в підпілля, проіснували до 1925 року.

Що стало з меншовиками потім

Участь меншовиків, які опинилися в еміграції, незавидна. Спроби видавати власну періодику виявлялися вкрай витратними, що влаштувалися в Німеччині «батьки російської демократії» в 1933 році були змушені переїхати до Франції, а потім і в Америку. Зате невдалий «бренд» став своєрідним клеймом для тих, хто залишився в СРСР і з тієї чи іншої причини опинився неугодним сталінському керівництву. При потребі будь-якому члену партії могли пригадати його меншовицьке минуле, сьогодення або уявне. Перший гучний процес пройшов в 1931 році: за звинуваченням у створенні контрреволюційної організації 14 працівників Держплану і Держбанку були засуджені на тривалі терміни ув`язнення.

Втім, не з усіма колишніми меншовиками партія більшовиків обійшлася настільки суворо. Генеральний прокурор Вишинський, дипломати А. А. Трояновський і М. Майський і деякі інші члени опальної організації прожили життя цілком благополучно. Хоча і над ними їхнє минуле висіло дамокловим мечем.